– Навіщо вам їхати на дачу? Удвох ви і вдома чудово відзначите Новий рік. А у нас велика родина: троє дітей.
Їх же потрібно чимось зайняти на канікулах! – вигукнула Лариса, не приховуючи свого роздратування. – Ти хоч уявляєш, як це – жити з трьома дітьми?
– Ні, не уявляю, – спокійно відповіла Лера. Ми з Мішею поки не замислювалися про дітей. Спочатку потрібно обзавестися житлом і стабільною роботою, а вже потім планувати сім’ю.
– Тю! Ми з Гришкою нічого не планували! – заперечила Лариса.
– Ну так ви живете на дитячі допомоги, – зауважила Лера. – Гриша у тебе з роботи на роботу скаче, ніякої стабільності. Я так жити не хочу!
– Це наша справа. Не треба рахувати чужі гроші! – гримнула Лариса. – То що, даєш ключі від дачі?
– Ні, – твердо відповіла Лера. – Ми вже запланували відзначити там Новий рік з друзями.
– Ну значить, передомовитесь! Якщо не даси ключі по-доброму, я подзвоню Мішці і розповім, як ти мені грубиш, – загрозливо вимовила Лариса.
– Та будь ласка, скільки завгодно, – посміхнулася Лера.
Лариса зробила незадоволену гримасу і вийшла з квартири.
***
Дача, на яку поклала око зовиця, дісталася Лері від бабусі. Вона – дама похилого віку, тому батьки дівчини наполягли на тому, щоб Валентина Іванівна цілий рік жила в місті, під їхнім наглядом.
Дача – це тільки назва, насправді це був справжній сільський будинок з усіма зручностями.
П’ять років тому батьки Лери зробили прибудову, щоб організувати ванну кімнату для Валентини Іванівни, а також встановили кондиціонер.
Баба Валя навідріз відмовлялася їхати в місто, але коли почали підводити ноги, все частіше замислювалася про переїзд.
Вона суворо наказала не продавати будинок і дбати про сад, щоб жодне деревце не постраждало від холоду і морозів.
Лера попросила батьків довірити їй догляд за будинком. Вона пам’ятає, як в дитинстві літні канікули проводила у бабусі. Ці спогади були одними з найяскравіших і найщасливіших моментів її дитинства.
Підмовивши чоловіка, Лера націлилася зробити косметичний ремонт в будинку: переклеїти шпалери, пофарбувати стелі, змінити люстри і поміняти деякі меблі на більш сучасні.
Сил і грошей було вкладено чимало. Зате тепер в будинку з комфортом можна було проводити вихідні в будь-яку пору року. Тому молоді люди, не роздумуючи, запросили туди друзів на зустріч Нового року.
Однак тут з’явилася Лариса і зажадала, щоб Лера поступилася їй цим будинком. Яка нахабність!
Це було обґрунтовано тим, що Міша молодший і повинен поступатися старшій сестрі. Але Лера не могла зрозуміти, до чого тут будинок її бабусі, і зовсім не відчувала себе винною за свою різку відмову.
***
Лариса почервоніла від злості і обурення. Замість того щоб зателефонувати молодшому братові, вона вирішила з’явитися до нього на роботу.
Міша навіть спочатку не зрозумів, що відбувається, коли посеред робочого дня побачив, як сестра увірвалася в його відділ.
– Міша! – голосно вигукнула вона, привертаючи тим самим увагу колег. – Нам треба терміново поговорити!
– Тихіше! – перервав її брат. – Тут працюють люди. Хоча навряд чи ти знаєш, що це таке. Ходімо в коридор.
Міша налив води з кулера і промочив горло, передчуваючи, що візит сестри не обіцяє нічого хорошого.
– Що тобі потрібно? – коротко запитав він.
– Я вимагаю ключі від вашої дачі! – продовжувала кричати Лариса.
– Якої дачі? – Міша не відразу зрозумів, про що йдеться. – А! Ти маєш на увазі сільський будиночок?
– Так, саме його, – незадоволено підтвердила Лариса, склавши губи бантиком. – Я вже запланувала, як проведу Новий рік!
Тож ти повинен поговорити зі своєю дружиною і забрати у неї ключі, – вона схрестила руки на грудях, явно не маючи наміру відступати.
– Навіть якби я міг, то не став би нічого робити. Як у тебе вистачило нахабства придумати таке?
І ще щось вимагати? – обурено запитав Михайло. – Сьогодні вже двадцять п’яте грудня, а нормальні люди про свої плани повідомляють заздалегідь!
– Не вчить мене жити, малий! – гримнула сестра.
– У нас різниця всього п’ять років! Якщо в дитинстві це було якось помітно, то зараз – ні, – спробував напоумити сестру Михайло. – У мене закінчилася перерва, а тобі час додому.
Лариса пішла ще більш незадоволеною, ніж прийшла. Але жінка не поспішала здаватися.
***
Вранці тридцять першого грудня Лера поспіхом металася по магазинах, поки у Міші закінчувався останній робочий день року, що минає.
Він запевняв, що після обіду вже буде вільний і вони все встигнуть, але дружина все ж тривожилася.
