Надя уважно подивилася на колишню подругу. Колишню, тому що останнім часом вони практично не спілкувалися з Вікторією.
Занадто різними, як виявилося, були інтереси цих молодих жінок. Одного разу перед Новим роком сталося ось що…
…— Надя, ти там обережніше, добре? І довго не засиджуйся, як втомишся, відразу дзвони, я за тобою приїду, — напутив Надію чоловік Михайло, висаджуючи її біля школи.
Жінка там працювала і звідки нещодавно пішла в декретну відпустку з другою дитиною.
Помахавши чоловікові рукою, Надя попрямувала до шкільного ганку. Під ногами поскрипував сніг. Краса! Справжній переддень Нового року!
На ганок вилетіла зграйка старшокласниць. «Мої», — посміхнулася Надія. Побачивши гостю, дівчата зраділи, оточили жінку, навперебій защебетали:
— Надія Володимирівна, а коли Ви народжуватимете? А Ви потім будете ще у нас працювати? А можна ми до Вас прийдемо, коли народите?
Отримавши відповіді на всі свої запитання, дівчата побігли додому, а Надя нарешті увійшла в двері школи і піднялася до вчительської.
На здвинутим разом столах було розкладено нехитре частування, явно з домашніх запасів. Педагоги з не меншою радістю, ніж учениці, зустріли колегу.
— Ну що, Надія Володимирівна, коли запросиш п’ятки обмивати? — з явною іронією в голосі запитала Вікторія Андріївна, вчителька англійської мови, з якою раніше Надя дружила.
— Думаю, після Водохреща, не раніше, — відповіла жінка трохи збентежено — вона не любила бути в центрі уваги, якщо це не стосувалося її роботи з класом.
Поспілкувавшись з директором з питань, заради яких вона і прийшла, Надія приєдналася до застілля, внесла в різноманіття різновидів свою скромну лепту.
Надія принесла мариновані огірочки, овочевий салат і нарізану великими шматками копчену грудинку — запаморочливо смачну, буквально напередодні приготовану Михайлом.
Підношення були зустрінуті схвальним гулом і цоканням: грудинку Міші в колективі дуже поважали.
Коли всі основні новорічні тости були сказані, Вікторія Андріївна покликала Надю в сторону.
— Ну як, подруго, задоволена своїм заміжнім життям? — почала вона здалеку…
Надя уважно подивилася на колишню подружку. Колишню, тому що останнім часом вони практично не спілкувалися з Вікторією.
Занадто різними, як виявилося, були інтереси цих молодих жінок. Віка прагнула до красивого життя, до тусовок, до знайомств із заможними чоловіками.
Надя ж, досить рано вийшовши заміж за свого однокласника, жила турботами про сім’ю.
Дружба, тісна в перші роки роботи в школі, куди дівчата прийшли одночасно, майже зійшла нанівець після того, як Надя стала заміжньою жінкою.
— Та гріх скаржитися, Віка, все у нас слава Богу, — відповіла вона на питання.
— Ну-ну, — посміхнулася співрозмовниця і, помовчавши, продовжила. — Невже тобі подобається бути квочкою?
Ось що тобі принесло твоє заміжжя, крім вічних турбот, головного болю, що пожерти приготувати, як встигнути порядок навести та в городі напахатися?
Ти себе хоч жінкою взагалі відчуваєш? Або тільки інкубатором для відтворення спадкоємців?
Хоча що там успадковувати в твоєму випадку?.. Будинок а-ля село? Ощадну книжку з парою сотень , які вийшли з ужитку? Ну Надь, це ж не життя…
— Віка, це моє життя, — Надія спробувала закінчити неприємну розмову. — І мене в ньому все влаштовує. Ти сама можеш жити, як тобі хочеться. Аби тільки потім не довелося жшкодуват .
— Шкодувати?! Я тебе благаю! Та це ти шкодуєш, що вляпалася у свого Мішаню, як у… лайно. Що він тобі може дати? Що???
Будинок побудував? Та ж не хороми, а так, бюджетний варіант. Дітей від нього народжуєш? Навіщо, скажи? Ось ти сама особисто що з цього маєш?..
Ні, Надя, про таке життя я точно шкодувати не буду. Між іншим, я теж… дитину чекаю! — випалила Віка.
І вона у ту ж мить осіклася, але було вже пізно: слово, як горобець, зірвавшись з вуст, злетіло в простір.
Потім, мабуть, плюнувши на таємницю, дівчина зло продовжила:
— Так, уяви собі, я чекаю дитину. Тільки не від якогось там негідника, а від… , — вона назвала прізвище одного з впливових чиновників міської адміністрації. — А його, між іншим, скоро переведуть в область.
А там і столиця не за горами. Так-так, знайомств у нього повно і в столиці. І я не збираюся тут животіти, він мене із собою забере, квартиру купить. Та він все для мене зробить!
