Наталя прокинулася пізно. Першою її думкою було, що проспала. Дочка з онуком прокинуться, а у неї сніданок не готовий.
Потім згадала, що вони поїхали вчора, сама ж і проводжала їх на вокзал. Наталя встала і понуро побрела у ванну.
Зазвичай зранку вона будувала плани на день, що зробити в першу чергу, а що можна відкласти на завтра. Сьогодні всі її думки були про дочку і онука.
Вона сумувала за ними. До цього вони приїжджали на похорон батька і діда два з половиною роки тому.
За цей час Матвій так виріс, що майже наздогнав її за зростом. Наступного разу вона й не впізнає його, якщо приїде знову через два-три роки.
Жили б поруч, бачилися б частіше. Скільки разів Наталя кликала дочку назад. Розлучилася з чоловіком, що її тримає в іншому місті?
З іншого боку, вона її розуміла. Юля відвикла жити з матір’ю, звикла бути сама собі господинею. Не треба було взагалі виїжджати з міста.
Зять відразу не сподобався Наталії. Не балакучий. Не запитаєш, так буде мовчати цілий день.
Незрозуміло, що думає, може, щось приховує. Загалом, сам собі на думці. Тільки час з ним дочка втратила, а кінець один – розлучення. Наталя зітхнула.
Тепер ось намагаються квартиру розміняти. Краще б колишній зять грошима Юлі її частку віддав.
Вони б тут купили маленьку однокімнатку, Наталя в неї переїхала б, а свою квартиру дочці і онукові віддала.
Так колишній зять уперся. Батьки його з пантелику збивають.
«Ох, невчасно Толя в засвіти пішов. Він би швидко вирішив це питання». — Наталя знову зітхнула.
Вона вмилася і довго розглядала себе в дзеркалі. Дочка права, вона занедбала себе. Останнім часом перестала фарбувати волосся, сивина полізла, та й обросла. Виглядає постарілою і недоглянутою.
Поки Толя був живий, стежила за собою. А тепер розслабилася. А перед ким красуватися?
Тільки сусіди і заходять до неї, та й то рідко. Від споглядання свого вигляду Наталю відірвав дзвінок телефону.
Поки бігла в кімнату за телефоном, згадала, що Юля з Матвієм давно мали доїхати додому, ось дочка і дзвонить.
— Юля, як ви доїхали?.. Слава богу… Я так і зрозуміла… Обіцяю, що постараюся не тужити. Але ти все ж подумай над переїздом до мене…
Та я не тисну на тебе. Просто нагадую, що час минає, я не молодію, потім, зі мною вам буде легше… Не кричи…
Дочка почала злитися, а лаятися Наталя не хотіла. І так настрій нижче плінтуса. Тому вона постаралася закінчити розмову на позитивній ноті.
Жінка застелила ліжко, продовжуючи німу розмову з дочкою, вірніше, монолог:
«Ось завжди так. Сама вона вирішить, що робити. Накоїла вже справ. Був би живий Толік… — Наталя знову зітхнула. — Та нічого. Нехай вирішує сама, доросла дівчинка…»
Наталя випила чаю, прийняла таблетки від тиску і вирішила, що відкладати в довгий ящик не буде, а прямо зараз і піде до перукарні. Може, хоч настрій підніметься.
Начебто після втрати чоловіка звикла жити одна, а ось поїхали гості, ледве тримається, щоб не розплакатися.
У перукарні молода дівчина так ретельно і довго стригла її, що Наталя мало не задрімала. Але вийшло дуже добре.
Коротка модна стрижка і попелястого кольору волосся, щоб відростаючі корені довго не були помітні, перетворили її, повернули десять років життя.
Наталя не могла надивитися на себе. Давно треба було привести себе до ладу. І вона клятвено пообіцяла собі, що тепер буде регулярно відвідувати перукарню.
Вдома вона знову довго і з задоволенням стояла перед дзеркалом. У піднесеному настрої відкрила ноутбук.
Напередодні Нового року вони з Матвієм сходили в магазин і вибрали йому новий. Дочка насварила, що всі гроші Наталя витратила на подарунок онукові. А Матвій так зрадів, що обійняв бабусю і відразу подарував їй свій старий ноутбук.