На щастя, все пішло за планом, і вже до шостої вечора молоді люди приїхали в село. Довелося трохи повозитися, щоб затопити будинок.
До дев’ятої вечора почнуть збиратися гості, щоб разом накрити стіл, посмажити шашлики і встигнути провести цей насичений рік.
– Міша, здається, хтось під’їхав, – зауважила Лера. – Напевно, Ірина з Петром вирішили приїхати раніше, щоб допомогти. Вони у нас найпунктуальніші! – з посмішкою додала вона.
– Я піду зустріну їх і допоможу з речами, – відповів Міша.
– Звичайно, – дівчина була щаслива, емоції переповнювали.
Нарешті Новий рік пройде так, як вона завжди мріяла: на свіжому повітрі в колі улюблених друзів.
Міша поспіхом накинув пуховик і вийшов у двір. Відкривши хвіртку, він остовпів від несподіванки.
– Привіт, братику! – вигукнула Лариса і поспішила розцілувати брата в обидві щоки. – З прийдешнім святом!
Міші знадобився час, щоб оговтатися від шоку. Поки Гриша виймав речі з автомобіля, Лариса щось говорила про свято.
Але Міша її не слухав, все ще намагаючись усвідомити, що сестра з’явилася на порозі їхньої дачі.
Нарешті він струснув головою і вимовив:
– Що ви тут робите? Ми все обговорили тиждень тому!
– Ну знаєш, – Лариса підняла брови. – Це ти вирішив, а я не казала, що згодна.
– Міша, ну що ви тут застрягли? – до них вийшла Лера. – Лариса? – здивовано запитала вона, побачивши старшу сестру чоловіка.
– Так! – гордо заявила вона. – Не все відбувається так, як ти хочеш, – самовдоволено додала Лариса.
Як тільки Гриша спробував внести першу партію пакетів у будинок, Міша різко схопив його за руку.
– Ти не ввійдеш у будинок, – грубо вимовив він.
Поки Лариса допомагала дітям відстібнути ремені безпеки, вона, почувши грубість на адресу чоловіка, тут же накинулася на брата.
– Негайно відпусти Гришу! – гримнула вона.
– Не відпущу. Збирайтеся і зараз же їдьте назад! – підвищив голос Михайло.
– Що ти сказав? – з презирством запитала Лариса, відсмикнувши руку брата.
– Те, що ти й почула!
– А ми нікуди не поїдемо, – гордовито вимовила жінка. – У нас ціла машина дітей.
– Я дуже люблю племінників, але сьогодні їм доведеться святкувати Новий рік в іншому місці, – пояснив Михайло. – Ви не ввійдете в будинок, – грізно додав він.
– Може, ти ще поліцію викличеш? – з сарказмом запитала Лариса.
– Я б викликала, якби не переддень свята, – втрутилася Лера. – Вам краще піти по-доброму, інакше зараз приїде моя подруга з чоловіком-боксером. Він точно вас не пропустить, – посміхнулася дівчина.
– Ти намагаєшся мені погрожувати? – продовжувала насміхатися Лариса.
– Ні, не намагаюся. А насправді погрожую. Їдьте геть! – скомандувала Лера.
Разом з Мішею вони закрили хвіртку, так і не впустивши непроханих гостей. Ларисі з Гришею не залишалося нічого, крім як поїхати додому. По дорозі вона влаштувала Гриші справжній рознос.
– Ти що, не міг його штовхнути? – кричала вона. – Що за розмазня!
Їм довелося повернутися додому, де вони жили ось уже кілька років. Крім них, там проживала і мати Лариси та Михайла – Євгенія Львівна, яка не спілкувалася з сином уже близько п’яти років з моменту його одруження.
– Тепер я теж перестану спілкуватися з Мішкою, – сказала матері Лариса, кинувши шубу в куток кімнати.
– Що? – примруживши очі, запитала Євгенія Львівна.
– Вигнав нас з дачі. Ти уявляєш? – обурено відповіла жінка. – Ну це ж треба! А ця його, дружинка, і те гірша! Вона хотіла викликати поліцію, ніби ми якісь злодії.
– Ось тому я з ним не спілкуюся. Ти пам’ятаєш, коли я вирішила переїхати до них, а вони почали противитися?
Мовляв, у нас однокімнатна квартира, місця мало. Можна подумати, що нам у трійці з дітьми роздолля!
– Ой, не кажи, мамо! Ця Лерка зовсім зіпсувала нашого Мішку.
Діти тим часом зносили все на своєму ходу, а Лариса з Євгенією Львівною із задоволенням пили ігристе і дивилися «Новорічний концерт». У той час як Гриша, не покладаючи рук, готував на кухні.
Тим часом Лера з Мішею дочекалися гостей і разом готувалися до святкування Нового року. Навколо панували веселощі, сміх і щасливі посмішки. Лера тихо потягнула Михайла вбік від галасливого натовпу і прошепотіла:
– Мені треба тобі дещо сказати.
Вона простягнула йому фотографію з УЗД-обстеження.
– Серйозно? – Михайло здивовано поглянув на дружину. – У нас буде дитина?
– Ага, – радісно кивнула Лера.
Міша обійняв дружину і поцілував.
– Це найкращий подарунок! – посміхнувшись, вимовив він.
