– Привіт, Ігоре! Як ти, живий-здоровий? Так, ну і добре. Адресу свою нагадай мені. Як це – навіщо!?
В гості до вас ось їдемо. Всі разом, всією родиною, так би мовити, – без тіні збентеження видав Анатолій.
– В гості? До нас з Наталою? У село, чи що? – Ігор при цьому чомусь дивно розсміявся.
– Ну так! До вас. У вас же будинок великий і двір, і лазня. Сам мені хвалився колись, пам’ятаєш, тоді на весіллі? Ось ми і вирішили нарешті вас відвідати.
Доїхати до ваших володінь. Та ти не переживай, у нас закуски і випивки цілих три багажника! – безтурботно додав Анатолій.
– Ну, ну. В гості, значить… Адреса проста – Центральна, 38. Тільки вас там сюрприз чекає! – чомусь знову неприємно зареготав Ігор.
… У призначений день вся родина на машинах зібралася біля будинку батьків.
Діти та зяті з невісткою піднялися до них у квартиру з букетами квітів, щоб привітати старих з ювілеєм весілля.
А також забрати їх, щоб усім разом їхати в село до Ігоря та Наталі. Анатолій все-таки з’ясував, як її звати.
– Змушені вас засмутити, мої добрі, – стурбовано зустріла дітей Марія Олексіївна. – Ми з батьком нікуди не поїдемо. Вночі довелося викликати йому швидку, тиск знову скаче. Тож їдьте без нас.
– Ось тобі й маєш! Ну й справи… Та яке ж без вас свято? Адже все це заради вас ми й затіяли, – неприємно здивувався Семен.
– Нічого страшного, синку. Ось приїхали, привітали нас. Гарні слова сказали. А нам більше нічого й не треба. Погуляти можна й без нас. Ви молоді, здорові, от і їдьте, відзначайте.
– Мамо, ну, ви тут тримайтеся, – сумно сказала Марина. – Тату, а ти одужуй якнайшвидше.
– Так, тату, не хворій, – обіймаючи батька, додала Віра.
– Добре, любі мої, постараюся, – відповів Іван Антонович, який лежав на дивані.
Привітавши батьків, всі рушили в дорогу.
– Толь, давай дзвони Ігорю, попередь, що ми вже виїхали, – наполягали всі, хто їхав у колоні машин за ним слідом.
– Добре. Зараз наберу.
Без задньої думки він впевнено набрав номер Ігоря. І добре, що всі інші, які їхали в інших машинах, не чули цієї розмови.
– Привіт, Ігоре! Як ти, живий-здоровий? Так, ну і добре. Адресу свою нагадай мені. Як це – навіщо!?
В гості до вас ось їдемо. Всі разом, всією родиною, так би мовити, – без тіні збентеження видав Анатолій.
– В гості? До нас з Наталою? У село, чи що? – Ігор при цьому чомусь дивно розсміявся.
– Ну так! До вас. У вас же будинок великий і двір, і лазня. Сам мені хвалився колись, пам’ятаєш, тоді на весіллі? Ось ми і вирішили нарешті вас відвідати.
Доїхати до ваших володінь. Та ти не переживай, у нас закуски і випивки цілих три багажника! – безтурботно додав Анатолій.
– Ну, ну. В гості, значить… Адреса проста – Центральна, 38. Тільки вас там сюрприз чекає! – чомусь знову неприємно зареготав Ігор.
Анатолій відключився, вважаючи свою місію виконаною.
– Все, чекають. Навіть сюрприз готують, – повідомив він по телефону всім іншим.
Компанія підбадьорилася в передчутті цікавої і веселої гулянки в сільському стилі.
– А я обов’язково в лазню піду, попарюся, – сказала чоловікові Віра. – Давно я про це мрію. А ти за дітьми подивишся в цей час, щоб вони будинок господарям не рознесли. Зрозумів?
– А я шашликом займуся. Ти ж знаєш, моя люба, що краще за мене шашлик ніхто не смажить. А за дітьми нехай Маринка подивиться.
