— Алло, Наталка, привіт! Виручиш колишнього чоловіка?
— Привіт, Віталік! Ти про що? Як я тебе повинна виручити? Гроші потрібні, чи що?!
— Ні, не гроші. А допомога. Потрібно, щоб ти зіграла мою дружину. Але не колишню, а справжню. Всього на один вечір.
— Навіщо? Що там у тебе відбувається, Віталік?
— Та почав зустрічатися з однією дівчиною, думав просто розважимося і все. А вона закохалася в мене, кроку ступити не дає. Хоче, щоб я одружився з нею.
А навіщо це мені потрібно? Ми з тобою пів року в розлученні, думав, тепер я вільний, можна в усі тяжкі пуститися, а вона не дає…
— Ну, ти й гультяй! Ніби не помічала раніше такого за тобою… Невже наш шлюб був таким обтяжливим?
— Наталонька, взагалі-то розлучитися — була твоя ідея. Ти сказала, що ми різні, що кохання минуло, і не треба один одного мучити. А ще ти дітей не хочеш. А Ліза просто марить ідеєю подарувати мені сина.
— Ну так радій, тебе люблять, хочуть дітей від тебе, а це багато значить…
— Ой, ні, вона не моя людина. Зате я чоловік її мрії. Дурна дівчинка попалась. Фантазерка.
А я ж їй нічого не обіцяв. Приходить до мене, як до себе додому, готує, прибирає, в цілому, спить і бачить себе моєю дружиною.
— Так, а від мене ти чого хочеш? Звідки раптом я візьмуся?
— Скажеш, що їхала по роботі, а тепер повернулася додому. Здивуєшся, звичайно, що я виявився негідником. Але кидати мене ти не збираєшся, бо любиш сильно і жити без мене не можеш…
Вона, звичайно, засмутиться, плакати почне, але ти стій на своєму, мовляв, мій чоловік, і крапка! Їй нічого не залишиться, як піти і більше мене не турбувати.
— Фантазер! Це треба ж до такого додуматися! Такий цирк вирішив влаштувати і мене втягнути! Ну ось навіщо мені це потрібно, скажи, будь ласка?
Ми з тобою хоч і в хороших стосунках розлучилися, але це не дає тобі права використовувати мене в такій ролі!
— Наталка, ну, будь ласка, виручай свого непутящого чоловіка. Колишнього. А я, хочеш, на риболовлю тебе звожу. Ти ж так любиш посидіти на березі в тиші із вудкою. А потім шашлик посмажимо. Як у минулі часи…
— Ой, хитрун, знаєш чим мене підкупити! Добре, колишній чоловіче, так вже й бути, виручу тебе!
— Наталонька, а у тебе є зараз хтось? Ну, чоловік, в сенсі…
— Хоч це тебе і не стосується, але нікого немає. Поки не зустріла нормального мужика. Хочу квартиру в іпотеку взяти, не можу ж я вічно по орендованих блукати.
— Ось жила б зі мною, і горя не знала б. Житло є, гроші, на відпочинок постійно їздили.
— Не в цьому щастя, Віталік! Гаразд, коли треба роль дружини зіграти?
— У п’ятницю зможеш? Тільки візьми свої речі, щоб було видно, що ти і справді у мене живеш.
Лізі скажи, що я речі сховав всі, щоб вона нічого не запідозрила. Я їй дам ключі від квартири, скажу нехай чекає на мене, я на роботі затримаюся.
Вона з’явиться — а там ти, готуєш на кухні пасту, наприклад, мою улюблену карбонару.
Давай о шостій. А пізніше я прийду, розіграємо перед нею сценку, і ти поїдеш додому.
— Добре, переконав. Ох, і чому я така добра до тебе…
Наталі було цікаво подивитися на Лізу. Вона навіть відчула щось схоже на ревнощі. Віталій ніколи не дивився ні на кого, крім неї.
