— Ну, і як пройшла співбесіда?
— Та, здається, я знову їм не сподобався! — випалив коханий, не змигнувши оком.
— А, на мою думку, все було дуже навіть непогано! І ці шкарпетки на тобі дуже гарно виглядають! — відповіла дружина.
— А ти звідки знаєш? — після паузи стурбовано запитав Олег.
— Та я сьогодні застала твою чергову співбесіду вдома, як то кажуть, у самому процесі!…
…Дарина прокинулася в передчутті: наближалася перша річниця їхнього весілля! Ні, не варто думати, що вона чекала від коханого чоловіка якихось особливих подарунків: бідному Олегу жахливо не щастило з роботою.
З попереднього місця його пів року тому попросили звільнитися — у країні настали чергові скрутні часи. Хоча сам він стверджував, що був там справжнім мозковим центром: коротше кажучи, найголовнішим!
А нової гідної посади все не траплялося. Як то кажуть, бідному Федьку — самі стусани та шишки.
Іти ж абикуди чоловік не хотів: не для цього його матуся виростила! І Дарина чекала. Чекала й терпіла: вона кохала свого Олежика й щиро в нього вірила.
— Це станеться дуже скоро! — обіцяв чоловік. — Мене обов’язково оцінять, кохана!
А поки що він щодня (треба віддати належне) бігав на співбесіди: «Усе не те, кохана! Усе не те! То я їм не підходжу, то вони мені… Наврочили, не інакше!»
Тим часом саме Дарина платила за орендовану квартиру й виплачувала кредит за їхнє весілля, який на них навісили Олегові батьки.
З тим весільним кредитом узагалі була окрема історія.
Дарина завжди вважала: якщо немає грошей на щось — то й не варто це затівати! Але їй швидко пояснили, що для цього й існують позики: їх спеціально вигадали розумні люди!
— Давайте не залазити в кабалу й спокійно, скромно посидимо «у скороченому складі» в кафе! — пропонувала родина нареченої.
Тим паче, що з їхнього боку було лише семеро гостей: рідні та дві подруги. Решту ж — аж до «козацької сотні» — погрожувала забезпечити сім’я нареченого.
— Навіщо це потрібно? — дивувалася Дарина. — Щоб довести всім, що ти не бідний? Щоб собі це довести? Чи когось здивувати?
Але родина нареченого наполягла на кредиті й ресторані — так захотіла мати: «Ти, Олегу, візьми на себе, а ми виплачуватимемо — чесне благородне слово!»
Батьки нареченої поступилися. Тільки дівчина про всяк випадок поцікавилася в нареченого:
— А чи не повісять вони потім цей кредит на тебе?
На що той лише гнівно зиркнув на неї: як ти взагалі могла таке подумати?!
І зрештою дівчина вгадала: кредит згодом переклали на неї — «це ж бралося на ваше весілля!». І навіть не вибачилися.
— І це — дорослі люди? Хіба можна так брехати? — дивувалася дружина.
Але чоловікові нічого не казала: він же не винен, це все мама з татом вигадали! А сам Олежик — білий і пухнастий.
Та хіба це перешкода, коли люди кохають одне одного? Тому добра Даринка взяла всі фінансові витрати на себе.
Вона забезпечувала чоловіка смачною їжею та давала гроші на кишенькові витрати: вони ж — сім’я!
У дівчини була пристойна, за нинішніми мірками, робота із зарплатою близько п’ятдесяти п’яти тисяч гривень — вона свого часу закінчила факультет економіки та бізнесу у фінансовому університеті.
Тож навіщо рахуватися? Головне — її кохають! І Дарина не рахувалася.
Ось і завтра треба було їхати зі свекрами на дачу: настала посівна пора.
І невістка підходила для цього якнайкраще — ну не синочка ж, кровинку свою, напружувати! Тим паче у нього на завтра була призначена чергова співбесіда!
У суботу встали раніше. Олег прийняв душ, поголився й одягнувся в куплений дружиною одяг: зустрічають же за одягом.
Дарина зібралася й поїхала на дачу до свекрів — вони з чоловіком вийшли разом. Дівчина сіла у свою стареньку іномарку, а він поплентався на метро: «Нічого, доберуся, тут поруч, зайчику!»
Через пів години дороги виявилося, що Дарина забула вдома телефон. А за її роботу даремно грошей не платили — доводилося завжди бути на зв’язку. Довелося повернутися.
Піднявшись на поверх, дівчина з подивом зрозуміла, що вдома хтось є. Але ж Олег мав бути на співбесіді — вони разом виходили!
Виник ще один божевільний варіант: чоловік повернувся, бо роботодавці передумали й вирішили провести зустріч онлайн. І тепер він проходить співбесіду вдома — цілком можливо!
