— Ну що, може, навпіл? — запропонував Максим. — Перше ж побачення!
— А в чому проблема? — посміхнулася Ангеліна. — Я сама за себе заплачу! І за тебе заплачу! А може, тобі грошей дати, щоб ти мені квіти наступного разу купив?
І сказано це було без виклику, а зовсім дружелюбно. Навіть ласкаво.
— Максиме, всі ж розуміють, що ти нікому нічого не винен, крім однієї святої жінки! Твоєї матусі! А всі інші жінки навіть мізинця її не варті!
Максим відсахнувся, як від ляпаса. І краще б ляпас був! Бо слова Ангеліни почули всі відвідувачі ресторану. І, звичайно ж, обернулися, щоб розглянути Максима.
— Чого ти переполошився? — з посмішкою сказала Ангеліна. — Ми дорослі люди! І всі розуміють, що не до палацових реверансів! Допивай коктейль і швиденько вирішуй, до тебе, до мене чи в готель!
— Ти! — вигукнув Максим.
— Що не так, мій хороший? — Ангеліна широко посміхнулася. — Вам, чоловікам, потрібна ініціатива з боку жінки! У мене цієї ініціативи, хоч вагонами вивозь! Тож давай без капризів! Вечір у розпалі, а час йде!
— Тихіше! — шикнув він на дівчину. — На нас оглядаються!
— А мені соромитися нема чого, — знизала плечима Ангеліна. — Ти мені сподобався! Я чітко знаю, чого хочу! А ось твої сумніви мене ображають! Я що, тобі не подобаюся?
Вона вимогливо подивилася на молодого чоловіка.
— Ну, знаєш, за такі образи і відповісти можна! Ну! Швидко! Я красива?
— Дуже красива, — вимовив Максим.
— Все, досить комедію грати! Зараз офіціант принесе мою картку, а я поки таксі викличу! Комфорт підійде, чи пошукати щось елітне? — вона дивилася в екран телефону. — І куди їдемо? Ти так і не сказав!
Максим схопив зі столу склянку з водою і жадібно присмоктався до неї. Йому потрібен був перепочинок.
Але, скільки б часу у нього не було на роздуми, увага громадськості вже намертво була прикута до нього і його супутниці.
Навіть фонова музика якось стихла. Тобто, будь-яке слово буде почуте. Келих спорожнів.
— Ти теж з цих? — ледь чутно промовив Максим.
— З кого? — голосно запитала Ангеліна. — З дівчат, які знають, чого хочуть? Так, я саме з них! І я не тільки знаю, чого хочу! Але ще й дуже хочу отримати те, чого хочу! — і вона багатозначно посміхнулася.
— Ні, ти з тих, які… — якось зло почав Максим.
— Яких? — з готовністю запитала Ангеліна, нахилившись у бік чоловіка, щоб розчути його тихий голос.
— З… — на обличчі Максима з’явився огидний вираз, а верхня губа стала трохи тремтіти, ніби ледь приховуючи оскал.
— Ну! — радісно вигукнувши, Ангеліна провокувала Максима висловитися.
— Як же я вас усіх ненавиджу! — вигукнув він.
Ангеліна продовжувала посміхатися, а ось відвідувачі, які стали свідками розмови, почали переговорюватися.
І навіть не приховували свого обурення поведінкою молодого чоловіка.
— Що? — підхопившись, вигукнув Максим. — Що?
Це він звертався до відвідувачів, які дивилися на нього з осудом.
— Ви б знали, що вони всі влаштували! — кричав він посеред ресторану. — Вони ж мені все життя зламали!
У тиші, що настала, голос Ангеліни пролунав чітко, як вирок суду:
— А ти розкажи, за що з тобою так! Я впевнена, що всі зі мною погодяться, що ти це заслужив!…
…Ні виск гальм, ні нестямний крик: «Стій! Що ти робиш?» не змусили Свєту припинити спроби перелізти через поручні моста.
І лише коли в Світланин одяг впилися чіпкі пальці і повалили її на спину, вона почала кричати.
Але кричати почала не тільки вона. Той, хто вчепився в її одяг, а потім повалив, теж почав кричати. Точніше кажучи, почала.
І, якщо опустити добірний мат, то:
— Чотири нігті! Нога! Ну і товста ж ти!
А Свєта впала спиною не на асфальт, а на ту, яка не дала їй перебратися через поручні.
За мить Свєта відчула під собою холод асфальту, але її продовжували міцно тримати за одяг.
