Надія почула, як клацнув замок – дочка повернулася з інституту. У кімнаті пролунали її кроки, що наближалися.
– Будеш їсти? – не піднімаючи голови від в’язання, запитала Надія.
– Пізніше. Мамо, мені потрібно з тобою поговорити.
— Щось сталося? — Надія підняла голову. Перед нею стояла Катя з великим букетом червоних троянд.
— Ого! Дай-но вгадаю… Кирило зробив тобі пропозицію.
— Ну мамо, так зовсім не цікаво, — ображено сказала дочка. — Це я повинна була сказати і зробити сюрприз.
Катя поклала квіти на стіл і підсіла на диван до матері.
— Як ти здогадалася?
Надія відклала в’язання вбік.
— А чого тут здогадуватися? Все до цього йшло. Ви з Кирилом знаєте один одного з дитинства, зустрічаєтеся більше двох років, проводите разом багато часу.
Потім, такі букети не дарують без приводу. Що, і каблучку подарував?
– Так, ось, дивись. – Катя виставила свою праву руку, демонструючи золоту каблучку з білим каменем. – Правда, гарна?
– Дуже. Але мені здається, чи ти не рада? – насторожено запитала Надія.
— Я рада. Просто не впевнена, що хочу зараз вийти заміж. З ним цікаво проводити час, я сумую за ним, коли не бачу його хоч один день.
Але мені подобається повертатися додому і спати одній. Напевно, я просто не готова до чогось більшого.
— А може, причина в тому, що тобі подобається ще хтось? — припустила Надія.
— Мені приємна увага інших хлопців. Але ні, мені ніхто не подобається більше, ніж Кирило. Та раптом це не та любов, не справжня, яка на все життя, як у вас з татом?
— Ти хоч і доросла дівчинка, але ще зовсім дурна. — Надія притягнула дочку до себе і обійняла. — Справжнє кохання чи ні, ти дізнаєшся, тільки проживши життя, — Надія зітхнула. — Всі дівчата у твоєму віці мріють про весілля.
Про білу сукню, про те, щоб не розлучатися з коханим ні на хвилину. Але ти сумніваєшся. Може, дійсно краще почекати. Що ти йому відповіла?
— Я погодилася. Але попросила почекати до кінця навчання.
— А ось це правильно. Побудь нареченою. А то всі поспішають скоріше стати дружиною. А дружина — це обов’язки, відповідальність і турботи, не тільки про себе, але й про іншу людину. І розчарування.
Жити пліч-о-пліч з людиною складно. Дізнаєшся про її недоліки, і не з усіма зможеш змиритися. Це можна лише кохаючи. А діти…
— Ось і я про те ж саме. Мені подобаються наші сьогоднішні стосунки.
Подобається, що я можу побути одна, хоч і сумую за Кирилом. Думаєш, я не кохаю його?
— Просто відповідально підходиш до цього питання. Ти не легковажна дівчина, ось і все. Поговори з ним, поясни. Якщо кохає, зрозуміє і почекає, — порадила Надія.
— Він образився, — сумно промовила Катя.
— Ще б пак. Він зробив дівчині пропозицію, думав, що зробив її щасливою, а вона просить почекати. Це рівнозначно відмові, — посміхнулася Надія.
— Напевно, я дійсно не так сильно люблю його, як він мене. Раптом це не справжнє кохання? Раптом я розчаруюся в ньому? Багато хто кохає, а потім розлучається.
— На жаль, з часом почуття охолоджуються, не всі готові до цього.
— А як ти зрозуміла, що кохаєш тата? — здригнулася Катя.
— Мені здається, він мені сподобався ще до того, як я його побачила, — посміхнулася Надія.
— Як це? Він тобі наснився? Мамо, розкажи. — Катя поворухнулася на дивані, влаштовуючись зручніше.
— Ну що ж. Я теж тоді вчилася в інституті. У мене була подруга Поліна. Гарна така дівчина, трохи легковажна, правда. Вона приїхала з іншого міста і жила в гуртожитку.
Перед літньою сесією, в травні, мої батьки поїхали у відпустку. Батькові дали путівку в санаторій. У нього хворі суглоби, а там хороше лікування. Ось вони з мамою і поїхали.
Я запропонувала Поліні пожити у мене. В гуртожитку шумно, важко готуватися до сесії. Вона відразу переїхала до мене.
Поліна кілька місяців вже зустрічалася з хлопцем. Він був не наш, тобто не з нашого інституту.