В машині Семена і його дружини теж велися приємні розмови. Вони мріяли про те, як сядуть у дворі і будуть слухати пісні солов’їв у вечірній порі.
Коли три машини під’їхали за вказаною адресою, то побачили перед собою великий доглянутий будинок за міцними розписними воротами.
– Ну, дзвони, Толик. Нехай господарі вже виходять і зустрічають гостей, – вибравшись зі своїх машин, звернулися до Анатолія втомлені, але задоволені мандрівники.
Але телефон Ігоря тепер був недоступний.
– Не зрозумів. А чого це він? – розгублено пробурмотів Толик.
Не додзвонившись, він почав голосно стукати по воротах. Відповіді не було.
І взагалі складалося таке враження, що ні в будинку, ні у дворі нікого немає. Там було ну занадто тихо.
– Та що ж це таке? Анатолій, ти ж сказав, що нас вже чекають, – почали обурюватися родичі, яким дуже хотілося почати святкувати.
– Нічого не розумію, – дивувався розлючений Толік. – Ігор, відкривай, ми вже тут!
Чоловік продовжував кричати і одночасно стукав по воротах, але поки безрезультатно.
І тут із сусіднього будинку вийшов невисокий кремезний чоловічок і впевненим кроком попрямував у їхній бік.
– Ви хто, шановні? – запитав він, підійшовши. – Чого гвалт підняли на все село? Поросят моїх розбудили, вони тепер знову їсти вимагають. Вам кого потрібно?
– Як кого? Ігоря і Наталю. Вони вдома, ви не скажете? – запитала його Марина.
– Ви серйозно? – здивував сусід новим питанням. – Ви що, нічого не знаєте?
– Ні, а що таке? – хором запитали розгублені гості.
– Та їх немає. Ні Ігоря, ні Наталки! Все, тю-тю! Порожній будинок.
– Як це немає? – ахнули всі. – Ви нічого не плутаєте?
– А так! Ігор ще взимку поїхав звідси. Так, ось такі справи…
Мужичок дістав з кишені засмальцьованої фуфайки старовинний портсигар, маючи намір запалити. А потім неспішно продовжив.
– Приїхав він якось з вахти, а у Наталки в будинку хахаль. Непорядок, загалом… Ну Ігор, недовго думаючи, кинув все в серцях і поїхав кудись далеко.
Розлучилися вони після цього. А Наталка зі своїм приїжджим коханцем нещодавно продали будинок і теж поїхали. Так що – все, нікого тут немає.
А новий господар не поспішає сюди заїжджати. Взагалі невідомо, чи буде він тут жити, чи тільки навідуватиметься.
Сусід пішов, залишивши всіх в розгубленості і здивуванні.
– Анатолій, це як же розуміти? – вся родина відразу накинулася на винного. – Ти що нам влаштував, стерв’ятник такий? Ти ж сказав, що домовився з Ігорем і все нормально? Брехав, виходить?
Ми стільки кілометрів сюди проїхали, щоб ось ці ворота поцілувати і поїхати? Ти що, знущаєшся над усіма нами? Добре, що батьки ще не поїхали. Ось би ганьба була!
– Та не винен я! Не винен! Це Ігор вирішив так пожартувати над нами. Все він, він один винен.
Не сказав мені нічого про розлучення, говорив – приїжджайте, будемо чекати! Я при чому? Я ні при чому!
Всі розвернулися і засмучені поїхали назад. Повернувшись до міста вже ближче до вечора, порадившись, все-таки вирішили посидіти на дачі у Марини та Анатолія.
Ну а що – не пропадати ж продуктам і випивці! Та й Анатолій винен, як не крути. Ось йому і розхльобувати, нехай віддувається!
Марина була не в захваті від цієї ідеї. Все, улюбленій дачі із її затишком скоро прийде кінець!
Ну, влаштує вона потім чоловікові прочуханку, щоб наступного разу не ліз зі своїми дикими пропозиціями!
Генератор ідей, ти дивись. Та тільки все проти сім’ї виходить!