— Відпусти! — крикнула Свєта. — Я все одно стрибну!
— Ти навіть перила перелізти не змогла! — крикнув їй прямо у вухо незнайомий голос. — А якщо й перелізеш, куди ти стрибати збиралася? Там сітка, щоб сміття в річку не летіло!
Однак чіпкі пальці не відпускали одяг Свєти.
— Я стрибну! Стрибну! — повторювала Свєта, намагаючись вирватися.
— Зараза! — вигукнула рятівниця. — Ще один ніготь зламала через тебе! Швидко заспокойся! Якщо ти мені весь манікюр зіпсуєш, я тебе власними руками зіштовхну!
Рятівниця штовхнула Свєту кулаком у спину, при цьому продовжуючи міцно тримати.
— Ай! Ще один!
І цей крик змусив Свєту завмерти.
— Добре лежимо, — промовила рятівниця. — Тільки якось прохолодно. Тобі так не здається?
— Мені все одно, — пробурмотіла Свєта.
— А мені — ні! — відповіла рятівниця. — Встаємо! Але без фокусів! Для твого ж порятунку, я тебе з одного удару вирублю!Нігтів, завдяки тобі, у мене вже немає, тому отримаєш добряче!
— Так, що тобі від мене треба? — обурилася Свєта, намагаючись встати.
Але це було не так просто, бо рятівниця й не думала відпускати одяг. Якось дівчата підвелися.
— До машини йди! — безцеремонний поштовх у спину направив Свєту до яскраво-червоної машинки. — Я тебе врятувала, тож твоє життя тепер належить мені! — нервовий смішок. — Оце щастя привалило!
Катання по асфальту внесло деякий безлад у зовнішній вигляд дівчат, тому розмова продовжилася у рятівниці вдома.
— Я — Оля! — представилася рятівниця.
— Свєта, — відповіла врятована. — І чого тобі від мене треба? Чого ти мене рятувати почала?
– Ти нормальна? – вигукнула Оля. – А мені потрібно було спокійно дивитися, як ти рибам на корм підеш?
– Ті, що до тебе проїжджали, навіть не пригальмовували, – відповіла Свєта.
– Чого тебе на міст понесло? – запитала Оля, розглядаючи свої поламані нігті. — Боляче!
— Я збиралася все скінчити, — відповіла Свєта. — І зараз збираюся!
— Я тобі зараз так дам, що добавка не знадобиться! — пригрозила Оля. — Можеш розповісти, через що я теж постраждала?
А якщо це якась дурниця, я особисто тебе назад відвезу! А ще табуретку дам, щоб перила перелізти швидше змогла!
Історія була, м’яко кажучи, неприємна, хоча і звичайна.
Світлана приїхала з невеликого селища, щоб вчитися. А закінчивши навчання, вирішила залишитися.
Знайшла роботу, зняла квартиру. І поки не обросла фінансовим жирком, про серйозні стосунки не замислювалася.
А коли час настав, та й три роки минуло, вирішила, що хоче стосунків, чоловіка, сім’ю і дітей.
Як і всі молоді люди, пішла на сайт знайомств. Звичайно, принцами сайт не був усипаний, але пристойні чоловіки траплялися.
Саме там Свєта і познайомилася з Максимом.
Він здався їй цікавим, товариським, досить серйозним, але не без почуття гумору. А клюнула вона на його зовнішність. Максим був об’єктивно красивим.
Світлана не чекала чогось неземного. Вже пообтесалася в місті. Розуміла, які тенденції зараз в моді.
Це і про партнерські відносини, і про п’ятдесят на п’ятдесят, і про те, що ніхто нікому, по суті, нічого не винен. Взагалі, чоловіки практично всі були саме такими.
Але Максим підкорював добротою і ніжними словами. А голос і погляд якось викликали довіру.
Після третього побачення стосунки почали переходити на серйозні рейки. І тут Максим запропонував переїхати до нього.
— Я не прихильник швидкоплинних романів, — сказав він. — Якщо серйозно, значить, серйозно! Але потрібно розуміти, що шлюб — це ще серйозніше!
А ось перевірити, чи зможемо ми жити разом, необхідно! Тобто, пробний період потрібен! А плани у мене більш ніж серйозні! Тому я і кличу тебе до себе!
Світлану трохи збентежило, що Максим продовжував жити з мамою. Але і на це знайшлося обґрунтування:
— Повага до батьків, а також турбота про них — це обов’язок кожної людини! Я свою маму кинути не можу! Але якщо це перешкода для тебе, то у нас нічого не вийде!