Вона все вуха прожужжала мені, тільки й говорила, який він хороший, красивий. І очі у нього розумні, і волосся шовковисте, кучеряве…
— Я відразу про Кирила подумала, — сказала Катя.
— Саме так. Я його ще не бачила, але добре уявляла собі. Завжди про таке мріяла. Поліна була красунею, в неї всі хлопці закохувалися. А я вважала себе звичайною дівчиною, нічим особливим не виділялась.
— Ні, навіть Кирило сказав, що ти красива, мамо. І тато завжди так каже, — не погодилася Катя.
— Як і всі дівчата, я не оцінювала себе з боку. Думала, що інші яскравіші, стрункіші. Поліна, наприклад. А я маю повні ноги, маленькі груди. Загалом, принц дістався моїй подрузі.
Одного разу після іспиту він зустрів нас біля інституту. І я його відразу впізнала. Буває, присниться людина, а потім ти її зустрічаєш на вулиці і впізнаєш.
Він виявився таким, яким я його собі уявляла. Але він був хлопцем моєї подруги. У них все було серйозно. — Надія зітхнула, а Катя міцніше обійняла маму.
— У нас на курсі навчався Гліб. Як він грав на гітарі, а голос який! У мене мурашки по шкірі бігали, коли я чула, як він співає.
Всі дівчата страждали за ним. І він цим користувався. Дівчат міняв, як рукавички.
— І ти за ним страждала?
— Я? Ні. Куди мені. Він на мене не звертав уваги. Інша справа Поліна. Вони навіть зустрічалися, але недовго.
Поліна не могла змиритися, що навколо нього постійно кружляють дівчата, він з усіма фліртував, і не тільки. Потім з’явився Віктор…
Одного разу вона прийшла після побачення з букетом. Ось як ти зараз. Така вся збуджена, світиться від радості.
І показала каблучку, тільки поменше, зовсім тоненьку. Сказала, що міг би подарувати і побільше. Загалом, Віктор зробив їй пропозицію.
А я візьми та й скажи, що якби він мені подарував каблучку, то кращого я і не бажала б. Ми мало не посварилися з Поліною.
Я вже пошкодувала, що сказала так. Виявляється, Віктор дивувався, що хлопці обходять увагою таку дівчину, як я.
А через два дні Поліні зателефонував Гліб і попросив про зустріч. Я намагалася її відрадити. Казала, що він не звик, щоб його дівчата кидали.
Не любив свого втрачати. Він же зірка, а вона посміла його проігнорувати, та ще й заміж зібралася.
Але Поліна мене не слухала. Кричала, що я їй заздрю, мені Гліб навряд чи подзвонить.
Тільки вона пішла, як прийшов Віктор. Я наговорила йому, що Поліна пішла до бібліотеки, що вдома відволікається, не може готуватися до іспитів.
Поліна так поспішала до Гліба, що забула телефон. А тут знову Гліб їй подзвонив, Віктор побачив, засмутився і пішов.
Коли повернулася Поліна, сказала, що Гліб зізнався їй у коханні, що налаштований серйозно.
— А як же Віктор? — запитала я.
— А що Віктор? Кільце і те не міг вибрати дорожче. Повернула йому його кільце і сказала, що заміж за нього не вийду, що кохаю іншого…
І Поліна почала розповідати про Гліба, як він співав їй пісні на площі, як зізнався в коханні…
— Ти що, не розумієш? Він же так сказав, щоб ти не вийшла заміж. У нього стільки дівчат, дуже скоро він кине тебе. Що будеш робити?
До Віктора підеш? Вибач, я помилилася? А якщо він не пробачить? — говорила я їй.
Але Поліна мене не слухала. Ладила одне, що я з заздрості так кажу. Їй хлопці роблять пропозиції, зізнаються в коханні, а у мене нікого немає.
Як же, сам Гліб зізнався їй у коханні, серенади їй співав на вулиці. Артист. Ми знову посварилися з нею.
Віктор намагався теж з нею поговорити, прийшов до мене, але Поліна пішла від мене назад в гуртожиток.
Хлопець переживав, ходив розгублений. Я не могла дивитися, як він страждає.
Одного разу він вирішив поговорити зі мною. Запитав, чи серйозно у них з Глібом? Що я могла сказати? Сказала все як є. Що просто його зачепило, що Поліна когось іншого обрала замість нього.
Ми тоді довго бродили вулицями і розмовляли. І виявилося, що у нас з Віктором багато спільного.
