— Навіщо ти береш іпотеку? Краще б сестрі допомогла. У неї маленька дитина. А в тебе все одно ні чоловіка, ні дітей, — мати подивилася дочці в очі й докірливо похитала головою.
— Я хочу жити в нормальній квартирі, — розлютилася Діана. — А те, що Соня постійно щось просить — не мої проблеми.
Я вже втомилася їй допомагати. Живе на всьому готовому! Жодної відповідальності!
— Це просто ти лише про себе думаєш, — Ольга Олександрівна стиснула губи. — Сонечці зараз потрібна допомога. У неї прострочення по кредиту. А ти тільки про свою іпотеку й говориш!
— І на що цього разу вона брала кредит?
— На телефон… Він їй для роботи потрібен. Вона хоче свій блог вести.
— Ось як?! — дочка сердито сплеснула руками. — Ні, мамо, вибач, але це вже перебір. Одна справа брати кредит на щось важливе… Але телефон!
— Іпотека теж не «щось важливе»! — у матері щоки вкрилися червоними плямами від обурення. — Тобі батько залишив кімнату в гуртожитку. Що ще потрібно?
— Зате Сонін батько нічого не залишив!
***
Коли народилася Соня, старша сестра Діана швидко звиклася з думкою, що стала нелюбою дитиною.
Вона не знала, що стало головною причиною: те, що батько Діани покинув їх з мамою, коли вона була зовсім маленькою, і мати несвідомо звинувачувала у всьому дочку?
Чи те, що народження молодшої доньки далося їй важко, і Ольга Олександрівна з першого дня переживала за здоров’я малечі?
Чи те, що у сестер була майже чотирнадцятирічна різниця у віці? Можливо, все це разом.
З дитинства Соня була оточена турботою. Мама й батько балували її, купували найдорожчі іграшки та гарний одяг.
Діана в цей час вступила на бюджет на економіста, добре вчилася, але до цього нікому й діла не було.
Все змінилося, коли Соня підросла, а старша сестра влаштувалася на роботу й почала непогано заробляти.
Тоді мама почала натякати, що Діана теж повинна робити подарунки сестрі.
Спочатку Діана погоджувалася, і їй було навіть приємно: вона тепер доросла, сама заробляє, може побалувати молодшу. Але це швидко набридло.
Вона щойно закінчила університет, хотілося гарно одягнутися, відпочивати, та й просто пожити для себе.
Як на зло, все в житті різко змінилося: батькові Соні набридла дружина, і він пішов до молодої красуні, мало не студентки, а Діана розлучилася з хлопцем, з яким збиралася жити разом.
Тому залишилася в батьківському домі, щоб допомагати матері фінансово і морально, а заодно й самій відволіктися від розставання з коханим.
Так непомітно минали роки. Діана почала більше заробляти, а Соня — більше нахабнішати.
Вона просила дорогі парфуми, брендовий одяг, багато косметики. Діані настільки набридло все це, що вона вирішила піти, неважливо куди.
Треба було починати своє життя, а не вирішувати проблеми матері та розпещеної сестри. І ось…
— Мамо… — вкрадливо почала Діана. — Я хочу переїхати. Вже знайшла гарну квартиру, будемо знімати з подругою.
— Оце так… — нахмурилася мама. — А про нас із Сонечкою ти подумала? Їй треба школу закінчити, а ти? Ти все одно сама, ніяк свого чоловічка забути не можеш. Навіщо тобі окреме житло?
— Навіщо ти так? — образилася Діана. — Знайду чи не знайду когось… Та яка різниця! Я доросла і хочу жити своїм життям!
— Та яке в тебе життя? Все однакове: дім-робота, робота-дім. А так хоч сестрі грошима допомагаєш.
Того дня Діана сильно посварилася з мамою і проплакала пів ночі. І що найприкріше: вона розуміла, що правда нікому не потрібна.
Може, їй дійсно не слід було виїжджати, якщо її ніхто не чекатиме вдома? Тільки даремно витрачати гроші…
Тому Діана передумала щось змінювати у своєму житті й залишилася в батьківській квартирі.
Добре, що в них була велика трикімнатна квартира, залишена ще прабабусею.
Все змінилося через пару років. Батько Діани пішов у кращий світ і, не будучи цілковитим негідником, залишив єдиній дочці кімнату в гуртожитку.
Невелику і без ремонту, але Діана роздумувала недовго і переїхала туди відразу. Все-таки хоч і кімната, але своя, а не в оренду.
