— Здається, я готова, — невпевнено проговорила Наталя в пустій квартирі.
Вона пішла несподівано.
Просто в один будній день провела чоловіка і сина на роботу, дочку в коледж, свекруху в поліклініку робити крапельницю, процес нешвидкий, зібрала всі свої речі і переїхала в квартиру, яка їй нещодавно дісталася від бабусі.
Бабуся ця була мамою її батька. Тітка владна, характеру крутого, ні з ким ужитися не могла, а з Наталією ось ладнала. Та дбала про бабусю до останнього дня.
Однак, коли після того, як її не стало, з’ясувалося, що бабуся залишила квартиру саме їй, інші онуки сильно образилися на Наталію.
Крутим характером володів і батько жінки. Тому вона і вийшла заміж у сімнадцять років, ледь закінчивши школу, щоб позбутися його тиранії.
З Олексієм у них кохання сталося з першого погляду. Зустрілися на вечірці, та так більше і не розлучалися.
Він був на п’ять років старший і здавався їй таким дорослим, таким надійним.
А на квартиру бабусі мали плани не тільки інші онуки, а й діти Наталії.
Дочці вісімнадцять, синові двадцять. Обидва дорослі і кожен мріяв, що квартира дістанеться саме йому.
Навіть посварилися між собою, кому вона потрібніша і хто більш гідний.
Обидва по черзі провели з матір’ю бесіду на тему того, кому повинна дістатися квартира, обидва отримали категоричну відмову і прийшли до висновку, що мати, напевно, зібралася її здавати.
Це звичайно не те, чого вони хотіли, але теж непогано. Значить у матері будуть гроші, яким можна знайти застосування.
Син, наприклад, давно хотів машину і вирішив, що якщо купити її в кредит, то щомісячний платіж можна буде віддавати з коштів, отриманих від здачі житла.
А мама ні з того ні з сього взяла і всі плани дітям сплутала. І не тільки дітям. Свекруха з чоловіком теж були в шоці від її витівки.
Першою того дня прийшла додому бабуся. Потім прийшла дочка, син і чоловік. Всі знайшли чим перекусити і чекали Наталю: ось зараз вона прийде, як завжди приготує вечерю і всіх нагодує…
Але Наталя додому не поспішала. Свекруха вже почала бурчати. Їй пора пити таблетки, їх можна приймати тільки після їжі, а їсти нічого. Олексій подзвонив дружині:
— Ну і де ми ходимо? Ти бачила, скільки часу?
— Я вдома.
— У сенсі вдома? Ти в хованки що, вирішила пограти? — з роздратуванням запитав чоловік.
— Я у себе вдома. У квартирі, яку мені залишила бабуся.
— Слухай, досить вже, це вже не смішно! — розсерджено крикнув у слухавку Олексій.
— А я і не жартую, я пішла від вас. Від усіх вас. Тож вчіться жити без мене. — намагаючись зберігати спокій, відповіла Наталя і вимкнула телефон.
За вечерею, поїдаючи пельмені, вся родина не просто були здивовані вчинком Наталі, вони дійшли висновку, що та збожеволіла і її треба лікувати. Такої одностайності в цій родині ще ніколи не було.
Наступного дня біля роботи Наталю чекали діти і чоловік.
Вона анітрохи не здивувалася, побачивши їх, посміхнулася і привіталася, як ні в чому не бувало.
Зайшли в кафе. Не на вулиці ж їм обговорювати неадекватність Наталі.
Ні діти, ні чоловік не приховували свого обурення її поведінкою і все ніяк не могли зрозуміти, чому вона так вчинила, адже жили-то добре і, змінюючи один одного, а то й разом чоловік і діти переконували Наталю, що у неї великі проблеми з головою, раз вона витворяє ось такі фокуси.
Вона слухала їх мовчки. Довго слухала. Питання сипалися одне за одним, але все зводилося до одного твердження, що жили вони добре, а тут мама бац і з глузду з’їхала.
— Це ви жили добре, — раптом порушила мовчання Наталя, — як жила я, вас ніколи не хвилювало. Я ось, заради того, щоб ви росли в повній родині, терпіла всі витівки свекрухи і зануду, і нездару чоловіка. І тільки коли ви виросли такими, я зрозуміла, як помилялася. А свекруха? Скільки б я не намагалася їй догодити — це неможливо. Вона, мабуть, вже забула, коли востаннє сама собі їжу готувала, але при цьому щоразу вважала мою кулінарію абсолютно неїстівною і постійно вичитувала мене за це. Ви хоч раз за мене заступилися?
Наталя звернулася до дітей. Вони тільки сором’язливо заворушилися на стільцях, але у відповідь нічого не сказали. Зате Льоша спробував дорікнути їй у невдячності. Мовляв, вона повинна радіти, що мама пустила їх жити до себе.
Наталя навіть не подивилася в бік чоловіка і продовжила вичитувати дітей.
— А пам’ятаєте, як три дні тому у нас забилася каналізація? Що ваш батько зробив? Вилаяв усіх за те, що ми її засмітили, спокійно повечеряв і ліг перед телевізором. Як він думав користуватися унітазом? Як ви всі збиралися ним користуватися? У будинку стільки людей, а пробивати засмічення довелося мені. При цьому ваш батько, коли захотів у туалет, знаєте, що у мене запитав: «Ну, як, виходить? Мені вже потрібно, тож поквапся!»
Льоша пробурмотів:
— Знайшла до чого докопатися.
Але Наталя його ніби не чула. Вона продовжувала.
— Ось тепер прийшла моя черга пожити добре. На жаль, разом з вами це неможливо, тому я буду жити одна, більше на мені їздити у вас не вийде. Приїдете в гості — буду рада, але не більше того. Дах над головою у вас є, руки-ноги цілі, без мене впораєтеся.
Звертаючись до чоловіка додала:
— А з тобою я розлучаюся. З дня на день тобі прийде повістка до суду. Прийдеш — не прийдеш, нас все одно розлучать. Не відразу, так через три місяці. Питання вже вирішене.
Наталя закінчила і якийсь час всі сиділи мовчки. Першим знайшов, що сказати, син.
— Я так розумію, мені пора одружуватися.
– Я ось теж подумала, що пора заміж виходити, – гаряче підтримала сестра брата.
– Ви реально думаєте, що у вашому випадку це вихід? – щиро дивуючись непробивності дітей, запитала Наталя, але відповів їй чоловік.
– Знаєш, на тобі світ клином не зійшовся. Я теж не збираюся сидіти і чекати, коли у тебе бзик мине.
Наталя окинула поглядом дітей і чоловіка. Говорити більше не було про що.
Попрощалася з дітьми і покинула кафе. Вона відчувала надзвичайну легкість.
Вона вільна! Вільна для себе!
Життя в сорок років, дійсно, тільки починається і колишніх помилок вона більше не допустить.
