– Коля, ти просто зобов’язаний її добре провчити, – холодно наставляла сина Анна Сергіївна по телефону, гордо сидячи на задньому сидінні дорогого автомобіля.
Вона незадоволено вислухала відповідь сина.
– Послухай, я ж не можу сама постійно займатися вихованням твоєї Варвари! – невдоволено відповіла Анна Сергіївна. – Тьху ти, господи, ім’я – наче ворона прокаркала…
І знову відповідь Миколи матері не сподобалася.
— Ну, добре, якщо ти там серйозно застряг… Так і бути. Я якраз на шляху до офісу.
Нічого страшного, якщо затримаюся. Заїду по дорозі і сама подивлюся, що там і як.
Відключившись від розмови, вона незадоволено зітхнула і подивилася на водія через дзеркало заднього виду.
— Міша, переплануй маршрут!
Коли білосніжний позашляховик, в якому їхала Анна Сергіївна, під’їхав до шлагбаума, що закривав в’їзд на територію престижного ЖК, його зустрів розгублений охоронець.
— Вибачте, в’їзд у двір тимчасово закритий… — сказав він.
— У чому справа?
Анна Сергіївна сама висунулася з вікна, щоб з’ясувати причину.
— Там щось дивне коїться, — пояснив охоронець. — Чекаємо на поліцію.
Анна Сергіївна нахмурилася. Вона інтуїтивно відчула, що раптова метушня стосується саме її.
Жінка веліла своєму водієві припаркуватися неподалік, вийшла з машини і попрямувала до житлових будинків.
У дворі товпилися люди, хтось знімав те, що відбувалося, на телефон. Анна Сергіївна протискувалася крізь натовп, все виразніше відчуваючи тривогу.
Вона побачила свою сестру Зою, яка, будучи майже в нижній білизні, кричала, піднявши голову вгору, погрожувала кулаком і намагалася зібрати в обійми речі, які в повному безладі були розкидані по всьому двору.
І продовжували летіти вниз з вікна квартири на сьомому поверсі.
На голову Анни Сергіївни плавно приземлилися шорти з піжами, які вона з огидою змахнула і швидко поправила зачіску. Жінка швидко підійшла до сестри.
— Зоя, що тут відбувається?
— А ти сама не бачиш?!
Зоя, схлипуючи, продовжувала збирати в обійми свої речі, які раз у раз сипалися дощем.
Розлютившись остаточно, вона в серцях кинула купу одягу на землю і обернулася в бік дитячого майданчика.
— Ігор, ну що ти там застряг? — закричала Зоя. — Не можеш допомогти?
Тільки зараз Анна Сергіївна помітила, що чоловік Зої сидів на гойдалці і похмуро димів.
На відміну від дружини, чоловік був одягнений. На крики її він ніяк не відреагував.
Анна Сергіївна поступово здогадувалася, що сталося, і закипала від люті. Її гострі яскраво-червоні нігті буквально впилися в долоні.
«Добре, що я сюди приїхала, а не Колька, – подумала вона. – Цей слимак би нічого не вирішив. А я з цією дівкою церемонитися точно не буду!»
Анна Сергіївна рішуче попрямувала до під’їзду, дістаючи на ходу з сумки магнітик від домофона, який у неї завжди був при собі. Але скористатися ним вона не встигла.
Почулося виття поліцейської сирени. Автомобіль з нарядом під’їхав до шлагбаума, і охоронець пропустив його всередину.
Анна Сергіївна зупинилася в очікуванні правоохоронців, вирішивши поки почекати з самосудом. І коли троє поліцейських попрямували в її бік, привітно їм посміхнулася.
— Рада, що ви приїхали, — сказала вона. — Я — господиня квартири, в якій твориться цей безлад. Розберемося разом.
Вся четвірка увійшла в під’їзд, піднялася на ліфті на сьомий поверх і опинилася перед дверима злощасної квартири.
Анна Сергіївна спробувала відкрити двері своїм ключем, але у неї нічого не вийшло.
— Мабуть, ключ вставлений зі зворотного боку, — припустив один з поліцейських.
Анна Сергіївна роздратовано постукала.
— Варя, негайно відчини! — суворо наказала вона.
Однак відповіді не було. За дверима стояла тиша. Анна Сергіївна знову почала кипіти. Вона постукала ще сильніше.
— Відкрий, мерзотниця, а то гірше буде! — підвищила вона голос.
