Наталя прокинулася серед ночі від телефонного дзвінка. У ту ж мить вона зрозуміла, що чоловіка вдома немає.
Він попереджав, що затримається на банкеті, але ж не до другої години ночі!
— Наталя, добрий день, Колі погано, дуже погано, — промовив незнайомий жіночий голос у слухавці, — приїжджайте.
— Хто Ви? — запитала Наталя і відчула, як сильно застукало її серце.
— Тільки без нервів, мене звати… Вероніка. Ваш чоловік у мене вдома, — схвильовано сказала незнайомка, — прошу Вас, зараз не час з’ясовувати стосунки.
— Коля ночує… у Вас? — з подивом запитала Наталя, досі сумніваючись у реальності того, що відбувається.
Якась жінка каже, що Коля ночує у неї вдома, але просить не з’ясовувати стосунки.
— У мене, Наталя, прошу Вас, — голос у слухавці задзвенів ще більш схвильовано, — він важко задихався і впав, розумієте? Я викликала швидку і…
Наталя раптом почала щось розуміти. Вона давно підозрювала, що у її чоловіка є жінка на стороні.
Спочатку їй було боляче, але Коля ніколи не зраджував надто явно. Він їздив з Наталею у відпустку, дарував їй подарунки, був турботливим і уважним чоловіком.
У такі миті жінці здавалося, що ніякої зради немає. Хіба може такий турботливий, люблячий чоловік бути підлим зрадником? Ну, звичайно ж ні.
І все ж черв’ячок сумнівів боляче кусав її зсередини. Слова незнайомки на ім’я Вероніка підтвердили невеселі припущення Наталі.
І ось її чоловік Микола лежить зараз без свідомості в квартирі своєї коханки, яка слізно просить законну дружину приїхати якомога швидше.
Вероніка продиктувала адресу, і Наталя негайно примчала до неї додому.
З Миколою вже були лікарі. Як виявилося, у чоловіка стався серцевий напад – підозра на інфаркт.
Коханка і дружина стояли за дверима, щоб не заважати роботі фахівців. Вероніка збентежено дивилася в підлогу.
— І давно у вас роман? — запитала Наталя. Її голос звучав буденно, ніби вона хотіла перервати незручну тишу.
— Близько року, — прошепотіла Вероніка і залилася рум’янцем.
— Зрозуміло, — знизала плечима Наталя. Вона дістала телефон і почала щось комусь писати.
Можливо, це було не так терміново, але їй зовсім не хотілося продовжувати розмову з Веронікою. Та й просто дивитися їй в очі було огидно.
Миколу відвезли на швидкій до лікарні. Всі необхідні заходи лікарі вжили оперативно, і загроза життю ніби відступила. Проте пацієнт все ще був занадто слабкий.
Коли Наталя прийшла до лікарні до чоловіка, вона не стала соромити його і якось висловлювати обурення.
Побачивши сльозу, що покотилася по обличчю Миколи, вона взяла його руку і міцно стиснула.
— Я все розумію, — прошепотіла вона, — прошу тебе, тільки не хвилюйся.
— Наталонька, кохана, пробач, — тихо промовив Микола.
У нього не було сил, щоб встати або хоча б просто поговорити з дружиною. Всього три слова він промовив, але навіть ці слова важко далися хворому.
— Я прощаю, Коленька, — ласкаво відповіла дружина, — все прощаю. Це була помилка, яку ми забудемо.
Було видно, як Миколу відпустило. Його гостро мучила провина, він страшенно переживав, що дружина вимагатиме розлучення.
Адже це таке приниження для жінки — приїхати в квартиру коханки, щоб забрати хворого чоловіка.
Коля хотів ще щось сказати дружині, але у нього наче не було сил. Дружина приклала палець до його губ.
— Тихо, не треба розмовляти, — лагідно сказала вона, — тобі потрібно берегти сили.
Ще якийсь час дружина сиділа біля ліжка хворого. Вона гладила його по руці і говорила, що Колі знадобиться серйозне лікування.
Жінка впевнено говорила, що разом вони подолають усі негаразди.
— Я завтра прийду, — сказала дружина і ніжно поцілувала лежачого чоловіка в чоло.
Микола чекав на дружину з нетерпінням. Він завжди кохав Наталю, але з роками його почуття ослабло.
Дружина залишалася для нього другом, близькою людиною, але як жінка вже давно не хвилювала.
І зараз, коли Коля був прикутий до ліжка, відчував себе хворим і слабким, він відчував до своєї Наталі найпалкішу вдячність.
