— Не хотіла тобі говорити, але тітка Віра свій будинок Вальці вже відписала. Тому, напевно, і тебе бачити не хоче — соромно в очі дивитися.
— А тобі хто сказав? — не втрималася Ліза.
— Так Ксюха тут на все село розтрубила, як бабуся їх з мамкою любить!…
…Ліза довго не розуміла, чому мати любить її менше за старшу (шість років різниці) сестру Валю.
Не те щоб Віра Федорівна якось ображала молодшу дочку, але явно більше приділяла уваги старшій, шкодувала її більше, чи що.
Просвітила Лізу в 13 років найкраща подружка Карина — вельми жвава, просунута в дорослих питаннях дівчина.
— Просто тітка Віра вийшла заміж за твого батька, щоб їм з Валею легше жилося. Адже батька твоєї сестри давно не стало. Ну ось.
А потім тітка Віра народила тебе, та ще й назвала ім’ям матері другого чоловіка, щоб утримати його біля себе.
Але дядько Льоша все одно звалив у туманну далечінь. Ось. Я від мамки це чула, — заявила Карина. — Ти що, не в курсі?
Ліза «в курсі» не була, і почуте її дуже вразило. Тим більше що про їхніх із сестрою батьків подружка сказала чисту правду. Значить, і в іншому не брехала.
— Та чого ти паришся? — махнула рукою Карина, побачивши, як засмутилася Ліза. — Забий! Мама тебе б’є, купує все, що забажаєш, не змушує сильно працювати. Не те що моя.
— Все нормально, — вичавила із себе Ліза.
Вона і справді твердо вирішила для себе, що нізащо не буде ображатися на матір. Ну, мати любить її, як може — і за це спасибі.
Сама ж Ліза матір дуже любила і навіть не хотіла їхати з їхнього селища в місто вчитися, але все ж поїхала.
Так у 18 років вона опинилася в гуртожитку економічного вузу, до якого вступила сама на бюджет.
Віра Федорівна, звичайно, підтримувала дочку, передаючи їй пакети із сільськими продуктами і невеликими сумами грошей, але у неї й інших справ було по горло.
Зокрема, потрібно було допомагати старшій, яка вийшла заміж за місцевого хлопця і незабаром народила дочку Ксюшу.
Дівчинка росла хворобливою, і мати з бабусею по черзі сиділи з нею на лікарняному. Та й господарство у обох було, городи знову ж таки.
Ліза не ображалася — намагалася до матері регулярно приїжджати, допомагати по господарству, з племінницею няньчилася.
Час минав. Ліза закінчила вуз, влаштувалася на роботу і в 25 років вийшла заміж. А ще через рік у неї теж народилася дочка.
Так вийшло, що зі Свєтою в декреті сидів чоловік, а Ліза досить успішно будувала кар’єру.
Великим начальником вона не стала, але посаду в результаті зайняла хорошу, з досить пристойною зарплатою.
— У вас все не так, як у людей, — зневажливо пирхала старша сестра. — Де це бачено чоловіка в няньки записувати?
— Звичайно, краще на шиї у чоловіка сидіти. Правда, не дуже зручно, коли шия слабенька. Так, Валя? — не втрималася від сарказму Ліза.
Вона натякала на те, що зять особливо заробляти не прагнув, і сім’я старшої сестри без допомоги матері взагалі б пропала.
— Дівчата, не сваріться! — зупиняла їх мати, з побоюванням поглядаючи на Валю.
Характер у старшої дочки був ще той — цілком могла грандіозний скандал влаштувати.
«Дівчата» зупинялися, з невдоволенням поглядаючи одна на одну.
Для себе Ліза вирішила, що не буде нав’язувати своє товариство сестрі, а матері стала добре допомагати грошима.
Так, вона підозрювала, що Віра Федорівна частину грошей віддає Вальці, але мовчала.
У неї з чоловіком з грошима було все гаразд. Посидівши в декреті, Олег вийшов на роботу і став будувати свою кар’єру — як вони колись і домовлялися.
Через 15 років шлюбу у них була хороша двокімнатна квартира, дві машини і будинок — повна чаша.
Про те, що 68-річна Віра Федорівна погано себе почуває і навіть потрапила до лікарні, Ліза дізналася від подруги дитинства Карини.
Та залишилася в рідному селищі, працювала продавцем у магазині і знала все про те, що відбувається в окрузі.
— Чому ти мені не подзвонила? — запитала Ліза у сестри.
— А самій що, було складно поцікавитися життям матері? — пирхнула Валя. — Приїхала тут з претензіями, зірка!
Ліза подивилася на родичку і вирішила промовчати. Чи варто було пояснювати сестрі, що мамі вона дзвонить регулярно.
Та тільки та жодного разу не згадала про проблеми зі здоров’ям, розмовляла бадьорим голосом. Та й здогадайся!
Віра Федорівна дуже зраділа приїзду молодшої дочки, але від переїзду до міста відмовилася.
— Я там тільки вам заважатиму, — замахала руками мати.
— Мамо, ну про що ти говориш? — обурилася Ліза. — Ну не хочеш до нас у квартиру, давай тобі житло неподалік купимо.
— Це на які ж гроші? — здивувалася Віра Федорівна. — Або ти мій будинок збираєшся продати?