Зі спальні долинали якісь звуки й метушня. Намагаючись не заважати — співбесіда ж! — Дарина тихонько відчинила двері й завмерла…
Пара її навіть не помітила. Та й огляд чоловікові закривала партнерка, яка стояла спиною до дверей.
Оторопіла Дарина тихо вийшла: у неї вистачило розуму не влаштовувати скандалу. Та й що б це змінило? Скандал чи не скандал — життя все одно зруйновано.
«Ось звідки в нашому інтимному житті почали з’являтися нові прийоми! Усе, виявляється, досягається вправами, як любить казати Олег!»
А вона, наївна, думала, що він вивчає спеціальну літературу, аби її потішити — інших же подарунків від безгрошового чоловіка чекати було марно.
«Натренувався, свинота! — гірко подумала дружина. — Ось на які “співбесіди” ти щодня їздиш!»
Вона схопила забутий на взуттєвій полиці телефон (банківські картки завжди були при собі) і поїхала до батьків: дідька лисого вам усім, а не город!
Телефон почав розриватися після дванадцятої: на дачі невістка так і не з’явилася.
Оскаженіла свекруха, не додзвонившись до «цієї стерви Дарини», вилила весь гнів на синочка. Той якраз закінчив свої «вправи» і, випровадивши даму, відпочивав після душу з пакетиком чипсів.
Олег занепокоївся: як так? Дарина ж завжди була надзвичайно відповідальною! А тут обіцяла й не приїхала! І кому обіцяла? Його любій матусі — а це ж святе!
Невже з дружиною щось сталося? А як же він?
Дарина відповіла лише ближче до вечора: а навіщо поспішати?
— Ти куди поділася?! — закричав чоловік (найкращий захист — це напад, треба одразу викликати в людини почуття провини). — Ми вже збиралися писати заяву про зникнення!
Дарина перебила його обурені крики й, намагаючись говорити якнайспокійніше, запитала:
— Ну, і як пройшла співбесіда?
— Та, здається, я знову їм не сподобався! — відверто зізнався коханий.
— А на мою думку, усе було дуже навіть нічого! І ці шкарпетки на тобі чудово виглядали! — відповіла дружина.
Річ була в тім, що вона не бачила, які шкарпетки він одягнув уранці, бо чоловік довго чепурився.
— А ти звідки знаєш? — після паузи стурбовано запитав Олег.
— Та я сьогодні застала твою чергову співбесіду, як то кажуть, у самому процесі! Ну що можу сказати — усе виглядало дуже переконливо!
І, як на мене, ти їм сподобався. Тож можеш одразу вирушати туди: думаю, тебе прийняли! — рівним тоном промовила Дарина.
Чоловік знову замовк, а потім видавив заїжджену фразу:
— Це… це не те, що ти думаєш!
— А хіба це була не співбесіда? — удавано здивувалася Дарина. — А що ж тоді? Давай, чоловіче, вигадай щось підхоже до нагоди! Що ви там зазвичай кажете? «Вона сама прийшла»?
Олег мовчав. А що тут скажеш? Ну так: він зустрів свою колишню дівчину Юлю, і в них знову все закрутилося.
А що — зручно: Дарини ж уранці немає вдома!
Якби розмова відбувалася не по телефону, він, швидше за все, впав би на коліна й почав повзати та благати про прощення: Даринка ж добра, вона його любить!
А тут що зробиш? Що він може сказати на своє виправдання? Правильно — нічого.
— Даринко, ти де? У своїх? — спробував примиритися чоловік, зрозумівши, що втрапив у халепу. — Нікуди не йди, я зараз приїду!
Але потім згадав: у нього ж немає грошей на таксі! А на метро їхати занадто довго. Тому жалібним голосом попросив:
— Виклич мені таксі, будь ласка!
— Ага, зараз, біжу й падаю! — відповіла вихована та завжди стримана дружина. — Їдь до матусі, нехай вона тобі таксі викликає!
І вимкнула телефон. Олег приїхав уже після півночі — дістався якимось чудом. Але його не пустив тесть:
— Тобі тут нічого робити, виродку! Забирайся, бо викличу поліцію!
Безробітний зять наклав у штани й утік — довелося повертатися до матусі, яка була неприємно здивована таким поворотом:
— Як це — розлучення?! Ми так не домовлялися! А кредит хто виплачуватиме?!…
Розлучили їх дуже швидко: дітей у пари не було. Чоловік чинив опір до останнього: куди ж йому подітися з такими статками? Адже роботу він так і не знайшов.
Так, накоїв ти дурниць, Олеже. А от якби весілля зіграли в кафе, як радила розумна Дарина, зараз тобі було б набагато легше.
Відчуваєш різницю? Ну й хто виявився правий? Хто в цій сім’ї насправді був мозковим центром? Отож-бо й воно…