Можна сказати, на руках носив. А їй стало нудно з ним, прісно. Хотілося чогось радісного, нового. Адже з Віталієм вони були знайомі ще зі школи. Він її обожнював.
Їй лестила така увага, подруги заздрили. Гарний, розумний, не бідний, від батьків дісталася квартира. Пізніше він зайнявся бізнесом.
Після школи Наталя поїхала вчитися і забула про нього. Але він не забував. Періодично приїжджав до неї, вони гуляли, ходили в кафе, їздили на природу.
До закінчення інституту вона сама не зрозуміла, як вийшла за нього заміж. І жили непогано, майже не сварилися, не було приводу. Але потім вона занудьгувала. І попросила розлучення.
Віталік переживав, але на розлучення погодився. Так як кохав її і не хотів, щоб вона страждала, живучи з ним.
Ніхто не зрозумів її вибриків. Де це бачено — такими чоловіками розкидатися? Казали, що вона дурна, втрачає своє щастя.
Але це ще більше підстьобувало її, хотілося піти всім наперекір. Захотіла — і розлучилася. Має право.
Розлучилися швидко. Наталя з’їхала в орендовану квартиру, благо, зарплата дозволяла її оплачувати. Машину, куплену Віталіком, вона забрала. Він на цьому наполіг, бо це був його подарунок.
Думала, життя почне бити ключем. Але ні. Кавалери не вишиковувалися в чергу. Один взагалі сказав, що Наталя не красуня, просто звичайна жінка.
Несподівано. Адже вона звикла, що колишній чоловік вважав її найпрекраснішою жінкою на світі.
А тепер ось у нього Ліза… Якось прикро. Швидко ж він її забув… Ну нічого, подивиться вона на цю дівчину і заспокоїться.
У п’ятницю після роботи Наталя заїхала додому, зібрала валізу і побігла до колишнього чоловіка. Грати дружину.
Розвісила в шафі свій одяг, розставила креми, баночки, парфуми. Навела легкий безлад, який раніше завжди у них був.
У холодильнику знайшла необхідні продукти і почала готувати пасту.
Грюкнули вхідні двері. Прийшла. Шоу починається.
— Ой, добрий день! А я думала, це Віталій тут орудує на кухні, раніше звільнився…
На кухню зайшла висока, дуже красива дівчина, з довгим чорним волоссям і зеленими очима. Фігура, якій позаздрить сама Клаудія Шиффер.
Оце Віталік урвав собі красуню! У Наталії чомусь кольнуло серце.
— Віталій?! А ви, вибачте, хто така?!
— Я його дівчина… А ви хто?
— А я його дружина! Законна!
— У сенсі, дружина? Він казав, що не одружений, у вільному польоті.
— Ага, дружина поїхала по роботі на місяць, так він відразу полетів, голуб, на сторону. Ось який сюрприз він мені приготував!
Ось що значить приїхати додому без попередження! Адже він мене зовсім не чекав і навіть не здогадується, що на нього чекатиме тепер.
— А що ж мені тепер робити? Адже я його так кохаю, — у Лізи навернулися сльози. Вона дістала серветку і почала витирати їх.
— А я не знаю, що тобі робити. Додому йди.
— Адже я йому вірила. Сина навіть народити хотіла. І заміж… Віталій просто диво, я таких чоловіків ніколи не зустрічала. Добрий, чуйний, не жадібний, а як чоловік, ну ви розумієте, він взагалі просто супер.
— Ну, дівчино, тільки без подробиць! Вірю, що ти не знала про його становище. Але тепер знаєш. І сенсу тут перебувати немає.
Я сама розберуся з ним. А ти забудь взагалі, що у вас щось було. Знайдеш порядного і будеш щаслива.
— Ні. Я просто так не відступлю. А раптом він мене кохає, а не вас? Розлучиться, ми одружимося, діточок заведемо, і будемо щасливі.