Відразу все пояснив, допоміг завести сторінку в соцмережі. Вона і сама дещо ще пам’ятала.
Вони з Матвієм поставили на аватарку її стару, двадцятирічної давності фотографію. Треба б зробити селфі і замінити аватарку. Але це потім.
Наталя переглянула стрічку новин. Помітила позначку про надходження повідомлення на її ім’я, месседж, як сказав би онук. Якийсь Віктор радів, що нарешті знайшов її і просив відповісти.
Наталя збільшила його фото, але все одно не впізнала. Вирішила, що це такий трюк — побачив знімок ще молодої і симпатичної жінки і вирішив познайомитися, прикинувшись старим знайомим.
Приблизно її ровесник, посмішка відкрита, зуби цілі. Наталя, як колишній стоматолог, завжди насамперед звертала увагу на зуби.
Спочатку не хотіла взагалі відповідати, але все ж запитала, звідки він її знає. Ще через годину вони вже активно листувалися.
Виявилося, що це її колишній однокласник Віктор Островський. На підтвердження цього він надіслав фотографію одинадцятого «а» класу, де обвів себе і її кружечками.
Вона, нарешті, згадала непоказного хлопця з одинадцятого «а» класу. На свій сором вона і себе впізнала тільки за підписом. Стільки років минуло, давно не відкривала фотоальбом.
Тепер не проходило і дня, щоб вони не листувалися. А потім написала Свєтка, теж колишня однокласниця. Вони сиділи з нею за однією партою.
На аватарку Свєтка поставила теж явно прикрашену фотографію своєї далекої молодості.
Одного разу під час контрольної з математики Свєтка попросила Наталю допомогти їй вирішити задачу. Наталя вирішила, а свою вирішити не встигла.
В результаті Свєтка отримала п’ятірку, а Наталя трійку. Більше вона їй не допомогла. Свєтка образилася і мстилася. З тих пір їхня дружба пішла під укіс.
Свєтка завжди була шкідлива. Наталя вирішила, що не варто пам’ятати старі образи, відповіла.
Коло спілкування розширювалося, нудьгувати стало ніколи. І як Наталя раніше жила без інтернету?
У спілкуванні через листування непомітно пролетів місяць. Одного разу Віктор запропонував зустрітися.
— В одному місті живемо, а не бачилися сто років. Це треба терміново виправити. Дівчата, призначайте дату і місце зустрічі.
Наталя погодилася не відразу. Уявила, як посміються, побачивши один одного зміненими і постарілими.
Пораділа, що вчасно привела себе до ладу. Запропонувала зустрітися не вдома, а в кафе. Вдень народу мало, та й нейтральна сторона ні до чого не зобов’язує.
На зустріч хотіла одягти ошатне плаття. Але, по-перше, зима, холодно, а воно тоненьке. По-друге, не на побачення ж вона йде. Одягла штани і теплу світлу кофту.
Трохи підфарбувала очі, губи, підправила брови. Подумавши, трохи підрум’янила щоки. Сама собі сподобалася.
Підходячи до кафе, Наталя відчула, що хвилюється. Не вистачало ще, щоб тиск підскочив. І навіщо вона тільки погодилася?
Але було вже пізно, і вона рішуче відкрила двері. Увійшовши в кафе, вона окинула поглядом зал.
Якийсь чоловік махав їй з дальнього кутка рукою, і Наталя нерішуче пішла до столика, за яким широкою спиною до неї сиділа повна блондинка. Наталя відразу здогадалася, що це Свєтка Біляєва.
В одинадцятому класі вона знебарвила волосся, щоб відповідати прізвищу, і з тих пір косила під блондинку.
Виглядала Свєтка добре, не дивлячись на повноту. Про що відразу ж і сказала колишній однокласниці Наталя.
І тільки потім вона підняла очі на Віктора. Досі не могла повірити, що великого зросту видний чоловік із сивими скронями — це Віктор Островський, тихий і непоказний хлопець з одинадцятого «а».
— Ти зовсім не змінилася. Я відразу тебе впізнав. Сідай. — Віктор галантно відсунув стілець поруч із собою.
Наталя оцінила його такт. Краще нехай на неї Свєтка витріщається, ніж буде розглядати Віктор.
