Вася дивився на тарілку з супом і кривився.
— Це що, вчорашній? — похмуро запитав він.
— Так, вчорашній, — метушилася біля мийки дружина Люба, відповідаючи чоловікові.
— Не буду їсти, — відсунув він від себе їжу. — Нормальні дружини щодня готують щось нове. А ти…
— Вася, — втомлено зітхнула Люба, — та коли ж мені встигати? Двоє маленьких дітей, ще й підробляю я. І так багато домашніх справ.
— Ой, не починай! Які там у тебе домашні справи? Речі пральна машинка пере, посуд посудомийка миє, робот-пилосос, он, катається!
Діти взагалі в садок ходять! А ти все так само вічно скаржишся!
— Та не скаржуся я! — заперечила Люба. — Але у нас двоє дітей, спробуй за ними встежити!
— Все! — Вася підхопився зі стільця, роздратовано відштовхнувши його ногою. — Досить! Набридло мені твоє ниття! Ось, їй-богу, піду від тебе!
Він вийшов з кухні, голосно грюкнувши дверима. А потім зачинилися і вхідні двері. Напевно, пішов до найближчого кіоску за улюбленою шаурмою.
Люба втомлено сіла на стілець, гіпнотизуючи ту саму тарілку супу. Немов вона була винна в усіх бідах. Але це було не так…
… Вася і Люба одружилися шість років тому. Причина банальна – незаплановане маля. Їм тоді виповнилося лише по двадцять чотири роки, та й зустрічалися вони всього пів року. Ну, ось так воно сталося, що поробиш…
Спочатку Вася здавався Любі дуже хорошим. Під час першого виношування він їй допомагав, підтримував.
Та й з першим сином сидів, розумів, що Любі непросто. А ось вже до появи другої дитини щось змінилося.
Вася вічно був незадоволений, вічно наїжджав на Любу по дрібницям. Дітям уваги приділяв мало.
Якби потрібно було підібрати слово, що описує його поведінку, то Люба сказала б, що він став примхливим.
Напевно, в цьому є і вина Люби. Вона, незважаючи на наявність дітей, завжди намагалася догодити чоловікові, так би мовити, заохочувала його примхи.
Не навантажувала зайвий раз, адже чоловік працює, втомлюється.
А він ще й маніпулювати Любою навчився. Як тільки вона йому заперечувала, відразу говорив, що піде від неї. І Люба цього боялася.
Як залишитися однією з двома дітьми? Молодший тільки в садок пішов!
Тому, після таких погроз, Люба відразу замикалася в собі, не сміючи рота відкрити. А Вася, ніби, цим навіть насолоджувався.
Ось і зараз, він поїсть десь, а потім, повернувшись додому, буде ще й ображеним ходити.
Люба розуміла, що потрібно щось змінювати, а то вона перетворюється на безмовну рабиню. Але що конкретно, вона придумати не змогла.
І тоді вона вирішила звернутися за допомогою.
У Люби була подруга – активна, молода мама, у якої було троє дітей. Чоловік її обожнював, діти слухалися, а сама вона була, немов, згусток енергії.
Наступного дня вони якраз зустрілися на майданчику. Рита, та сама подруга, помітила, що Любу щось гризе.
— Що сталося? — запитала вона, коли діти розбіглися, хто куди.
— Та втомилася я, Рито. І Вася не допомагає, тільки постійно претензії мені висуває. То діти у нас неслухняні, то їжа вчорашня, то бруд у будинку.
І, головне, якщо я намагаюся сперечатися або заперечити йому, відразу погрожує, що піде від мене. Уявляєш?
Рита посміхнулася.
— Так нехай іде.
— Легко сказати, — зітхнула Люба. — Та тільки як я впораюся з двома дітьми? Я не настільки сильна…
— А хто сказав, що ти будеш справлятися? — посміхнулася вона. — Нехай твій розумний чоловічок справляється. Батьки несуть однакову відповідальність.
— Ой, ні! — махнула Люба рукою. — Я так не зможу — залишити дітей на нього.
— Та ти ж не серйозно! Слухай…
Рита запропонувала Любі план. Коли наступного разу Вася заїкнеться про те, що піде від такої нехорошої Люби, вона погодиться.
А потім збере свої речі і поїде, сказавши, що дітей залишає йому.
– Нехай хоча б один день у твоїй шкурі побуває. Відразу шовковим стане, – посміхнулася Рита.
– Ой, я не знаю, – простягнула подруга. – Страшно якось… А раптом і справді дітей у мене забере.
— Я тебе благаю! — розсміялася Рита. — Він же сам у тебе, як дитина. Повір мені.
Люба кивнула. Може, і справді варто його провчити? Хоч і страшно це дуже. Як вона візьме і піде від своїх малюків? А раптом з ними щось трапиться?
Та потім Люба розлютилася. Вона ж їх не самих залишить, а з їхнім батьком. А чи потрібен той батько, який за своїми дітьми встежити не може?