Ні сама Анна Сергіївна, ні поліцейські, що стояли поруч з нею, спочатку не надали значення звуку відкритих дверей ліфта за їхніми спинами.
На просторому майданчику було ще п’ять квартир. Однак людина, що вийшла з ліфта, попрямувала саме до їхньої четвірки.
— Добрий день, — сказав він. — Якісь проблеми?
Побачивши того, хто підійшов, Анна Сергіївна зблідла.
— Ти?
Подальші події стали справжнім крахом для самовпевненої бізнес-вуман…
… Анна Сергіївна не могла стримати сміху, незважаючи на те, що перебувала в ресторані, повному відвідувачів.
Її син Микола збентежено дивився на матір, час від часу з неспокоєм озираючись.
— Мамо, що за реакція? — нарешті спитав він.
Микола також з побоюванням кидав погляд у бік вбиралень, куди пішла Варя.
Анна Сергіївна ж продовжувала заливатися сміхом, витираючи сльози, що виступили на очах. Нарешті, їй вдалося заспокоїтися.
— Господи… Де ж ти відкопав це опудало? — Анна Сергіївна дивилася на сина з подивом і навіть жалістю. — Тобі самому не смішно від свого вибору?
— Мамо, перестань, прошу тебе.
Микола виглядав, як школяр, що накоїв лиха.
— То де ти її знайшов? — ще раз запитала мати.
— У супермаркеті на касі, — тихо відповів Микола.
— Браво! Відмінна партія! — Анна Сергіївна знущально заплескала в долоні. — Нічого більш безглуздого ти придумати, звичайно, не міг. Коля, невже навколо тебе мало гідних дівчат?
— Мамо, у них усіх тільки гроші, бренди і курорти в голові. А Варя інша.
Вона мені дуже подобається, — заявив Микола. — Мені з нею дуже добре і легко. Вона проста, без понтів і вимог.
— Зате спритна, судячи з усього, якщо вже їй вдалося тебе зачепити.
Матері і синові довелося перервати розмову, бо Варя вийшла із вбиральні і поверталася до їхнього столика.
Дівчина дійсно виглядала в дорогому ресторані на тлі пафосної публіки, як чужорідне тіло.
Занадто «ніяка», як охарактеризувала її Анна Сергіївна, ще м’яко висловившись.
Варя і сама відчувала себе дуже незатишно в дорогому закладі, куди її привів Микола для знайомства з матір’ю.
Анна Сергіївна великодушно вирішила поки пощадити «просту дівчину» і зуміла утриматися від занадто відвертого глузування на її адресу.
Однак вечір все одно пройшов досить напружено. Але Микола і Варвара все одно одружилися.
Анна Сергіївна трохи переглянула своє ставлення до дівчини. Може, це навіть на краще.
Сіра миша буде до кінця життя руки цілувати своїй благодійниці, тобто свекрусі.
Сама Анна Сергіївна розлучилася з батьком Миколи, коли йому було всього 7 років. З Дмитром вони одружилися ще студентами, разом почали свою справу з нуля, змогли успішно її розвинути.
У матеріальному плані сім’я жила дуже навіть благополучно, а ось душевність і тепло у відносинах подружжя дуже швидко випарувалися.
Обидва зрозуміли, що стали чужими один одному.
Правда, ходили розмови, що Анна Сергіївна зрадила чоловікові і була спіймана на гарячому. Однак сам Дмитро Сергійович цю ситуацію ніяк не коментував.
Майно і бізнес були поділені, і кожен з тепер уже колишніх членів подружжя зайнявся своєю справою.
Микола залишився з матір’ю, хоча спочатку Дмитро Сергійович наполягав, щоб син жив з ним.
— Ти ж з нього ганчірку виростиш, — говорив він дружині.
Однак Микола і так вже був закінченим «мамсиком», тому на ідею батька відреагував істерикою.
До слова, бізнес-управлінцем Анна Сергіївна виявилася досить ефективним.
Вона повірила у свою могутність і всесильність, а сина підкорила собі повністю. На свою біду з батьком Микола спілкувався рідко.
І ось син виріс, і в його житті з’явилася ця сама Варя.
Анна Сергіївна зняла молодятам квартиру в хорошому ЖК. У неї вдома часто бували в гостях ділові партнери, і непоказлива невістка ніяк не вписувалася в інтер’єр.
Однак у вільний від світських прийомів час Анна Сергіївна не відмовляла собі в задоволенні погоняти невістку по різного роду своїм дорученням.
Нерідко Варі доводилося підміняти домробітницю.