Вона робила ремонт, накопичувала фінансову подушку і навіть потихеньку почала подорожувати.
Соня все рідше просила грошей, бо Діана серйозно поговорила з нею і дала зрозуміти, що молодша вже не дитина і має розраховувати лише на себе.
Але незабаром усе знову перевернулося з ніг на голову: мама зателефонувала й розповіла, що Соня при надії.
— О, вітаю! — щиро відповіла Діана. — Чому Соня сама нічого не розповіла? Вирішила тримати в таємниці?
— Їй погано, сумно, — зізналася мати пригніченим голосом. — Татусь нічого робити не збирається. Сказав, що не те що одружуватися — навіть грошима допомагати не буде…
— Як це?
— Такі зараз молоді люди… Я Сонечку заспокоюю, а вона все плаче. Я кажу, що це шкідливо для дитини. Добре, що вона хоч твердо вирішила, що залишить її.
— Не переймайся, — тихо сказала Діана. Вона вже зрозуміла, що їй доведеться знову вирішувати проблеми родини. — Якось дамо собі раду.
Коли на світ з’явився Мішенька, Діана так щиро раділа, ніби сама стала матір’ю.
На виписку подарувала все необхідне для дитячої кімнати, а потім, коли племінник підріс, часто дарувала іграшки та милий одяг.
З особистим життям у Діани не складалося — вона ніяк не могла знайти чоловіка, щоб побудувати щось серйозне. Тому з повною віддачею занурилася в життя племінника.
Після тієї розмови багато років тому Соня не просила грошей. Але Ольга Олександрівна все частіше натякала старшій, що було б непогано купити Мішеньці чергову дорогу іграшку.
Але терпіння Діани не було безмежним. Коли мати почала просити занадто багато, розум все ж взяв гору над нереалізованим материнським інстинктом.
— Допоможи Сонечці. Вона хоче машину купити, а зараз все так подорожчало. Щоб не зовсім розвалюху взяти, потрібен кредит, — почала якось мати.
— Тобі не здається, це вже занадто? — нахмурилася Діана.
— Ну що ж їй, з маленькою дитиною в громадському транспорті постійно штовхатися?!
— Багато хто так робить. Соня все одно ніде не працює. Навіть вчитися не збирається.
Як школу закінчила — так і вдома засиділася. А потім і Мішенька… нехай вона хоча б на заочку вступить. Час же йде.
— Їй не заочка потрібна, а машина!
— Вибач, нічим не можу допомогти, — відрізала Діана.
Ця розмова її дуже розлютила. Зрозуміло, що всі хочуть добре жити… Але для цього ж треба щось робити!
Діана не сумнівалася: навіть якби сестра не стала матір’ю в зовсім молодому віці, вона все одно жила б у маминій квартирі й не працювала.
Та й навіщо? Адже мама й старша сестра допоможуть.
Мама так образилася, що майже місяць з Діаною не розмовляла. Потім з’явилася Соня і слізно попросила сестру погуляти з Мішею.
— Я так втомилася постійно з дитиною сидіти… Життя ніби повз мене проходить. Посидь з Мішею, будь ласка!
— Але ж сьогодні робочий день, — сказала Діана.
— Тоді на вихідних, — не вгамовувалася Соня. — А я хоч з подружками зустрінуся.
Діана не відмовила. У призначений день вона забрала Мішу. Цілий день вони гуляли й каталися на атракціонах.
Коли Діана повернула малюка додому ввечері, вона з подивом дізналася, що Соні там все ще не було.
— А де мама? — пролепетав малюк.
— Все добре, Мішенько. Скоро повернеться, — промурмотіла Ольга Олександрівна, але, помітивши суворий погляд старшої дочки, додала: — Мама пішла з подружками погуляти.
Діана лише хмикнула і гордо підняла підборіддя.
— Я почекаю тут, поки вона не повернеться.
Мати швидко приготувала чай, щоб хоч якось розрядити обстановку.
Діана прочекала три години, чотири, п’ять… Вона з принципу не стала повертатися додому, а вирішила залишитися, поки Соня не повернеться.
Сестра з’явилася майже вранці. У неї не було сил привітатися.
Вона попленталася до своєї кімнати, навіть не знявши туфель на високих підборах, і впала на ліжко.
— Значить, вона просить мене посидіти з дитиною, а сама веселиться невідомо де! — обурилася Діана.
— Ну, що ти хочеш? Вона ще зовсім молода. Давно з подружками не бачилася.