Надя з жалем дивилася на колишню подругу:
— Віка, але ж він… Він одружений… І діти у нього є…
— І що?!! Що з того, що одружений? Я не збираюся за нього виходити заміж — смердючі шкарпетки ні за ким збирати не хочу!
Я йому сина народити зможу. Сина! І буду отримувати такі гроші, про які тобі з твоїм Мішею і не снилося!
Надя мовчала. Їй було дуже шкода Віку. А ось Віка в жалості Наді не потребувала. Вона дивилася на колегу з викликом і зверхністю.
Витримавши паузу, дівчина встала і попрямувала до столу. Надя ж зібралася додому.
Увечері вона розповіла про цю розмову Михайлу — у них не було секретів одне від одного.
— А як же кохання, Міша? — запитувала вона чоловіка. — Діти повинні народжуватися з кохання, а не заради грошей.
— Та вже, мила… Та ще штучка ця Віка. Про аліментних цуценят я, звичайно, чув. А тут — аліментна дитина, аліментний… синок… Мерзенно.
Обійнявшись, подружжя замовкло.
***
Минуло десять років.
— Мамо! Мамо, дивись, як я вмію! — молодший син Андрійко, розігнавшись на велосипеді, розвів в сторони ніжки і їхав по інерції, задоволений собою.
Дивлячись на нього, Надя посміхалася. Весь у батька синок, навіть ластовиння на носі Мішині. Двоє старших синів не так схожі на батька, як молодший.
У парку, де вони гуляли, було малолюдно. Тому Надія дещо напружилася, коли висока, яскраво вбрана жінка, що проходила повз, раптом розвернулася і попрямувала до її лавки.
— Привіт, подруго, — сказала вона, наблизившись.
— Віка?! Це… ти?! — Надя ошелешено дивилася на колишню колегу.
Так, ця жінка мало чим нагадувала красиву, впевнену в собі вчительку англійської, яку колись знала Надія.
Товстий шар тонального крему і пудри не приховував неприродного кольору обличчя і синього відтінку під очима.
Віка сіла на лавку, дістала з кишені свою згубну звичку, задиміла.
— Ти, я бачу, ніяк не зупинишся? — посміхнулася вона, кивнувши в бік дитини. — Який це у тебе? Третій? Сильно, мати, сильно.
Надія ввічливо посміхнулася.
— Та годі, — промовила Віка, випускаючи в бік струмінь диму. — Це твоя справа.
— А ти як? — запитала Надія колишню подругу.
— Я? А що я? У мене все чудово, — різко відповіла та, затягнувшись. — Живу в своє задоволення, вільна, як птах у польоті!
— А… дитина? Ти казала, що чекаєш дитину?
— А може, я пожартувала? — Віка нервово засміялася. — Може, позаздрила твоєму животу, ось і ляпнула?..
Жінка загасила недопалок і відразу потягнулася за наступною партією. Клацнувши запальничкою, вона заговорила… Надія слухала.
— Та ні, я не брехала. І справді у мене є син. Батько його не визнав, звичайно. Р-Він же мені відразу сказав, щоб я не розраховувала на офіційне визнання.
Та мені воно й не було потрібно. Коли він перевівся в область, мене із собою забрав, там я і народила.
Добре жила спочатку. Грошима він не скупився. Квартиру мені зняв… Синові два роки виповнилося, коли батька посадили. За участь у якихось там корупційних схемах. І… все.
Ні грошей, ні житла… На роботу з маленькою дитиною не беруть. Взялася, було, репетиторством займатися, але якщо дитину нікуди подіти, багато не попрацюєш.
Потім познайомилася тут з одним… підприємцем. Знову, начебто, життя налагодилося на пару років. Але він такий ревнивий був, що терпіти довго не змогла.
Потім з’явився інший спонсор, третій… Гроші були. Іноді багато, іноді не дуже. Тільки… Нудно якось було. А ігристого келих вип’ю — і, начебто, полегшає…
Так і пристрастилася до пляшки. Так-так, не дивись так, я з тих невдах. Сина мама забрала, інакше б він у дитячому будинку опинився.
Віка замовкла. Потім, загасивши другий недопалок, продовжила з якимось злим викликом:
— А я… Як бачиш, осетрина не першої свіжості. І навіть, напевно, вже не другої… Але тільки, знаєш що, подруго?
Все одно не хочу я ось цього твого добропорядного сімейного життя. Не-хо-чу. І не заздрю анітрохи. Я інша, розумієш? Інша!
Віка встала, розправила плечі і, пославши Наді повітряний поцілунок, пішла алеєю парку.
Надія довго дивилася на віддалену фігуру колишньої подруги. Їй не було шкода її, бо кожен обирає свій власний шлях.
