Таня прожила з Ігорем п’ять років, але так і не дочекалася запрошення до РАГСу.
Дівчина була чудовою господинею, чистюлею. А ще ласкавою і ніжною. Але останнім часом відчула охолодження відносин.
Точніше, холоднішим ставав Ігор, часто бував не в настрої і не бажав спілкуватися. Як тільки повечеряє, так йде до телевізора дивитися черговий фільм.
На ніжність Тані відмахувався і говорив, що втомився і хоче побути один.
— Послухай, Іра, — радилася Таня з сестрою, — що це може бути? І тягнеться таке до мене ставлення ось уже майже два місяці.
— Ви що, і не спите разом? — запитала сестра.
— Зрідка, але відносини від цього майже не поліпшуються, — із сумом відповіла Таня, — чого я тільки не пробувала робити.
І пироги, і вечеря при свічках, а у нього все одно обличчя кисле. Розлюбив? Як ти думаєш?
— А ти як відчуваєш: у нього є інша? — запитала Іра.
— А звідки мені знати? Ні, начебто. Після роботи додому приходить. Але мені від цього не легше.
— Він може зустрічатися і вдень з кимось. Наприклад, в обідню перерву або крутити роман на роботі.
Чужа душа — темна, — задумливо сказала Іра, — а чому б тобі не поговорити з ним відверто?
Зрештою, ви не чоловік і дружина. Можливо, він вважає, що має право гуляти, шукати собі іншу.
— Ти так думаєш? — очі Тані наповнилися сльозами, — Як так можна? Адже я йому нічого поганого не зробила, зайвого слова не сказала…
— Ну-ну, перестань плакати. Ти у нас дівчина красива, господарська, в разі чого собі чоловіка знайдеш, поки молода.
Я б на твоєму місці не стала терпіти, а з’ясувала все відверто. Мені вже краще гірка правда, ніж невідомість.
Увечері того ж дня Таня після вечері сказала Ігорю:
— Якщо я тобі набридла, то йди. Я тебе тримати не буду, хоч і люблю як і раніше…
— З чого це ти взяла? — почав Ігор, але тут же зупинився, побачивши сльози, що полилися по щоках Тані.
— Ну, ось ще, сцен мені тут не вистачало… — Ігор занервував і почав збирати сумку.
Таня стояла як вражена громом. Вона й подумати не могла, що її хлопець, її чоловік, хоч і неофіційний, так відразу зірветься бігти від неї.
А він збирав одяг, недбало кидаючи випрасувані сорочки і футболки в спортивну сумку. Потім одягнувся і, не обернувшись, почав відмикати двері.
— Ігор! — не витримала Таня, — І це все? І ти нічого мені не скажеш? П’ять років нашого життя…
— А що говорити, ти ж уже все сказала. Ти все зрозуміла. Так, ми більше не кохаємо…
— Ти більше не кохаєш… — поправила його Таня. Але Ігор вже виходив у коридор.
Таня вибігла за ним:
— У тебе інша? Так? Чому ти мені не сказав? — крикнула вона йому, а він збігав сходами вниз.
— Ні, нікого немає. Просто… ти — мій вчорашній день. Розумієш? Глухий кут. Немає кохання. Ось і все. Розумієш? — холоднокровно відпарирував Ігор.
— Вчорашній день? — Таню охопили ці образливі слова.
Вона задихнулася, боліло, як від ляпасу. Таня просто втекла у квартиру.
— Вчорашній день… як поношене плаття скинув і ноги витер. П’ять років молодості… — дівчина не могла отямитися.
Вона, починаючи розмову з Ігорем, сподівалася, що все-таки помиляється, що, можливо, у хлопця щось не гаразд на роботі, в душі, а вона допоможе йому впоратися. А тут — вона — вчорашній день…
Таня знітилася і захворіла. На лікарняному вона лежала з температурою і ледве могла ходити. Стрес не давав їй навіть мислити чітко і ясно.
Перед очима стояв Ігор, який складає речі в сумку, його байдуже обличчя, ніби вона перед ним у чомусь провинилася.
— Ну, знаєш, Танька, ти давай не лякай батьків і мене. Досить тобі страждати. Не клином на ньому білий світ зійшовся. Так, і таке буває. Навколо і всюди.
Не ти перша, не ти остання, — повторювала їй у кожній телефонній розмові Іра, — я ось до тебе прийду, і ми генеральну затіємо. Ні, краще ремонт. Це найкращий засіб від хандри.
— Ірочка, дякую… — слабо посміхалася Таня, — ти найкраща сестра і подруга.
Час йшов до весни, сестри переклеювали шпалери в кімнатах, змінили штори, а на кухні з’явився новий посуд.
— Ну, як? Краса ж! — сміялася Іра, — З новим ремонтом — у нове життя. І не думай сумувати.
Зневіра — найтяжчий гріх. Треба радіти, що всі живі й здорові. А решта — дрібниці життя.
Таня кивала, погоджуючись, і ставила перед сестрою черговий шедевр – пиріг з капустою.
— Тепер ти мене відгодовуватимеш своїми пирогами? – сміялася Іра, з’їдаючи другий шматок, — а я згодна. Дієта почекає. Ти розумниця і трудівниця, моя дорога. Не сумуй.
Таня не відразу звикла до нового порядку в своєму житті.
Щоб заповнити порожнечу, вона почала ходити в спортзал і басейн, а сестра запрошувала її на вистави їхнього драмтеатру.
Два роки пролетіли в турботах і на роботі. Таню підвищили на посаді, і вона намагалася не впасти в бруд обличчям.
У їхньому редакційному відділі з’явилися нові люди, а вона побувала на семінарах в обласному центрі і надихнулася роботою ще більше.