— У неї маленька дитина! Могла б хоч попередити…
Соня, прокинувшись, вибачилася перед старшою сестрою й пообіцяла, що більше не поводитиметься так безвідповідально.
І справді, потім цілих пів року вона не просила грошей чи подарунків. Але згодом, коли Діана почала забувати про те, що сталося, знову стала просити посидіти з Мішею.
Старша сестра кілька разів погодилася, але потім почала відмовлятися, посилаючись на роботу.
Діана й справді влаштувалася на підробіток. Їй набридло жити в гуртожитку, тому вона заробляла на власну квартиру.
***
Коли Діані вдалося накопичити на хороший перший внесок, мати все частіше почала дзвонити з проханнями.
Спочатку дрібниці: костюм Міші на випускний у дитячому садку, машинку на радіоуправлінні, потім — новий велосипед.
А потім мати приголомшила новиною, що Діана має допомогти сестрі з кредитом на телефон.
Це стало останньою краплею. Діана кілька днів ходила розсерджена.
Чому так? Соні повинні допомагати всі, а їй, Діані, ніхто ніколи навіть не запропонує допомоги. Але ж вона теж дочка!
Мати не дзвонила майже два місяці. А потім Діана побачила вхідний дзвінок, підняла слухавку з поганим передчуттям: або мати почне тиснути на жалість і говорити, яка Діана погана… або щось сталося.
— Потрібно поговорити, — тихо сказала Ольга Олександрівна замість привітання.
Мати говорила без зупинки. У Діани від почутого швидко закрутилася голова, і вона повільно опустилася на стілець. Як вона й передчувала: щось сталося.
Ольга Олександрівна почала розповідати крізь сльози, що з Мішею сталося нещастя.
На комісії перед школою дізналися, що у хлопчика проблеми зі слухом. І що потрібно терміново провести повне обстеження та розпочати лікування, щоб не стало ще гірше.
— Щоб не затягувати, — сказала мати, гірко схлипнувши. — Встигнути якось обійтися без слухового апарату. Вони зараз не з дешевих.
Діана втратила дар мови. Вона кинула всі плани і посеред робочого дня поїхала до сестри, щоб усе дізнатися. Хотілося особисто підтримати маму і Соню.
Діана не сумнівалася, що їй доведеться відшкодовувати всі витрати… Але яка різниця, якщо на кону здоров’я племінника!
Дісталася швидко — пощастило, що працювала неподалік. Коли дійшла до під’їзду, то побачила знайому постать.
На лавочці сиділа дівчина і щось жваво обговорювала по телефону. Коли Діана підійшла ближче, вона впізнала голос — це була Соня.
Сестра надягла капюшон і сиділа обличчям до дверей під’їзду, тому ніяк не могла помітити Діану.
— Та все нормально буде! Вона повірить!
Діана вже збиралася окликнути сестру, але завмерла, коли почула ці слова.
Інтуїція підказувала підслухати. Добре, що вона кричала на пів двору.
— Максик, кажу тобі, все вийде. Хто винен, що вона сама не хоче по-хорошому?! А мама по-людськи просила — допоможи грошима. Так вона ж не хоче!
Ось я й придумала історію про медкомісію. Сподіваюся, мама ще й прикрасила. Вона в мене актриса… Ти що, сумніваєшся в мені, Максик?
Та я кажу, у неї гроші є. На іпотеку збирає. Якраз мій кредит закриємо, а потім і твій… Вона заради племінника точно грошей не пошкодує.
Коли до Діани нарешті дійшов сенс слів, у вухах зашуміло від злості. Вона підбігла до сестри й мало не схопила її за комір.
— Ти що, зовсім совість втратила?! ― Соня завмерла з переляканим виглядом і не могла вичавити ні слова. — Прикриваєшся сином?
Вигадуєш історії про болячки, щоб випросити гроші?! Нічого святого немає! Та як у тебе тільки язик повертається наговорювати!
Більше ти від мене ні копійки не отримаєш! І не сподівайся! Хочеш добре жити, купувати телефони — йди працюй. Тільки Мішу шкода. З мамою йому не пощастило.
Діана все ж взяла іпотеку, продовжувала працювати і потихеньку її виплачувати.
А потім несподівано в сусідній відділ прийшов чарівний хлопець Сашко, і між ними спалахнула іскра.
Незабаром Діана вийшла заміж, а через два роки у них народилася донечка Єва. Все було добре. Тільки сестри у неї більше не було.
