– Мамо, там у двері стукають! Відчиниш, а то у нас руки зайняті?
– Звичайно, – посміхнувшись про себе, відповіла Наталя.
Вона відчинила двері, навіть не подивившись у вічко.
У вечір перед Різдвом бігала колядувати дітвора, тому Наталя очікувала побачити на порозі чергового хлопчика чи дівчинку.
Тому, відчинивши двері, від несподіванки вона остовпіла.
За дверима стояв Вадим, її колишній чоловік, і дивився на неї поглядом побитого собаки. Біля ніг у нього була спортивна сумка, мабуть, з речами.
Наталка, знову знайшовши можливість говорити, трохи хрипло промовила:
– Вадиме, що ти тут робиш?
Вадим привітно посміхнувся, занадто привітно. Потім злегка нахилив голову і, дивлячись на носи своїх черевиків, відповів:
– Привіт, Наталонька. Я так за вами скучив. Ось вирішив провести свято зі своєю родиною.
Вадим підхопив сумку, маючи намір увійти в квартиру, але Наталя зупинила його одним рухом руки.
– Вадим, я не запрошувала тебе заходити.
– Ну починається. Наталка, я повернувся. Ти ж хотіла цього? І ось я тут! – він радісно розвів руки в різні боки.
– Повернувся? Все так просто? А те, що сталося за останні півтора року, ти забув?
Вадим нахмурився, а Наталя згадала, як на друзки розбилося її серце. На дрібні осколки. Остаточно і безповоротно…
…П’ятнадцять років тому вони з Вадимом пов’язали себе узами шлюбу. Молода сім’я переїхала в орендоване житло. Жили дружно, як то кажуть, душа в душу.
Обоє працювали, тому гроші не були проблемою. Ще через рік у них з’явилися близнюки: Саша і Женя. Хлопчики росли активними і пустотливими.
Вони вимотували Наталку так, що у неї майже ні на що не залишалося сил. Але вона не скаржилася, бо дуже любила своїх хлопчиків.
Непомітно пролетіло більше тринадцяти років. Хлопці підросли, майже зрівнявшись з Наталею на зріст. Але вони все так само залишилися її милими бешкетниками.
А ось Вадим змінився. Він став частіше пропадати на роботі, затримуватися допізна і систематично їздити у відрядження.
Жінка списувала все це на складну роботу, велику кількість обов’язків і проектів.
Але одного разу, купуючи в супермаркеті продукти, Наталя помітила в ряду з дорогими напоями свого чоловіка, який повинен був бути в цей час у відрядженні.
Вона збиралася його окликнути, але не встигла. До Вадима підійшла молода дівчина, поцілувала його в щоку і опустила в кошик якісь продукти.
Наталя затримала подих, боячись видати свою присутність. Вона стежила за ними з-за високої вітрини.
А Вадим не соромився проявляти свої почуття. Він обіймав незнайомку за талію, притискав до себе і щось ласкаво шепотів їй на вухо.
Дівчина реготала, закинувши голову і висла у нього на шиї. А потім вони попрямували до каси.
Розплатившись, парочка сіла в машину Вадима і поїхала в невідомому напрямку.
Наталя стояла, боячись зітхнути від болю, що пронизував все її тіло. І розуміла, що щойно пішло під укіс все її життя.
Але, рухома якимось почуттям, швидше за все, помилковою надією, вона набрала номер чоловіка і дочекалася відповіді:
– Привіт, коханий. Як доїхав? – з придихом запитала Наталка, боячись видати свій стан.
– А, Наталя, привіт. Та все добре. Справ по горло, мене так навантажили… Я тобі потім передзвоню, зараз зайнятий.
– Добре, – не стала сперечатися вона.
Наталя закінчила з покупками і поїхала додому. Але і там вона не дозволила собі плакати, хоча вся її душа рвалася на частини, адже в квартирі чекали два сини.
Вона на автоматі приготувала вечерю, допомогла дітям з уроками і відправила їх спати.
А сама продовжила гіпнотизувати телефон.
– Давай, ти ж обіцяв зателефонувати… – шепотіла вона сухими губами.
Але жінка не дочекалася дзвінка чоловіка ні цього, ні наступного дня.
Тиждень минув у тиші, без пригод. Але вона чекала. Чекала його і не знаходила собі місця. Та більше не наважувалася дзвонити сама.
Зрештою вона прийняла рішення, ще не усвідомлюючи цього…
За день до того, як Вадим мав повернутися, Наталя відправила дітей до матері. Вона розуміла, що назріває великий скандал і діти не повинні ставати свідками їхньої сварки.
Коли Вадим відкрив двері, Наталя сиділа на кухні. Він пройшов у спальню і крикнув звідти дурнувато, ніби нічого не сталося:
– А чому мене ніхто не зустрічає? Чому ніхто не зустрічає свого татка? Є хто-небудь у цьому будинку, хто ще любить свого татка?
На що дружина жорстко відповіла питанням:
– Хто вона, Вадим?
Чоловік здригнувся від несподіванки, але продовжував грати невинність:
– Хто? Наталя, про що ти взагалі говориш?
– Вадиме, я бачила вас у магазині тиждень тому. Хто вона?
Він зайшов на кухню і сів навпроти неї за стіл.
– Христина. Колега по роботі.