— Взагалі-то, цей будинок нам потім з тобою на двох ділити, — заявила Валя сестрі. — А ти тут вирішила сама ним розпоряджатися.
— Давай я у тебе частку викуплю і закриємо це питання, — запропонувала Ліза.
— Господи! Я ж ще на той світ не пішла, а вони вже спадщину ділять, — заплакала мати.
Ліза схаменулася. Дійсно, про що вони?
— Мамо, не хочеш — нічого продавати не будемо. Ми з Олегом кредит візьмемо…
— Благодійниця яка! — пирхнула Валя.
— Та я прямо зараз від своєї частки відмовляюся. Робіть з будинком, що хочете, — твердо заявила Ліза.
Загалом, Віра Федорівна відмовилася кудись переїжджати. Домовилися, що Валя з донькою за нею доглядатимуть — благо живуть через дві вулиці. А молодша — грошима допоможе.
Ліза свою частину угоди чесно виконувала, переказуючи на рахунок матері щомісяця по 10-12 тисяч.
А ось Валя вчинила зовсім інакше, про що подрузі розповіла та ж сама Карина.
— Та нічого вони там за тіткою Вірою не доглядають, — заявила подруга. — Ксюша раз на тиждень за хлібом і крупою забігає, ну, може, ковбаски ще візьме, шоколадку якусь, і голосно заявляє, що це для бабусі.
А Валька теж пару разів на тиждень до матері заходить, але ненадовго — навряд чи за цей час можна встигнути щось приготувати або прибрати.
Лізі мати в телефонних розмовах ніяк не зізнавалася, що все робить сама.
Клялася, що старша дочка і онука з неї пилинки здувають, а молодшій приїжджати просто забороняла. Тільки через кілька місяців стало відомо чому.
— Не хотіла тобі говорити, — зітхнула в черговій телефонній розмові Карина. — Але тітка Віра свій будинок Вальці вже відписала. Тому, напевно, і тебе бачити не хоче — соромно в очі дивитися.
— А тобі хто сказав? — не втрималася Ліза.
— Так Ксюха тут на всю село розтрубила, як бабуся їх з мамкою любить!
Горда така ходила, заявила: «Нічого цим міським не дістанеться!» Це про вас, мабуть.
Лізі й не треба було нічого — тільки мати шкода, вона продовжувала їй регулярно відправляти перекази.
Віра Федорівна ж з деякого часу на дзвінки молодшої відповідати перестала, хоча все з нею було в порядку (подруга доповідала).
А через три роки мати тихо пішла у засвіти уві сні, про що Лізі повідомила Карина, бо Валя навіть не спромоглася.
Мовчала вона і коли молодша оплачувала похорон і поминки, і взагалі її цуралася — як нерідна поводилася в ці дні.
— Це вона боїться, що ти за спадщину з нею судитися будеш, — зі знанням справи сказала Карина.
— Так за що судитися, якщо будинок давно її? — здивувалася Ліза. — І не збираюся я нічого оскаржувати. Ще не вистачало.
— Так вона ж про це не знає, судить по собі. А взагалі кажуть, що на картці у тітки Віри зібралося майже півмільйона. Слухай, Ліза, це вона, схоже, твої гроші не витрачала.
— Це не моя справа — воля мами. Значить, вона так вважала за потрібне, — зітхнула Ліза.
— Та ти хоч половину забери! За законом же так належить! — не вгамовувалася Карина.
— І не збираюся. На користь їм ця спадщина все одно не піде.
Так і не поговоривши як слід з родичами (Ксюша тітку теж уникала), сім’я Лізи поїхала додому.
Через вісім місяців Карина повідомила подрузі, що Валя вкрай посварилася з чоловіком — через гроші, схоже — і навіть подала на розлучення.
Тепер вона вимагає від колишнього чоловіка половину вартості їхнього спільного будинку, а сама переїхала з донькою в будинок матері.
— Чесно кажучи, я б на місці Льоньки раділа! — видала Карина. — Ці дві мігери всю кров з нього випили за стільки років! Недарма Ксюха досі не заміжня — хто її характер терпітиме!
— Та годі, Карина, — мляво заперечила Ліза. — Ксюші просто поки що не пощастило в житті, — племінницю її було навіть трохи шкода.
— Звичайно! Вона тут машину купила. На твої, між іншим, гроші, Ліза! Ось даремно ти з ними спадщину ділити не стала! — висловилася подруга.
А через пів року Карина зателефонувала з новиною, що Ксюша потрапила в аварію на своєму автомобілі.
— Машина — вщент! — радісно повідомила подруга.
— Та ти що?! А сама вона як? — переполошилася Ліза.
— Не повіриш — ні подряпинки! Тільки ось без страховки їздила — грошей на неї, напевно зажала! Тепер їй збиток другому учаснику аварії відшкодовувати — вона ж винна.
— Слава богу, що не постраждала, — видихнула Ліза.
А через тиждень до неї підійшла здивована дочка.
— Мамо, мене тут Ксюша в соцмережі знайшла… Просить виручити грошима, — розгублено сказала Свєта. — А звідки ж у мене гроші, мамо?
— Ну ось так їй і скажи, — твердо відповіла Ліза. — А буде виступати — відправляй до мене.
Нічого родичі від неї не отримають, звичайно, але, здається, справедливість перемогла…