Ми любили дивитися одні й ті ж фільми, нам подобалися одні й ті ж книги, навіть мрії у нас були схожі. Якось так вийшло, що ми почали зустрічатися.
— А Поліна? — поцікавилася Катя.
— Поліна поїхала додому. Гліб пообіцяв, що приїде до неї. Вона й повірила. Звичайно, він не приїхав до неї, не відповідав на дзвінки.
Тоді Поліна приїхала сама, прийшла до нього, а він з іншою дівчиною. Вона прибігла до мене, ридала.
Потім запитала про Віктора. Я не стала брехати, сказала все як є, що ми з ним зустрічаємося.
— Ти що, зустрічаєшся з Віктором? Ну ти й гадина. Не думала, що ти така. Скористалася ситуацією і спокусила його. За моєю спиною…
Вона кричала, обзивала мене. Я і сама відчувала себе винною, намагалася виправдатися.
Поліна сподівалася, що визнає свою провину перед Віктором, і він пробачить її, а тут облом. Ми знову посварилися, і вона поїхала.
А Віктор через місяць зробив мені пропозицію. Я розуміла, що це занадто швидко, що я лише віддушина для нього, щоб швидше забути Поліну.
І все ж я погодилася. Не могла не погодитися. Він мені дуже подобався. Я відчувала, що він моя людина, моя друга половинка. Я кохала. А потім і він покохав мене.
Я зателефонувала Поліні і все розповіла, запросила на весілля.
— І вона приїхала? — здивувалася Катя.
— Приїхала. Ми помирилися. Поліна привезла пляшку і ми випили. Я трохи пригубила, а Поліна майже всю пляшку сама випила.
Скаржилася на життя, журилася, що відмовилася від Віктора. Мовляв, зараз вона б виходила заміж, а не я.
До того моменту, як Віктор прийшов до мене, Поліна була зовсім весела. Відразу зібралася йти. Вона у когось із наших зупинилася.
Я попросила Віктора провести її. Він таким поглядом на мене подивився, але нічого не сказав. Вони пішли, а я місця собі не знаходила, металася по квартирі, як птах у клітці.
Своїми руками його з нею відправила. Адже вона красива. Куди мені до неї? А раптом він ще кохає її?
Все підходила до вікон, виглядала Віктора, а його все не було. Дійшло до того, що я їх у ліжку вже уявляла.
А потім він прийшов і відзвітував, що доставив до квартири, щоб я не турбувалася. І знову незрозуміло так дивився на мене.
Перед тим, як піти, попросив більше не влаштовувати йому перевірок. Сказав, що він вибрав мене і не змінить свого рішення, не зрадить.
Уявляєш, він подумав, що я влаштувала йому перевірку напередодні весілля. Мені було так соромно. Поліна на весілля не прийшла, подзвонила, наговорила мені гидоти.
Більше ми з нею ніколи не бачилися. Ми одружилися. Потім народилася ти. З тих пір ми разом.
— Яка історія. Хоч роман пиши. А чому ти мені не розповідала цього раніше? — запитала Катя.
— Ти не питала.
— А чому не народила мені брата чи сестричку?
— Катя, ти завалила мене питаннями. Пологи у мене були важкі. Лікарі попередили, що вдруге все може погано закінчитися, не радили більше дітей заводити.
І Віктор боявся за мене. Зате ти у нас красива і розумна вийшла. – Надія погладила дочку по руці.
– Дякую, мамо.
– Я до чого тобі все розповіла, здогадуєшся? Має бути ще щось, крім кохання. Коли пристрасть, кохання проходять, тоді шлюб розсипається.
Партнери шукають кохання на стороні, намагаються повернути втрачене почуття. А ось дружба залишається. Вона скріплює міцніше за кохання.
Вона може бути навіть важливішою, ніж кохання. Я кохала тата, але була йому другом, як і він мені. Це потім він мене покохав.
Ти не впевнена, що кохаєш Кирила. Але ви знаєте один одного з дитинства. Якщо він кохає тебе, то рано чи пізно ти теж зрозумієш, що кохаєш його.
Наступного дня прийшов Кирило і сказав Каті, що готовий чекати на неї хоч все життя.
— Ну ось, наша дочка зовсім доросла, виходить заміж. А мені здається, ніби все було вчора. Пам’ятаєш, як я зробив тобі пропозицію? — Віктор обійняв Надію, коли Катя з Кирилом пішли.
— Звичайно, пам’ятаю. Ти сказав, що я справжній друг, і для тебе це важливіше, ніж просто жінка.
— Я і зараз можу сто разів це повторити, кохана…