Свєтка не була б Свєткою, якби відповіла Наталі компліментом. Суто жіноча позиція — промовчати, якщо інша жінка в компанії чоловіка виглядає краще за тебе. Свєтку Наталя добре знала. І відразу заспокоїлася.
— Дівчата, як же я радий вас бачити. Які ви обидві красиві. Замовимо щось випити, щоб відзначити зустріч? — Віктор переводив погляд з однієї жінки на іншу.
Підійшов офіціант, і Віктор зробив замовлення.
Виявилося, що всі троє вільні і самотні. Наталя здивувалася, дізнавшись, що багато хто з їхнього класу вже на тому світі.
До кінця зустрічі Світлана добряче набралася. Вона висіла всією своєю вагою на Вікторі, коли вони вийшли з кафе.
— Виклич таксі, ти ж не поїдеш з нею в автобусі, — запропонувала Наталя.
— Чому я? А ти?
— Ти пропонуєш мені проводжати її додому? — обурилася Наталя.
— Ми можемо спочатку відвезти її додому, потім я проведу тебе…
Наталя не встигла відповісти, як під’їхало таксі. Свєтка плюхнулася на заднє сидіння, але рукав Віктора не відпустила, намагалася затягнути його теж в машину, п’яно зізнаючись у коханні.
Якось Віктор вивільнився і зачинив дверцята, назвавши таксисту адресу Свєтки.
— Ти знаєш, де Свєтка живе? — здивовано запитала Наталя.
— Знаю. — Віктор помовчав. — Вона була моєю дружиною.
— Я не знала…
Тепер Наталі стало зрозуміло, чому Свєтка зустріла її в кафе не дуже привітно і насторожено.
Помічала, як Свєтка кидала на нього палкі погляди, думала, що та намагалася зачарувати колишнього однокласника і видатного чоловіка.
А все виявилося набагато простіше — вона мріяла його повернути.
Вони йшли пішки, до Наталіного будинку було недалеко.
— Та по дурості одружилися через два роки після закінчення школи, а через рік розбіглися.
Вона ще двічі була заміжня, а в проміжках між шлюбами намагається повернути мене. А ти знаєш, я ж був закоханий у тебе. — Віктор зупинився.
— Ми прийшли. Дякую, що проводив мене, — подякувала йому Наталя.
— Запроси мене до себе, — раптом сказав Віктор.
— А як же Свєтка? — посміхнулася Наталя. — Каву ми вже пили. Іди додому, а краще виклич таксі, — сказала вона і швидко увійшла в під’їзд.
Вдома вона роздяглася і, не вмикаючи світла, підійшла до вікна. Двір був порожній. А чого вона хотіла? Що він, як школяр, буде стояти під її вікнами?
У нього, напевно, артрит, серцева аритмія, хвора печінка і багато чого ще. Такий собі залицяльник.
Вдома вона вирішила, що більше не відповідатиме на його повідомлення. Ні до чого це. Та й проблеми з мстивою Свєткою їй зовсім не потрібні.
Наталя не відкривала ноутбук кілька днів. Але все ж цікавість взяла верх. Віктор написав, попросив вибачення, що поводився занадто напористо, що напої в цьому винні. Що дійсно був закоханий в неї в школі.
Свєтка знала і саме тому одружила його на собі. Якщо Наталя не хоче, він більше не буде нав’язуватися їй.
Наталя зрозуміла, що Віктор образився. Ну і нехай. Навіщо він їй? Все вийшло нерозумно. Як відчувала, що не потрібно зустрічатися.
Може, Юля з Матвієм все-таки приїдуть, не до однокласників буде, тим більше колишніх. Нехай розбирається сам з тарганами в голові Свєтки. А їй проблеми не потрібні.
Зате від Свєтки було з десяток повідомлень. Вона писала уїдливо, звинувачуючи Наталю, що та все ще ображається за ту трійку з математики.
Вирішила помститися їй і відбити Віктора? Нізащо, не отримає вона його, нехай навіть не намагається…
Загалом, написала багато образливого, що жахливо обурило Наталю. Ледве стрималася, щоб не відповісти колишній подрузі в тому ж дусі.