Марія Володимирівна побоювань не викликала, тому Свєта зважилася на переїзд.
Але життя було побудоване за сучасними правилами. Тобто, бюджет окремо, і від кожного чесна частка, а ось домашні справи були покладені на Свєту.
— Треба ж розуміти, чи будеш ти хорошою господинею! — заявила Марія Володимирівна. — Я ж тобі сина збираюся довірити!
Близько пів року прожили разом. Не все було гладко, але це списувалося на притирання. А ось фінал настав, коли Свєта дізналась, що при надії.
— А хто тобі сказав, що я взагалі хочу дітей? — кричав Максим. — Жити разом — так, час проводити — так! Діти — ні!
А Свєта, коли ставала на облік у жіночу консультацію, отримала суворе попередження, що їй позбуватися дитини протипоказано. І аж до летального випадку. Щось там страшне наговорили.
— Але я не можу зробити переривання, — розплакалася Свєта.
— Тоді забирайся! — крикнув Максим. — Я тебе більше знати не бажаю! А якщо ти дитину вирішиш на мене записати, то тільки через суд!
Свєту буквально силою виштовхнули з квартири. А потім на майданчик викинули її речі.
Але ситуацію затьмарював той факт, що Свєта напередодні вклала всю зарплату в холодильник і на комуналку.
Без грошей, без житла, без надії на щасливе майбутнє, але з дитиною під серцем, Свєті просто нікуди було подітися. А тут ще й гормони!
— Зрозуміло! — сказала Оля. — Зараз я дзвоню Вероніці, а Вероніка! Ну, ти сама побачиш!
Вероніка вислухала історію Свєти з вуст Олі, з правками і коментарями останньої. Вилаялася. А потім сказала:
— Вирок — винен! Приступити до виконання покарання!
А Вероніка була не просто подругою Олі, вона була активісткою товариства «Всі люди – сестри!» І Максима чекало безрадісне майбутнє.
Як зростала його популярність у певному колі людей, зірки естради позаздрили б. А фото Максима з описом його подвигів кочували зі спільноти в спільноту, з чату в чат, з групи в групу.
Тобто, про нього найближчим часом дізналося дуже багато молодих, вільних і дуже красивих дівчат. А все це для того, щоб його покарати.
Його шукали і знаходили. Знайомилися, запрошували на побачення, а потім починався парад ганьби.
То його ганьбили на весь ресторан, що він відмовляється заплатити за каву дівчини, то за те, що він не приніс навіть кволих ромашок. То його самого за зовнішній вигляд, то за мовні звороти, то за поведінку за вечерею.
А деякі дівчата, з підвищеним бажанням покарати, проходили далі вечері. Погоджувалися продовжити спілкування в неформальній обстановці. І тут було три сценарії.
Якщо поїхати до Максима, то там висміювали і його, і його маму. Але це чисто через самолюбство.
Якщо до дівчини, то в квартирі чекав накачаний бугай, який сприймав Максима прямим суперником. І проводжав відповідно.
Якщо в готель – то, коли Максим роздягався, дівчина зникала з його одягом з номера. А Максиму доводилося викручуватися, правда, без грошей і одягу.
Пів року такого пресингу, а про Максима знали не тільки дівчата, які з ним знайомилися, але і дівчата, з якими знайомився він, довели його до стану нервового зриву.
Так кожне побачення, кожна зустріч закінчувалася його приниженням. І в фіналі йому повідомлялося, за що його так!
А там пояснювати нічого не потрібно було. Максима знали! Діяльність товариства «Всі люди – сестри!» була надзвичайно ефективною…
…Відвідувачі ресторану встали з місць і оточили столик, де сиділи Ангеліна і Максим.
— Сядь і послухай! — владно сказала Ангеліна. — Такі, як ти, не мають права на стосунки з живими людьми!
Тебе і тобі подібних потрібно тримати в клітках! У цьому місті вже немає вільної дівчини, яка не знала б, хто ти є!
Тобі не світять в цьому місті хоч якісь стосунки! А якщо ти втечеш в інше місто, то тебе знайдуть і там!
— Я на вас заяву напишу за переслідування! — проверещав Максим.
— До речі, у тебе дочка народилася! — Ангеліна посміхнулася. — Тікати з міста прямо зараз не раджу, тебе в суді чекають, щоб батьківство встановити!
Привіт від Свєти! — Ангеліна відкинулася на спинку стільця. — Охорона, виведіть його звідси! Йому нема чого робити в пристойному місці!