В її житті з’явився Сергій, скромний місцевий поет, який іноді друкував свої вірші в їхній газеті.
Худорлявий, в окулярах, в поношеному старомодному костюмі, він став частіше приходити до редакції і завжди намагався поговорити з Танею.
Нарешті, він зважився запросити її в кафе нібито послухати його нові вірші.
— Розумієте, Тетяно, ваша думка для мене особливо важлива, — соромлячись, говорив він, — ви чудовий фахівець і просто хороша людина.
— Звідки ви знаєте? — засміялася Таня.
— Я по очах бачу… — посміхався Сергій, — То ви згодні мене послухати?
У кафе вони сиділи ввечері майже дві години. Час пролетів непомітно.
Таня відкрила для себе вдумливого поета з приголомшливими ліричними віршами.
— Але як ви примудряєтеся в такі тонкі вірші ще вплітати і гумор? — дивувалася Таня, — Тепер я ваша шанувальниця.
Приносьте вірші. Будемо друкувати. Треба б і про книгу подумати.
— Дуже вам дякую, Танечка. Тільки я ж не через книгу і публікації в газеті до вас ходжу.
Розумієте? — він зніяковів, але продовжив, дивлячись у свій пошарпаний зошит з віршами, — ви не просто для мене товариш, ви чарівна жінка…
І, якщо можна… я міг би сподіватися на зустрічі? Якщо, звичайно, я вам не неприємний…
Таня мовчала. Вона давно відчувала ставлення Сергія. З перших зустрічей з ним у редакції. Та це було помітно і всім присутнім.
Сергій ставав схожим на велику незграбну дитину, коли бачив Таню і йшов їй назустріч, не помічаючи інших.
Спочатку їй було кумедно це бачити, вона посміхалася, від чого її блакитні очі світилися теплими іскрами.
Коли Сергія не було кілька днів, Таня згадувала про нього і думала, куди ж подівся цей смішний і добрий талант.
А зараз в цьому кафе, після його слів, їй так захотілося притиснутися до нього, щоб потонути в його затишних обіймах, щоб зробити його і себе щасливими.
Вона підняла на нього очі, і він, мабуть, прочитав її думки, бо взяв її руку і почав цілувати долоню.
— Сергію… Ми не повинні поспішати. Треба перевірити… — думки Тані почали плутатися від палкої ніжності Сергія.
— Все, як ти скажеш, Таня. Можна на «ти»? — Сергій здавався абсолютно щасливим.
— Можна… Сергію.
Через місяць прогулянок і зустрічей, Таня запросила Сергія до себе додому.
Було свято Восьмого березня. Вона з настроєм сервірувала стіл, пурхаючи в білому фартушку під улюблену музику «АББА».
У двері подзвонили. «Трохи раніше» — подумала Таня, поглянувши на годинник.
Але поспішила відкрити двері. На порозі стояв Ігор з букетом квітів.
— Ти? — здивувалася Таня, — Не очікувала.
— Може, запросиш зайти? — посміхаючись запитав Ігор, вручивши Тані букет, — покращала… не впізнати.
— Ти навіщо прийшов? — занервувала Таня. На свій подив, вона анітрохи не відчула в собі «відлуння» минулого кохання. Тільки здивування.
— Привітати. Ми ж не зовсім з тобою чужі люди, — відповів Ігор, через плече Тані заглядаючи в кімнату, — у тебе гості? Твоїм пирогом пахне, Танюха…
— Привітав — йди. Яка я тобі Танюха… Мені ніколи. Я чекаю гостей. Та ти ще й “заспокійливого” прийняв…
— Ах ось як, значить, я не до вподоби тобі. Може, гостя чекаєш? І хто він? — уїдливо запитав Ігор.
— Так, гостя. Він хороша людина і любить мене, — відпарирувала Таня. — А хто він? Мій завтрашній день…
— Ти злопам’ятна. Навіть не запитала, як я і що. Де був ці роки.
— А мені тепер це не цікаво. Ти ж мені тоді теж нічого пояснювати не став. Просто зник. Ось і прощавай.
Таня виштовхнула Ігоря в коридор і зачинила двері. Вона стояла в передпокої, заспокоюючи серце, що калатало.
— Ось нелегка принесла. Міг би все зіпсувати. Другий рік минув, як не бачилися, і не чула про нього нічого. А тут… з’явився, — прошепотіла Таня.
Ігор спускався сходами, а назустріч йому піднімався худорлявий чоловік в окулярах з букетом мімоз. Він був щасливий і посміхався.
Ігор проводжав його поглядом, зупинившись на сходах. Сергій подзвонив до Тані. І був зустрінутий радісним вигуком.
«Ось який він, твій завтрашній день… Нічого особливого. По заслузі тобі, клуша в фартуху», – подумав Ігор і вийшов з під’їзду.
За ці два роки він змінив трьох коханок, але жодна з них не стала йому по-справжньому близькою і коханою. Все було не те.
Ігор почав випивати і вирішив ніколи не одружуватися, щоб залишатися вільним. Але щастя йому це не додавало.
«Нічого, — думав він, — все ще попереду. Мені тільки тридцять років, а баб кругом пруд пруди…»
А Таня і Сергій зіграли весілля, гуляли всім відділом редакції.
— Не було щастя, та нещастя допомогло, — прошепотіла на вухо нареченій сестра Іра, — якби не пішов тоді Ігор, ти б не зустріла Сергія.
А він так тебе любить! Очей не зводить. Цінуй це, сестричко.
Через рік Таня народила сина. Сергій був на сьомому небі від щастя.
Тепер його вірші стали ще більш проникливими, повними радісних сонячних нот і кохання…