Ні від Віктора, ні від Свєтки більше повідомлень не було. Минуло два тижні. Наталя почала хвилюватися.
Написала сама Віктору, запитала про здоров’я і чи не ображається він на неї? Але він не відповів. Ще через тиждень Наталя написала Свєтці.
— Ну що, задоволена? Він у лікарні, мало не довела його до інфаркту, — відповіла Свєтка все в тій же уїдливій манері.
— А я тут при чому? Я ніяких надій йому не давала. Не знаю, що ти там собі вигадала. В якій він лікарні лежить? Я хочу відвідати його, все пояснити.
Свєтку довелося просити, але вона все ж назвала номер лікарні та палати. Побачивши Наталю, Віктор зрадів.
Довелося їй прямо сказати йому, що вона була рада листуванню, але не хоче ніяких стосунків.
Пізно, вік і все таке, щоб не плекав ніяких надій. Що Свєтка його любить, що в їхньому віці цінувати потрібно те, що маєш…
Напевно, він розповів про їхню розмову Свєтці, бо та наступного дня написала Наталії.
— Не приходь до Віктора. Він мій, зрозуміла? У тебе був хороший чоловік, є дочка і онук, а у мене нікого на всьому білому світі, крім нього. Випишуть з лікарні, ми з’їдемося.
— Рада за вас, — стримано відповіла Наталя.
Треба ж, яка Санта-Барбара розігралася! Вона й не знала, що може стати причиною чиєїсь ревнощів.
Чоловік, правда, в молодості її ревнував. Але зараз… Виявляється, варто зробити зачіску, як все змінюється навколо.
Ну що ж, ці два місяці вона прожила, не тужачи за чоловіком, дочкою і онуком. І за це спасибі.
Наталя з жалем подивилася на ноутбук. Шкода, що все так закінчилося. Яка-неяка, а була компанія, життя.
Вона звикла щодня листуватися з ними обома. Виявляється, в будь-якому віці можна не поділити із суперницею чоловіка.
Вночі Наталії приснився сон. У двері подзвонили, і вона відкрила, чекаючи побачити Віктора. Але на порозі стояв її чоловік.
Вона хотіла запросити його увійти, але вчасно згадала, як бабуся казала, що не можна запрошувати до себе покійника, навіть якщо це рідна людина. Йти на його поклик навіть уві сні не можна.
Наталя зачинила перед чоловіком двері і повернулася в ліжко, накрилася з головою ковдрою. А чоловік все дзвонив і дзвонив у двері…
Нарешті, Наталя вирвалася з чіпких лап сну. Дзвонив телефон. Серце калатало в грудях від страху, а нічна сорочка була волога.
Ще б пак, примудрилася уві сні накритися ковдрою з головою. Так і задихнутися могла. Дзвонив Матвій.
— Що сталося, Матвій? — ще не відійшовши від сну, схвильовано запитала Наталя.
— Ба, ми скоро приїдемо до тебе. Мама домовилася з батьком, він дасть їй грошей за нашу частину квартири. Ти рада? — дзвінким голосом повідомив онук.
— Не просто рада, я щаслива! Нарешті. Буду вас чекати.
— Бувай, ба. Подзвонив, щоб порадувати тебе.
— Як справи в школі?..
Але онук уже відключився.
Нарешті. Скоро вона буде не одна. Нехай у Віктора зі Світкою все вийде. Потрібно, щоб хтось був поруч, було з ким поговорити, відзначити свята.
З віком у людини так мало радощів залишається, а ось горя додається. Друзі, близькі, кохані йдуть. І кожен, хто поруч, стає на вагу золота.
Наталя прямо в нічній сорочці відкрила ноутбук і написала радісні повідомлення обом.
«Друзі, я така щаслива! Скоро до мене приїде дочка і онук. Дякую вам, ви скрасили мою самотність. Будьте і ви щасливі, не важливо, разом чи окремо». І надіслала обом по маленькому сердечку.
Навіть якщо ти звик бути наодинці сам із собою, рано чи пізно з’являється бажання поділитися з іншою людиною думками і досвідом, що переповнюють тебе.
І це щастя, якщо поруч з’являється людина, готова вислухати тебе, хоча б через інтернет.
Цінуйте всіх, хто поруч.