Подумки чоловік пообіцяв собі, що розлучиться з Веронікою і більше ніколи не буде зраджувати своїй дружині.
Через постійний прийом ліків Коля відчував постійну сонливість. Дружина говорила, що йому доведеться підписати якісь медичні документи. Ох, ну невже вона не зможе зробити це за нього?
Того дня, коли Миколі було зовсім погано, дружина увійшла в палату з якоюсь жінкою. Вона представилася чи то Тетяною Іванівною, чи то Іриною Валентинівною, Коля не розчув. Звуки ніби розсіювалися навколо, голова крутилася.
«Можливо, це хтось із медичного персоналу», — подумав хворий, бажаючи тільки одного, якнайшвидше заснути.
— Коленька, ти повинен підписати документи при Тетяні Іванівні, — сказала дружина, — ну ті самі, про які ми говорили.
— Я зачитаю Вам текст документів, — сказала жінка.
Вона вже зібралася зачитувати вміст паперів, що були у неї в руках. Однак Микола слабо поворухнув рукою. Він сказав, що підпише все, не читаючи.
— Нехай Наталонька прочитає, добре? — запитав хворий слабким голосом. — А Ви мені краще дайте ручку, я підпишу все, що потрібно. Всі ці згоди ми вже багато разів обговорювали.
Документи були підписані, і Наталя провела жінку з палати. Колі навіть здалося, що дружина зітхнула з полегшенням.
— Це всі медичні угоди, вибач, що довелося тебе так обтяжувати, — зі співчуттям сказала Наталя.
— Нічого, — прошепотів Микола, — а тепер я посплю, добре? Мені дуже важко говорити.
Наталя поцілувала чоловіка і сказала, що він може спати, скільки завгодно. Сама ж поспішила до виходу в піднесеному настрої.
Два тижні ходила жінка до чоловіка в лікарню і носила йому теплий бульйон. Вона посміхалася і підтримувала, заспокоювала і запевняла, що все у них буде добре, коли Коля встане на ноги.
Через деякий час Миколу відправили додому. Він як і раніше був слабкий, йому все ще був потрібен догляд.
Однак перебувати в лікарні Коля вже не хотів. Дружина продовжувала доглядати за хворим, ні слова докору не кинула вона на його адресу.
Часом вона дивилася на Миколу, ніби намагаючись щось зрозуміти. Жінка запитувала чоловіка про самопочуття, і одного разу почула, що він вважає себе зовсім здоровим.
— Здоровий, значить, — задумливо промовила Наталя, — ну в такому випадку нам час серйозно поговорити.
Микола зніяковів. Невже дружина кілька тижнів мовчала і не вичитувала його за зраду тільки через милосердя до хворої людини?
Невже тепер Наталя почне виносити йому мізки і ганьбити за роман з Веронікою? Коля зітхнув і приготувався захищатися.
— Я не хочу більше мати з тобою нічого спільного, — заявила Наталя, — на мою думку, ти дійсно достатньо здоровий, щоб покинути цю квартиру.
— Я думав, ти мене пробачила, — з образою вимовив Коля.
Наталя розсміялася, але її сміх прозвучав якось невесело. У чоловіка навіть мурашки по шкірі побігли від цього… трохи навіть зловісного сміху.
— Ні, не пробачила і пробачати не збираюся, — сказала Наталя, — як не збираюся і терпіти тебе в цьому будинку.
Коля посміхнувся. Він сказав, що навіть якщо дружина все ще дується на нього, але виганяти з дому не має права. Як-не-як, це спільна власність, куплена в шлюбі.
— Невже? — здивувалася Наталя. — Хочеш сказати, що обидві наші машини теж є спільною власністю?
— Взагалі джип мій, — надувся Микола.
Він дуже пишався своїм новеньким позашляховиком, вартість якого можна було порівняти з недорогою квартирою у віддаленому районі.
— Як це твій? — трохи глузливо запитала Наталя. — Те, що він був записаний на тебе?
Микола хотів було відповісти ствердно, але щось у погляді дружини змусило його замовкнути. Вона поводилася надто дивно.
– Я подаю на розлучення, – з посмішкою сказала Наталя. Ох, якою неприємною здалася чоловікові ця посмішка.
— І на поділ майна, напевно? — якось приглушеним голосом запитав Коля.
— Мені не потрібно нічого ділити, — знизала плечима Наталя, — ти ж сам підписав документи про переоформлення машин на мене. Ось дивись.
Тремтячими руками чоловік взяв документ. Там стояв його підпис, а ще підпис… нотаріуса.