— Ти повинна пам’ятати, кому і чим ти зобов’язана, — не переставала повторювати їй свекруха. — Сподіваюся, ти не думаєш, що такий рівень життя забезпечив тобі мій син?
І Варвара мовчала. Їй довелося звільнитися з роботи, щоб встигати догоджати свекрусі.
У рідному селі у молодої жінки залишилися хвора мати і молодший брат, яким вона регулярно надсилала гроші.
Тепер їй доводилося виділяти для них суми з грошової «милості» чоловіка, а точніше, свекрухи.
Микола працював, однак, що називається, зірок з неба не хапав.
У якийсь момент у компанії, яку очолювала Анна Сергіївна, виникли фінансові проблеми, і їй довелося звільнити домробітницю.
Її місце тепер офіційно зайняла Варвара, платити якій свекруха, звичайно ж, не збиралася.
Та намагалася не скаржитися чоловікові, а Микола робив вигляд, що нічого не помічає.
Свого апогею ситуація досягла з приїздом в гості молодшої сестри Анни Сергіївни, Зої, з чоловіком Ігорем.
Микола тоді був у від’їзді, і Анні Сергіївні в голову прийшла ідея, як вона ще може познущатися над невісткою.
Вона підселила Зою та Ігоря в квартиру до молодого подружжя.
— Ти зобов’язана попіклуватися про моїх рідних, — веліла свекруха ошелешеній Варі. — Доведеться попрацювати на два фронти.
Зоя на тлі старшої сестри була «бідною родичкою» і постійно відчувала комплекси. Зате тепер вирішила не втрачати можливості познущатися над сільською «Попелюшкою».
Іноді Зою так заносило, що навіть її чоловік Ігор намагався втихомирити дружину.
– Не лізь, га? – огризалася Зоя. – Яке тобі діло до цієї дворняжки? Сам на неї око поклав?
Того дня Варвара кудись пішла, не попередивши. А коли повернулася, її зустріла розлючена Зоя.
На голову Варі посипалися образи і прокльони, після чого Зоя підкріпила свої аргументи дзвінким ляпасом…
Ігоря в цей момент вдома не було, він вийшов за мінералкою.
Раптово Варя вдарила Зою у відповідь, а потім, схопила кухонний рушник,
почала хльостати і гнати тітку на вихід. Ошелешена «пані» навіть не зрозуміла, як опинилася на сходовому майданчику.
Зоя намагалася пробитися в квартиру, проте Варя зачинилася. У вікно під’їзду Зоя побачила, як їхні з чоловіком речі полетіли вниз.
Вона зателефонувала сестрі з телефону одного з роззяв, проте толком нічого пояснити не змогла…
… Анна Сергіївна в шоці дивилася на свого колишнього чоловіка, який спокійно пройшов повз неї і поліцейських, підійшов до дверей і постукав.
— Варюша, відчини, це я, — сказав він.
Двері відразу ж відчинилися. Дмитро Сергійович обернувся до відвідувачів.
— Отже, в чому справа? — спокійно запитав він.
— Надійшов дзвінок від громадянки… — поліцейський поглянув на Анну Сергіївну.
— Як цікаво, — посміхнувся Дмитро Сергійович. — Ця громадянка самовільно і без згоди господині квартири поселила в цю квартиру своїх родичів.
— Якої ще господині? — спробувала обуритися Анна Сергіївна.
— Варвара — законна власниця цієї квартири, яку я викупив і оформив на неї, — пояснив Дмитро Сергійович. — Я — її свекор. У вас є ще якісь питання? До речі…
Дмитро Сергійович обернувся до Варвари.
— Донечко, ти можеш написати заяву в поліцію про незаконне проникнення в твоє житло.
Краєм ока Дмитро Сергійович помітив, як зблідла його колишня дружина.
Анна Сергіївна не знала, що Микола познайомив батька зі своєю молодою дружиною. Чоловік проникнувся до дівчинки з села і дізнався про її ситуацію.
— Ти це все на зло мені зробив? — злобно запитала його Анна Сергіївна.
— Я зробив це заради благополуччя молодих, — відповів Дмитро Сергійович. — Сподіваюся, Микола зробить свої висновки.
Адже тепер його проживання тут залежить тільки від бажання Варвари.
Невістка запросила свекра випити чаю і поговорити, а Анна Сергіївна пішла розбиратися зі своїми родичами.
Вона зрозуміла, що її світ більше ніколи не буде колишнім.
