Раїса Семенівна, огрядна дама років 50, розгулювала по квартирі, попутно розмовляючи по телефону.
— Машко, та тут можна половину наших поселити, — говорила жінка. — Добре Ваня влаштувався. Просто молодець. Тому, давай, збирайся швиденько. Чекаю на тебе в гості наступного тижня.
Раїса Семенівна вислухала відповідь невидимої співрозмовниці і розсміялася.
— Вона не посміє слова сказати, — впевнено заявила жінка. — Мій Ванька її так тримає.
І хоча на тому кінці зв’язку Раїсу Семенівну не бачили, вона все ж стиснула кулак для більшого ефекту.
— Чоловіка теж прихопи, — сказала вона. — Всі розмістимося.
Завершивши розмову, Раїса Семенівна пішла на кухню, щоб краще розвідати обстановку.
Відкривши холодильник, вона з досадою виявила там тільки сік і йогурти. Жінка невдоволено похитала головою.
— Ну і господиня! Тьху.
Вона зачинила дверцята і озирнулася, впираючись руками в боки.
— Ну, нічого, тепер тут все по-іншому буде, — сказала вона вголос. — Я вже про це подбаю.
І жінка почала обдумувати план дій.
Зараз на ринок сходити — вона бачила тут невеликий, зовсім недалеко. М’яса закупити, картоплі, цибулі. Потім обід на всіх приготувати.
— Так, Миколаївна вже їде, — почала вона загинати пальці. — Паша через два-три дні теж буде…
Вона ще когось порахувала вже беззвучно, продовжуючи загинати пальці.
Закінчивши віртуальний підрахунок, жінка попрямувала до виходу, щоб відразу приступити до реалізації своїх планів.
Однак покинути квартиру вона не встигла. На привеликий жаль для себе.
Почувши звук ключа в замку, Раїса Семенівна невдоволено скривилася. Так рано ні сина, ні невістку вона не чекала.
Тепер їй доведеться заздалегідь розкрити свій задум. Вона приготувалася до оборони, а, може, нападу в разі хоч якоїсь спроби опору.
Жінка навіть припустити не могла, що її чекало через секунду…
… Аліна довго не могла зрозуміти, чому Іван не поспішає знайомити її зі своєю родиною.
Вона знала, що її наречений родом із села, але її цей факт біографії майбутнього чоловіка анітрохи не бентежив.
— Багато видатних людей походять саме з глибинки, — говорила Аліна чоловікові. — І не треба цього соромитися.
— Я й не соромлюся, — відповідав Іван. — Від минулого нікуди не дінешся.
Але тему потенційного знайомства з батьками намагався щоразу зам’яти.
Навіть коли вони вже подали заяву в РАГС, знайомства не було.
Іван на питання про причини такої скритності відповідав неохоче.
— Встигнеш ще, Алінко, — говорив він. — Інші, навпаки, намагаються від свекрів подалі триматися. Або, взагалі, одружуватися на сироті. А ти сама рвешся.
— Тому що мені дуже цікаво подивитися на твою сім’ю, познайомитись, — відповідала наречена. — А при такій таємничості, тим більше.
Сам Іван покинув рідні краї відразу після отримання шкільного атестата. Він вступив до вузу, закінчив його і вже працював.
Аліна ж навчалася на третьому курсі, коли Іван запропонував їй руку і серце.
— Шлюб освіті не перешкода, — запевнив її Ваня.
І Аліна погодилася.
Молоді люди вирішили обійтися без весілля. Після розпису в РАГСі вони разом поїхали відпочивати на море.
Житлові проблеми їм не загрожували. Покійна бабуся залишила дівчині в спадок свою квартиру, куди Аліна переїхала від батьків, ледь їй виповнилося 18 років.
Тато і мама дівчини були тільки раді такому прагненню дочки до самостійності.
Хоча і не схвалювали її занадто раннє, на їхню думку, заміжжя. Незважаючи на те, що Іван їм подобався.
Візит до родичів молодого чоловіка відбувся вже після морської подорожі.
