— Все! Я так більше не можу! — Юля почула гучний голос свого чоловіка.
Вона виглянула з кухні в коридор і побачила, як він знімає верхній одяг.
— Привіт! Щось сталося? — Юля посміхнулася.
— Так! Я втомився, розумієш? Цей мій начальник мене дістав і я звільнився. Так що, кохана, досить тобі вдома сидіти. Іди працювати, — голос Ігоря став різким і незадоволеним.
— О! — чесно кажучи, Юля не знала, що й сказати.
Ігор, мабуть, зрозумів її «о!» по-своєму і продовжив обурюватися:
— Взагалі-то, ти вже 10 років сидиш вдома, а я, як віслюк, працюю і працюю. Тож, вибач, шукай роботу, а я … я буду займатися домом!
— Добре, — погодилася Юля. — Домовилися, — кивнула вона.
— Ти згодна? — Ігор виглядав розгубленим.
— Так, згодна. Якщо ти візьмеш на себе дім і дітей, то чому ні? Я за цей час втомилася сидіти вдома, але ти був проти, щоб я виходила на роботу.
— Чудово, я радий.
Юлі пощастило: напередодні дзвонила її подруга і запропонувала роботу. І якраз Юля все думала, як сказати про це Ігорю, але все склалося вдало.
Тому вона зателефонувала Наталці і домовилася, що в найближчий понеділок вона буде у неї.
— Слухай, а Ігор твій потягне твоє господарство? — запитала Наталка. — Просто сама розумієш, якщо ти виходиш на роботу, то починаєш працювати, а не так — вийшла, попрацювала, чоловік заборонив і звільнилася.
— Потягне, не переживай. Та й не піду я. Він останнім часом у зарплаті сильно просів. Все бодається зі своїм начальником. Ось і дободався.
Він каже, що сам звільнився, але я впевнена, що його попросили. Так що мені гроші потрібні.
Ось так і почалися у Юлі робочі будні.
Минав час. Не сказати, що Юля була рада тому, що Ігор «сидів» вдома.
Дуже часто вона приходила, а вечеря не була готова, та й посуд не був вимитий, зате діти були вдома і під наглядом.
Звичайно, Юля розуміла, що працювати 10 років на сім’ю — це багато, тому ставилася до того, що Ігор не робить всі справи, філософськи і м’яко, по-своєму, по-жіночому.
Намагалася сказати чоловікові, що він не зробив і що наступного разу йому це треба зробити. Іноді у неї виходило, а іноді — ні.
Але, як кажуть, і міста не відразу були побудовані.
Через рік Ігорю стало нудно і він вирішив відкрити свою справу, а потім він дізнався, що під відкриття своєї справи держава виділяє грант і загорівся ідеєю його отримати.
Не встигла Юля прийти на роботу, як її зупинила Наталка і запитала:
— Ну, як твій Ігор?
— Нормально, — Юля знизала плечима. — Типу домогосподарки зараз, хоча багато у мене досі до його домогосподарства питань.
Працюєш, працюєш, хочеш прийти в чистий будинок, а іноді будинок не такий вже і чистий.
І вечері часто немає, — Юля зітхнула. — Та й часто домашнє завдання у дітей не зроблене…
— Ти не задоволена, так? — Наталка підморгнула.
Юля знову знизала плечима.
— Знаєш, все-таки він 10 років забезпечував нас…
— Не бреши собі, подруго. Хіба ви не здаєте твою квартиру, а? Так що, вважай, ти свій посильний внесок у сім’ю робила завжди і робиш до цього дня.
— Ось він зараз хоче свою справу відкрити. Наталя, а ти з якою метою цікавишся? Ніби ніколи мене про чоловіка не питала… — Юля кинула на подругу задумливий погляд.
— Ось. Ти повинна знати. Бачили його тут у кафе з однією дамою, — Наталка сунула під ніс Юлі фотографію з телефона. На ній дійсно був її чоловік і жінка. І цю жінку вона знала.
Юля посміхнулася:
— Наталонька, дякую тобі за турботу, але це Оля — мама подруги Свєти нашої. Я знаю, що вони заходять в кафе, поки чекають дівчат з танців.
— Ааааа. Зрозуміло…, — простягнула Наталка.
— Та він взагалі зараз у всіх, можна сказати, маминих чатах перебуває. І Свєти, і Микити. Адже всі кружки тепер на ньому.
— Так, я вже все зрозуміла, зрозуміла, — кивнула Наталка. — Пішла працювати.
Наталка пішла, а Юля посміхнулася: все-таки добре, що у неї є надійний чоловік і подруга, яка завжди готова її підтримати.
Юля прийшла додому і з подивом побачила, що нікого немає, хоча за її розрахунками всі вже мали бути. Плюс знову немитий посуд у раковині, та не приготована вечеря.
Вона зітхнула і набрала чоловіка. Абонент був недоступний. Юля занепокоїлася.
Вона відразу перевірила обліковий запис дочки — зі школи вона вийшла. Потім зателефонувала вихователю сина — так, тато його забрав.
«Може, гуляють десь, а телефон розрядився?» — подумала вона.
У цей момент вхідні двері квартири відчинилися і ввалилися всі її загублені діти.
— Мамо, привіт! — закричав Микита. — А ми були в піцерії і принесли тобі на вечерю піцу!
— Дякую! Мої рідні! — Юля кинулася до них і почала обіймати та цілувати.
Вона була по-справжньому щаслива, що з її дітьми і чоловіком все добре.
Після того, як малі були вкладені спати, Юля поцікавилася в Ігоря про його відсутність в мережі.
— Не знаю, Юль. Телефон був увімкнений завжди. Може, ми потрапили в якесь аномальне місце, де немає зв’язку?