– Як довго ти мені зраджуєш?
– Майже рік. Але, Наталя, ти повинна мене зрозуміти! У нас вдома дитячий садок. Діти то хворіють, то кричать. Ні відпочити, ні продихнути.
Мене ніхто не помічає. Ти думаєш тільки про них. А я… Я завжди один. Ти моя дружина і…
– Я їхня мати перш за все! І вони потребують мене. А ти доросла людина, яка повинна прекрасно розуміти, що синам потрібна турбота і увага.
Наталя відчувала, як до горла підступають сльози. Але вона не могла дозволити собі розплакатися зараз. Вона повинна все витримати. Заради дітей.
– Але мені нудно. Життя з тобою, з вами – сіре і одноманітне! Я втомився! Мені потрібно було розвіятися.
І Христина стала чудовим варіантом. Вона мене розуміє, приймає і любить. А ще нічого не вимагає.
– А що я вимагала від тебе? Щось незвичайне, щось складне? – запитала дружина.
– Ти? То посуд помий, то полицю прибий, то кран полагодь. Я втомився виконувати справи по дому! Я в самому розквіті сил. І мені потрібен поруч хтось, хто зрозуміє мене, підтримає.
А ти стала куркою, яка сидить вдома і печеться про своїх курчат і все. Я тебе більше не люблю! – Вадим зупинився, нарешті усвідомивши, що ж він сказав.
– Добре. Припустимо, я тобі набридла. А про дітей ти подумав? Що з ними буде? – вона не хотіла думати про те, як розбите серце заважало їй дихати.
– А що з ними? Хіба мало у нас таких сімей. Не ми перші, не ми останні. З мене аліменти, зустрічі у вихідні.
Але я хочу свободи, хочу дихати легко, без ось цього всього… – він обвів руками їхню кухню.
– Для них це буде кошмаром. Не йди, Вадиме. Хоча б заради них, – відчайдушно продовжувала чіплятися за крихітну надію Наталя.
– Ти мене зовсім не чуєш? Я втомився від вас і від цього будинку! Я хочу жити нормально. З Христиною, а не з тобою. Тому я йду, і ми розлучаємося.
Наталка, як уві сні, спостерігала за тим, як Вадим збирає в спортивну сумку свої речі, якісь дрібниці.
А потім без зайвих слів виходить з квартири і зачиняє за собою двері…
…Зараз, бачачи, як Вадим прийшов до неї з тією ж сумкою, жінка не могла не посміхнутися.
Він навіть не підозрює, через що їм довелося пройти за ці півтора роки.
Хлопчики довгий час намагалися знайти батька, додзвонитися до нього. Але чоловік просто відрізав себе від сім’ї.
Аліменти він платив справно, ось тільки влаштував так, щоб його офіційна зарплата ледь перевищувала прожитковий мінімум.
Тому Наталці діставалися суцільні крихти. Їй довелося брати більше навантаження на роботі, щоб компенсувати дірку в бюджеті, але вона впоралася.
– Ти ж казав, що з нами нудно і сіро, – промовила вона.
Вадим пожвавився, він знову намагався зайти в квартиру, але Наталя була непохитна.
– Я помилявся, кохана. Вибач мене. – Він спробував схопити її руку, але вона відсмикнула її. – Ви були оплотом стабільності в моєму світі.
А почуття до Христини швидко згасли. Це була не любов, а швидкопливне захоплення.
З коридору почувся шум. У передпокій виглянув Саша:
– Хто прийшов, мамо?
Жінка обернулася до сина, так нічого і не сказавши.
– Тато? – на шум вийшов і Женя.
– Хлопці, а я повернувся. І подарунки вам привіз, давайте це свято проведемо разом! Ну, йдіть до тата!
Він уже майже переступив поріг, але на плече йому раптом лягла важка рука:
– Давайте іншим разом, все-таки Різдво – сімейне свято, чи не так, хлопці?
Наталка посміхнулася, коли побачила його. Свого Костю. Статний чоловік навіть голосу не підвищив, але Вадим відразу знітився.
А хлопчики позаду неї полізли обійматися до дядька Кості. Чоловік уважно подивився на Наталку і тихо запитав:
– Мені залишитися?
Вона з посмішкою похитала головою.
Костянтин легко відвів хлопців у зал, де ще потрібно було розкласти стіл.
Здавалося, що Саша і Женя зовсім забули про рідного батька.
А Вадим, нарешті, знайшов дар мови:
– Так ось як. Ось на кого ти мене проміняла. Спеціально амбала вибрала, так?
– Не проміняла. Я вибрала його, коли була вільною жінкою. У мене не було обручки на пальці, як зараз.
Наталя підняла руку і помахала нею перед обличчям колишнього чоловіка. Там поблискувала обручка.
– Ах ось як! Ти ж хотіла, щоб я повернувся, благала мене, сльози пускала… Зрадниця, ось хто ти!
– Хотіла, півтора роки тому, Вадиме. Але зараз у мене почався інший розділ у житті. І тепер у ньому немає місця для тебе. З Різдвом!
Наталка зачинила двері і замкнула їх на замок.
Вона глибоко зітхнула, струснула головою, немов позбавляючись від марення, і попрямувала в теплу, світлу квартиру.
Там на неї чекали сини і коханий чоловік…