Раїса Семенівна та її чоловік Микола Петрович зустріли молодих на порозі свого будинку з хлібом-сіллю.
— Круто! — захопилася Аліна. — Я навіть не думала, що хтось досі дотримується такого звичаю.
— У селах ще дотримуються, — сміявся Іван.
— Ласкаво просимо в сім’ю, донечко! — сказала їй Раїса Семенівна. — Ти тепер її частина.
Аліна підступу в словах свекрухи не знайшла, а ось Іван трохи напружився.
Особливо він почав нервувати, коли мати почала детально розпитувати Аліну про неї саму: чим займається, хто батьки, де живуть.
Іван намагався вгамувати матір, але молода дружина охоче відповідала на всі питання. Звичайно, свекруха не упустила нагоди дорікнути молодятам відсутністю весілля.
— Це якось не по-людськи, — сказала вона. — Стільки родичів, і нікого не поважають.
— Мамо, весілля — це вже не модно, — сказав Іван.
— Та ну вас з цією модою! — відмахнулася Раїса Семенівна.
Дізнавшись, що Аліна студентка, Раїса Семенівна невдоволено скривилася.
— Не працюєш, значить, — сказала вона. — Ваньці, напевно, важко одному двох вас тягнути. У місті все дороге.
— Мамо, мені не важко, — сказав Іван. — Нехай Аліна спокійно довчиться.
— Тим більше, нам квартиру знімати не треба, — поспішила доповнити чоловіка Аліна. — Ми живемо в моїй.
Після слів про квартиру настрій Раїси Семенівни змінився.
Переглянувшись з чоловіком, вона стала ласкаво воркувати навколо невістки, підкладаючи їй найкращі шматочки їжі.
І, звичайно ж, незабаром напросилася в гості.
— Треба ж подивитися, як синок там влаштувався, — пояснила вона.
Коли Іван і Аліна поверталися до міста, чоловік обережно попередив дружину, щоб вона менше розповідала про їхнє життя.
– Щодо гостей – це даремно, – підсумував він.
– Чому? – здивувалася Аліна. – У тебе такі хороші батьки.
Іван знову промовчав, тільки важко зітхнув.
Візит свекрів не змусив себе довго чекати.
Вже через тиждень Іван зустрічав батьків на автостанції, щоб відвезти їх додому.
Раїса Семенівна і Микола Петрович везли повні сумки сільських гостинців.
– Ну, навіщо, мамо? – говорив Іван. – Ми все в місті можемо купити.
— Ой, що у вас тут купити можна? — бурчала жінка. — Пластмасову їжу в супермаркетах?
— У нас ринок є, — зауважив Іван.
У квартирі молодят Раїса Семенівна прискіпливо оглянула все, оцінивши кожен куточок.
– То у вас три кімнати? – уточнила вона. – Схоже, місця вистачає.
– Старий будинок, – пояснила Аліна, накриваючи на стіл привезені свекрухою гостинці. – Кімнати великі, стелі високі. Нам з Іваном дуже пощастило.
Сам Іван був дещо напружений, проте Аліна цього не помітила.
За столом вона мало що їла з сільських гостинців, пояснивши свекрам, що у неї особлива дієта.
— Я на кето сиджу, — сказала вона.
– На чому? – не зрозуміла Раїса Семенівна.
– Спеціальний режим харчування, – пояснив Іван.
Коли ввечері він проводжав батьків назад на автостанцію, Микола Петрович висловив невдоволення невісткою.
— Якась вона безрука у тебе, — сказав він синові. — Навряд чи з неї вийде хороша помічниця нам на городі.
— А хто тобі сказав, що Алінка буде у вас на городі пахати? — досить жорстко відповів батькові Іван. — Мене моя дружина повністю влаштовує.
— Що ти базікаєш? — штовхнула його в бік Раїса Семенівна, переконавшись, що Іван їх не чує. — Нарешті наречена з квартирою! Тепер всією родиною в місто переберемося. Вона навіть пикнути не зможе. Ванька ж її годує.
Всю дорогу додому в село подружжя обговорювало потенційний переїзд.