Будемо на пікніки їздити, на море, до моїх батьків поїдемо, вони в Греції живуть. Ось зараз він прийде і ми все дізнаємося!
Ліза сіла на кухонний стілець і закинула ногу за ногу. Дістала з сумки телефон і почала дивитися там щось.
— Ось, дивіться, це ми в театрі, це в горах, це у мене вдома. Адже все було добре, поки ви не приїхали.
Наталя відчула, як у ній прокидаються ревнощі. Вперше в житті вона заздрила Віталіку.
Адже раніше їй навіть на думку не спадало, що він може з кимось зійтися і бути щасливим. Без неї. А тепер вона зрозуміла, що ще як може.
Та ще й з такою красунею. Вона на її тлі миша бліда.
На відпочинок зібралася вона, ти дивись! Це вони тільки можуть з Віталіком туди їздити! Діточок народить…
Та Наталя сама народить, скільки захоче! І буде Віталік найщасливіший! І вона теж!
Жінка відчула приплив любові до колишнього чоловіка. До неї тільки дійшло, яку людину вона втратила. Як він її любив, балував, а зараз вона самотня і нікому не потрібна.
А до нього тут дівчата клеяться такі. Не бути цьому!
— Так, дорогенька, забирайся з нашої квартири, поки я тобі волосся не повищипувала. Вставай і на вихід!
Наталя схопила дівчину і потягла її до дверей. Та пручалася. Але Наталя була сильнішою. Вона відчинила двері і виставила Лізу за поріг.
— Щоб більше я тебе тут не бачила! Віталік мені самій потрібен, зрозуміла?
Закрила двері. Ліза пішла. Що відбувається? Наталя себе не впізнавала. Ось вони емоції, ось воно життя! Ось чого їй не вистачало всі ці роки!
Ревнощі показали, що насправді вона відчуває! Очі немов відкрилися! Крім Віталіка їй ніхто не потрібен, і нікому вона його не віддасть!
***
— Ох, Віталік, ну вона і левиця у тебе! Я зробила все, як ти просив! Вона повірила! Все-таки не дарма я в театральному навчаюся, талант, можна сказати!
— Дякую, Лізо, ти дуже мені допомогла! Ти кажеш, вона розлютилася? Може, вона просто грає роль зрадженої дружини, як я її просив?
— Ні, Віталю, вона справді розлютилася, сильно ревнувала, повір, я жінка і відчуваю це на сто відсотків!
Мені здається, вона тебе кохає, але раніше цього не розуміла. Ревнощі багато про що говорять.
Не дарма я тобі порадила цей метод. Ти все одно нічого не втрачав. А так вона проявила себе. Ми, жінки, буваємо такі дивні, але деякі моменти змушують нас задуматися.
І цей трюк спрацював. Іди до неї, думаю, вона тепер стане як шовкова. Адже ти посмів проміняти її на когось. А вона до цього не звикла, хоч ви і в розлученні. З тебе презент!
— Дякую тобі! Дімці привіт передавай. Коли у вас весілля, до речі?
— Передам. Восени одружимося, до Греції полетимо до батьків.
— Успіхів вам і щастя! А я піду своє щастя заново будувати.
Віталій зайшов у квартиру. На кухні накривала стіл Наталя. У красивій сукні.
— Ну як все пройшло, Наталонько?
— Чудово! Я вигнала її за двері! Думаю, тепер вона точно відстане! А ти точно не закоханий у неї, “чоловічок”? Адже вона рідкісна красуня!
— Ні, не закоханий. Я тебе забути не можу.
— Правда?! Ти досі кохаєш мене? — зраділа Наталя.
— Так, і ніколи не переставав кохати…
— Знаєш, а я тільки зараз зрозуміла, наскільки ти мені дорогий. І я тебе нікому не віддам! І сина подарую, і дочку! Віталік, одружися зі мною!
Віталій посміхнувся. Ну ось, план спрацював! Ох, ці жінки, на які тільки хитрощі не підеш заради них.