Нагода трапилася дуже швидко. Цієї ж п’ятниці чоловік повернувся з роботи без настрою. Діти, яких Люба вже забрала з садочка, влаштували справжній бедлам, поки вона готувала вечерю.
Розкидали іграшки, почали збирати конструктор, та так і кинули його посеред кімнати. Молодший ще примудрився накришити печива на підлозі.
Вася прийшов додому і відразу почав скандалити. Мовляв, Люба не стежить за дітьми, і він зараз наступив на деталь від конструктора. І взагалі, в будинку так шумно, що хочеться всіх прибити.
— Тоді постеж за дітьми, поки я готую. Допоможи їм прибратися, — спокійно промовила Люба.
— Я?! — обурився Вася. — Та я тільки з роботи повернувся, я відпочити хочу!
— Знаєш що?! Я теж хочу відпочити! Та ось тільки я з самого ранку відвожу дітей в садок, потім півдня працюю, потім швиденько намагаюся переробити всі справи. А після біжу за хлопчаками і готую вечерю!
— Ой, бідолашна, втомилася вона, — пирхнув Вася. — Я тобі вже казав, що мене дістало твоє ниття! І господиня з тебе не дуже! Піду я від тебе, так і знай.
Вася навіть з якоюсь перевагою дивився на свою дружину. Зазвичай, після цієї фрази вона відразу ставала шовковою.
Але цього разу все пішло не за планом.
Люба зняла фартух, вимкнула газ. А потім спокійно сказала:
— Ні, любий, це я від вас йду.
Вона розвернулася і вийшла з кухні. Вася нахмурився і пішов за нею слідом.
— У якому сенсі? — запитав він, коли Люба дістала дорожню сумку і почала туди речі складати.
— А ти що думав? Наробив дітей і на мене їх спихнеш? Ну вже ні.
Я буду недільною щасливою мамою, а ти правильно виховуй дітей, будь хорошим господарем і все встигай. Це ж так легко, правда?
— Ти цього не зробиш, — хмикнув Василь.
— А ось і подивимося.
На страх Василя, Люба справді зібрала речі. Потім поцілувала синів, сказавши, що вони поки побудуть з татом. А потім просто пішла.
— А куди мама пішла? — запитав молодший.
— Не знаю, — огризнувся батько.
— Я хочу їсти, — промовив старший син.
— Там мама щось приготувала.
Але виявилося, що мама не приготувала. М’ясо було ще сирим, і Василю довелося стати біля плити.
А в той час, коли він готував їсти, діти практично рознесли квартиру. Слухатися вони його не збиралися, прибирати іграшки не хотіли.
Вася дзвонив Любі, але вона не брала трубку.
Вранці йому довелося встати раніше. Переступаючи через іграшки, він дістався до кухні. Там була гора посуду — Вася звик, що вона сама собою переміщається в посудомийку.
Але тепер Люби немає, а він навіть і не подумав це зробити.
Сьогодні був вихідний, і діти були вдома. Вони знову все розкидали, хоча Вася тільки нещодавно прибрав. Постійно висіли на ньому, не даючи відпочити. І вічно хотіли їсти!
Вася злився. Але сильніше за злість був страх. А раптом, Люба і справді піде назавжди, а він так і буде жити? Йому це не подобалося. До того ж він ще нічого і не встигав.
Увечері Люба повернулася додому. Сказала, що вона забула дещо. Вона оглянула квартиру і незадоволено скривилася.
— Та вже… Невже було складно хоч трохи прибрати?
— Та коли б я встиг?! — вибухнув Вася.
— А що ти робив? Сам же казав, що з дітьми сидіти просто. А знаєш, мені так сподобалося бути однією. На розлучення я подам, не хвилюйся.
Вася перегородив Любі дорогу.
— Ніякого розлучення! Я все зрозумів. Будь ласка, повертайся.
Люба награно зі здивуванням подивилася на нього.
— Вася, ти ж розбігтися хотів…
— Та не хотів я! — буркнув він. — Так, сказав, не подумавши.
— Тоді думай наступного разу, — гримнула дружина. — Якщо ти вирішив, що будеш розважатися, коли я продовжуватиму гарувати, то ти помиляєшся.
Так і знай, захочеш піти — дітей із собою забереш! Я тобі не рабиня!
— Я все зрозумів, — втомлено зітхнув він.
— І мені потрібна допомога. Сподіваюся, за сьогоднішній день ти це теж зрозумів.
Вася лише кивнув. Йому не подобалося визнавати правоту дружини. Але ще більше не подобалося залишатися з дітьми одному.
Краще він працюватиме без вихідних.
Не можна сказати, що Вася став шовковим, але загрози з їхнього життя зникли. І він став допомагати Любі, хоч і робив це з-під палки.
А Люба зрозуміла, що вона не зобов’язана все тягнути на собі.
Адже чим більше дозволяєш, тим більше тобою користуються. А цього допускати точно не можна.