Микола Петрович не особливо прагнув до міста, але дружина його переконала.
– Ми з тобою скоро станемо старими, – говорила вона чоловікові. – Все важче буде на землі працювати. Свій будинок будемо здавати, а самі з дітьми жити.
Справа в тому, що село, де жили батьки Івана, розташовувалося недалеко від розкопок якогось стародавнього городища.
Ці місця були дуже популярні у туристів, за рахунок яких місцеві жителі добре жили.
— Не хочеться далеко від рідних їхати, — намагався заперечувати Микола Петрович.
— І рідню поступово перевеземо, — запевняла його дружина.
Після батьків Івана в квартирі молодят з’явився брат матері, Павло Семенович, з дружиною і онуком.
— А ми в місто у справах їздили, — пояснив він Аліні та Івану. — Ось і вирішили до вас заскочити.
Правда, Павло Семенович чомусь почав наполегливо цікавитися школами поблизу, що змусило Івана знову напружитися…
— Так Мишко ж, начебто, нормально вчиться, — сказав він, кивнувши на онука родичів.
Родич вважав за краще проігнорувати зауваження племінника.
Потім був візит старшої сестри Івана, яка була давно заміжня і жила в сусідньому від батьківського селі.
Анна прибула з двома своїми доньками. Звичайно ж, вони теж опинилися в місті зовсім випадково.
Іван став серйозно підозрювати недобре і влаштував матері по телефону допит.
— Ти що, проти батьків хочеш піти? — наїжджала на нього Раїса Семенівна. — Що значить, не хочете? Ми вже все вирішили. А ти повинен рідних підтримувати.
Усі спроби Івана переконати матір, що їхні плани, м’яко кажучи, не зовсім узгоджуються з Івановими та Аліниними, були безуспішними.
Саме з цієї причини Іван і не поспішав знайомити Аліну з батьками. Він надто добре знав їхній характер. Тим більше характер матері.
Якщо вона уперлася, то, пиши, пропало. Досягне свого будь-якими шляхами.
Іван розумів, що намагатися їх переконати словами марно. Особливо, коли мати добивал його своїми аргументом.
— Нікуди ви не дінетеся, — заявила вона. — Анька, думаєш, даремно до вас приходила? Ключі від вашої квартири у мене вже є.
Тут Іван зрозумів, що потрібно вживати найрадикальніших заходів. Нехай і жорстких…
… Раїса Семенівна всіма очима дивилася на міцного чоловіка, який увійшов до квартири. А той з не меншим здивуванням дивився на Раїсу Семенівну.
— Ви хто? — запитав її гість.
— Я тут живу, — невпевнено відповіла Раїса Семенівна. — Тобто… Майже живу.
— Вибачте, але тут живу я! — рішуче відповів чоловік. — Як ви увійшли?
— Ключами відкрила, — розгублено відповіла Раїса Семенівна.
Для більшої достовірності вона продемонструвала ключі незнайомцю.
— Так, подвійний договір оренди, — пробурмотів він. — От дідько! Добре, тоді я викликаю поліцію. Будемо розбиратися.
Чоловік потягнувся за телефоном, а Раїса Семенівна злякано замахала руками.
– Навіщо поліцію? Не треба.
– Як не треба? – здивувався чоловік. – Це ж чисте шахрайство. Ви теж потерпіла. Дивно Ви себе поводите, шановна.
На Раїсу Семенівну чоловік дивився вже з підозрою. Жінка не на жарт злякалася.
Вона ще раз запевнила візитера, що немає потреби викликати поліцію, і поспішила покинути квартиру.
На вулиці вона зателефонувала Івану.
— Мамо, ми з Аліною здали квартиру і поїхали, — повідомив він. — Мені запропонували іншу роботу з вигіднішими умовами. Я ж тобі казав.
— Як це поїхали? А як же ми? Куди хоч поїхали?
— У гарне місто, — відповів весело Іван. — Тільки адресу вам знати необов’язково. Батькові привіт.
Іван відключився від розмови, а засмучена Раїса Семенівна попрямувала в бік автостанції, щоб повертатися додому.