Так, так, нотаріуса, яку звали Васнецова Тетяна Іванівна. Якимось знайомим здалося Миколі це ім’я. І тут він згадав.
— Нотаріус Тетяна Іванівна… А чи не та це жінка, що приходила до мене в лікарню? — раптом запитав Микола, відчуваючи, як земля вислизає з-під ніг.
— Звичайно, — впевнено відповіла Наталя, — саме вона і приходила. Ти ж сам підписував документи, а вона засвідчила все своїм підписом. Вона навіть зачитувала тобі текст, пам’ятаєш?
Микола пригадав, що тоді у нього не було сил слухати те, що намагалася прочитати йому Тетяна Іванівна. Тож невже він тоді підписав відмову від своєї частки в сімейному майні?
— Що ще ти змогла у мене відібрати, поки я лежав у безпорадному стані? — крізь зуби запитав Коля.
— Відібрати? — вигукнула Наталя. — Які нехороші речі ти говориш! Ти ж сам захотів мені все відписати. А все тому, що соромно, напевно, стало за роман з Веронікою, так?
Микола в безсилій злості стукнув кулаком по столу. Йому захотілося задушити свою дружину, він навіть потягнув руки до її шиї, але вчасно схаменувся.
— Ти хочеш сказати, що квартира тепер теж твоя, — промовив чоловік, — як ти це провернула? Може, ти просто блефуєш?
— Навіщо? — ніби здивувалася Наталя. — Ти ж оформив на мене довіреність. А це означає, що я можу здійснювати від твого імені всі дії щодо даного об’єкта нерухомості — хоч продавати, хоч дарувати. Давай покажу. Я оформила власність на себе.
Наталя продемонструвала чоловікові довіреність, на якій стояв його підпис. Документ також був засвідчений нотаріально.
— Яка ж ти дрянь, — пробурмотів чоловік, в душі якого вирувала ненависть.
— Чоловік і дружина все ж чимось схожі…, — посміхнулася Наталя, — ти, мій дорогий, перший почав цю гру. А я лише дограла партію.
Тобі допомогти зібратися чи сам? І ключі від джипа попрошу на стіл, один комплект я вже забрала, ну а другий тобі точно ні до чого.
Жінка помахала перед носом чоловіка документом на машину, який встигла отримати зовсім нещодавно. Микола нібито похитнувся і… Ні, він не впав, а плюхнувся в крісло.
— Тобі погано? Викликати Вероніку? — нібито турботливо запитала Наталя.
— Не смій! — гримнув Микола. — Сам піду. З тобою, бабою, не можна в одному будинку залишатися. Ти стара, мерзенна, товста, зажерлива!
— І це правда! — весело підхопила Наталя. — Треба б мені гардероб оновити, я чомусь погладшала, та й постаріла.
Ось продам машину, вистачить мені і на обновки, і на косметичні процедури!
— Та щоб твою пику омолодити, не вистачить ніяких грошей! — проревів Микола, не в собі від досади і злості.
— І це правда! — продовжувала веселитися Наталя. — Другу, значить, машинку теж треба продати.
Вскочив тоді Микола, викликав таксі, кинув речі в сумку і вийшов з дому. А Наталя все-таки зателефонувала Вероніці, дуже їй хотілося зробити жест у відповідь.
Солодким голосом повідомила жінка, що тепер Микола повністю здоровий, тому готовий переселятися до коханки.
Ось тільки реакція у Вероніки була така, що й сама Наталя не очікувала. Коханка сказала, що не хоче більше ніяких стосунків з лисим, товстим стариганом.
Наталя була в чудовому настрої, вона навіть трохи посварила себе за радість, яку відчувала. І ніякі докори сумління жінку не мучили. Зрадник отримав по заслугах.
Після розлучення жінка почала жити в своє задоволення. Вона подорожувала, відпочивала, зустрічалася з подругами.
Були чоловіки, які пропонували їй руку і серце, але якось не хотілося їй більше серйозних стосунків.
А ось у Миколи все зовсім сумно вийшло. Він був дуже ображений на Вероніку, що відмовилася прихистити бездомного коханця.
Адже він навіть одружитися з нею пропонував. Але чомусь відмовила йому, паршивка! Безсовісні нині баби пішли – так вирішив Коля.
Кілька разів він пропонував колишній дружині знову зійтися. Але вона сміялася так дзвінко, що Колі стало дуже прикро.
Так досі він шукає своє кохання – ніжне, безкорисливе і всепрощаюче.