— Можливо…
— Юль, слухай. Я тут подумав і… я хочу розлучення, — раптом сказав Ігор.
— Розлучення? — Юля відчула, що її серце ніби зупинилося.
— Юля, та не по-справжньому. Ми офіційно розлучимося, а жити будемо разом. Мені просто для гранту треба.
— Для гранту?
— Ну так. Ти занадто багато отримуєш. Я не проходжу за доходами. Ти ж хочеш, щоб у мене вийшло все задумане? — запитав Ігор.
— Звичайно! — Серце Юлі знову забилося. — Звичайно, хочу!
— Тоді я подаю на розлучення…
… Юля дивилася на свідоцтво про розлучення і відчувала якесь занепокоєння.
З одного боку, начебто у неї все добре: Ігор надихнувся і активно почав займатися розробкою бізнес-плану та збором усіляких паперів.
А з іншого боку… хто б їй пояснив, навіщо вони тоді взагалі одружилися? Щоб потім розлучитися?
Якось це все неправильно…
До неї заглянула Свєта.
— Мамо, мені треба з тобою поговорити, — сказала вона.
— Так, донечко. Що сталося?
Юля швидко прибрала свідоцтво про розлучення і поплескала рукою поруч із собою.
Свєта посміхнулася і відразу сіла поруч із нею і притулилася. Зовсім як раніше, в далекому, далекому дитинстві.
«Як же швидко ростуть діти!» — подумала Юля.
Взагалі вона думала, що розмова з дочкою буде про школу або про якусь секцію, тому була здивована питанням доньки:
— Мамо, а ти знаєш, що наш тато і тітка Оля постійно спілкуються?
— Так… а що? Ти ж разом з її донькою ходиш на танці і гуляти. А тато тебе супроводжує, а вона супроводжує твою подругу, — почала говорити Юля, а її серце болісно занило.
Якщо її доньці щось здається, то може дійсно між її вже колишнім чоловіком і Ольгою щось є?
— Мамо, скажи йому, бо він мене не чує, що у мене є свої плани і справи.
Якщо я роблю уроки, то це означає, що я не готова все кинути і бігти з ним тільки заради того, щоб я нібито поспілкувалася з Мариною.
Марина — моя подруга, так. Але не найкраща.
— Добре, дитинко, — сказала Юля…
… Юля сиділа на кухні і дивилася, як чоловік миє посуд.
— Чому я повинен цим займатися? — бурмотів він. — Не розумію!
— Тому що ми з тобою домовилися — ти займаєшся будинком, а я працюю. А ти чомусь свої домовленості не виконуєш. Цікаво, чому?
— Тому що я зайнятий! Тому що я намагаюся розвинути свій бізнес!
— Серйозно?! Який бізнес, Ігорю? Тобі грант ще не підтвердили. Ти про що? — обурилася Юля.
— Слухай, — почав сердитися Ігор. — Ти супербізнесмен? Ні! Ти мене взагалі ніколи не підтримувала! Та що ти за дружина така?!
— А вона тебе підтримує, так? — запитала Юля. — Навіть дочка помітила, — Юля зітхнула.
— Я тебе не люблю, — якимось втомленим голосом сказав Ігор.
— Що? — Юля ошелешилася.
— А з нею у мене нічого немає. А ще я переїжджаю завтра в нашу другу квартиру. Цей місяць для наших орендарів був останнім.
Юля зблідла.
— Це хто так вирішив? — запитала вона.
— Я, — спокійно сказав Ігор.
— Зачекай, Ігор. А з якого права ти вирішуєш за мене такі речі? Це моя квартира, а не твоя. І я не дозволяю тобі користуватися моєю квартирою!
Ігор розлютився.
— Яка ж ти!
— Яка? — з викликом запитала Юля.
— Неприємна.
Ігор озирнувся навколо, і Юля зрозуміла, що він хоче зробити їй якусь капость.
Несподівано він схопив найулюбленішу чашку, яку їй подарувала ще в дитинстві бабуся, і, з усією дурістю, кинув її на підлогу.
Чашка розлетілася на осколки, і Юлі здалося, що це не чашка, а її серце розбилося.
Ігор взяв себе в руки.
— Вибач… — сказав він. — Я не хотів.
— Іди, — сказала Юля. Вона підійшла до вікна і стала дивитися на вулицю. — Я зараз буду рахувати до 10, а потім я повернуся і хочу, щоб тебе в цьому будинку не було.
— Юля…
— Раз, два, три…
Двері грюкнули, Юля закрила очі і заплакала…
…Наталка ходила з одного кута кабінету в інший і час від часу поглядала на подругу.
— Значить, він взяв і позбавив тебе твоїх орендарів? Чудово, просто чудово!
— Так. Я, звичайно, знайду інших, але сам факт! І хотів жити там. При цьому оголосив, що не кохає мене.
Ось з якого дива я повинна була після цього дозволяти йому жити в моїй квартирі? — Юля говорила спокійним голосом, навіть занадто спокійним.
— І потім його родичі дзвонили тобі і кричали, що ти відняла у нього більше 10 років життя і ще сиділа на шиї, звісивши ніжки?
— Дзвонили… і лаялися. А я їм сказала, що це я утримувала їхню кровиночку і нехай тепер його забирають і самі влаштовують його життя.
Наталка зупинилася:
— Знаєш, мені здається, що він повернеться. Я навела довідки. Твоя Оля не працює.
Її чоловік утримує її, і вона ніколи в житті не піде від нього. Ніколи. І нічого серйозного між ними не буде. Приймеш його назад?
— Ні, — Юля негативно похитала головою. — По-перше, він сказав, що не кохає мене, а по-друге, він спеціально розбив чашку, яка для мене багато значить. Як то кажуть, межа пройдена, повернення неможливе.
