— Ну, що — ніяк? — запитала Аня.
— Ніяк, — засмучено відповів Андрій: його батьки вкотре відмовлялися прийти на їхнє весілля.
Що потрібно зробити дорослому синові, щоб батьки образилися й категорично відмовилися відвідати весільне свято?
Напевно, щось абсолютно жахливе й ганебне: позбавити когось життя, скоївши наїзд на пішохідному переході з найгіршими наслідком.
Розтратити велику суму грошей або винести з музейної виставки цінне полотно, не інакше. Обдурити чи оббрехати: варіантів — повно.
Та й то матуся обов’язково пошкодує своє доросле нерозумне дитя!
Адже для неї дорослий дурник назавжди залишиться милим карапузом у кольорових повзунках.
Але щоб батьки відмовилися від весілля сина через те, що молодь не допомогла їм на дачі — такого просто не може бути!
Що за нісенітниця? Але все відбувалося саме так. А раз ви з нами так, значить, і ми будемо так!
— Та в чому ми провинилися, мамо, тату? — спочатку думав достукатися до батьків Андрій.
Він не втрачав надії й думав, що все владнається: ну не сваритися ж через таку дурницю.
— Так, ми не хочемо працювати на вашій дачі. Це — наша думка й усвідомлений вибір! І що в цьому такого?
Але ті нічого не хотіли слухати. А вже визнавати, що з приводу дачі у когось може бути протилежна думка, тим більше.
Та й як можна думати, що дача – це тягар і непотрібна в наш час річ? Вона ж – годувальниця, помічниця, місце для відпочинку та різних заходів.
А скільки в неї вкладено! І сил, і коштів, і грошей, і часу – не передати!
І буде ще вкладено, як сподівалися батьки Андрія. Діти й онуки обов’язково допоможуть.
Але виявилося, що цього може не статися: син із майбутньою невісткою дружно відмовилися працювати на дачі.
З’ясувалося, що краще заробити побільше грошей і купити все необхідне в магазині, ніж гарувати до сьомого поту на ненависному городі.
А дачу з альтанкою та квітниками вони собі куплять.
Як же так? Значить, справа всього їхнього життя піде прахом? Ну і які тепер між ними можуть бути стосунки?
Час минав, а нічого не змінювалося. До весілля залишався тиждень, а віз був і досі там.
— Ну, що — ніяк? — запитала Аня.
— Ніяк, — засмучено відповів Андрій: його батьки вкотре відмовлялися приходити на їхнє весілля. — Ну що ж тепер робити? — засмучено запитав наречений.
— Навіть не уявляю, — безтурботно відповіла гарненька Анька: для неї відсутність майбутніх свекрів не видавалася такою вже жахливою проблемою.
Ну, не прийдуть! Та й чорт з ними — не дуже-то й хотілося! Подумаєш, втрата!
Тому зовсім немає потреби кланятися їм і робити реверанси: мовляв, дорогі тато й мамо, ми ласкаво просимо вас вшанувати нас своєю присутністю?
Відмовилися — все! Ідіть лісом прямо в сад! Точніше, у свій город, який вам дорожчий за єдиного сина!
І копайте там до втрати розуму. Що, мабуть, у вас уже відбувається. І – тьху на вас!
Але розумна дівчина не стала озвучувати ці свої думки нареченому: вона любила свого Андрія і хотіла зробити йому приємне.
Тому почала «накидати» варіанти.
— Може, скажемо всім, що вони захворіли?
— Обидва? Одразу?
— Ну, а що? Спочатку — один, потім він заразив іншого. І обидва почали хворіти: у сім’ях так часто буває. Чому б ні?
— А раптом вони вже розповіли рідним про наш конфлікт, і всі в курсі щодо справжньої причини їхньої відсутності? — слушно припустив Андрій. — Гарні ж ми будемо зі своєю брехнею про хворобу! Тому краще сказати правду.
— Яку? Що через якийсь город вони відмовляються приходити на весілля єдиного сина?
На твою думку, це — нормально? Та таку нісенітницю навіть вимовити соромно!
Анька була, на жаль, права: дуже соромно. І, загалом, ненормально. Але це — з їхньої точки зору.
Але існував ще батьківський погляд на речі. І він виявився діаметрально протилежним.
«Ну, і що? — завжди існує кілька цих самих точок зору!» — скажуть багато хто і матимуть рацію.
Тому, їжте свої вирощені кавуни, а ми, зі своїми свинячими хрящиками, заробимо і купимо собі свої!
І не будемо корчитися під палючим сонцем за будинком, знемагаючи від спеки. Чому ні?
Але протилежна сторона категорично не погоджувалася з цим: треба було гарувати…
Так, до речі, навіщо ж так грубо? І що це означає — гарувати? Це — просто робота, як і будь-яка інша!
Анітрохи не гірша, а навіть краща: на свіжому повітрі, з перервами в будь-який час — просто чудово!
І чому б не допомогти вже немолодим батькам? Тим більше, що сина про це дуже попросили…
Але – ні: нізащо! Навіть не згадуйте про цю вашу дачу!
Як там кажуть? Не хочеш – не цілуйся? Але й ми тоді поводитимемося відповідно!
Так вирішили батьки й відмовилися бути присутніми на весіллі. І не просто відмовилися раз, а відмовлялися протягом тривалого часу.
І ніщо не могло змусити їх змінити думку.
Невже настільки образилися, що не змогли пробачити? Втім, ніхто перед ними й не вибачався!
— А, може, підкоримося? — запропонувала черговий варіант кмітлива Анька. — Скажемо, що усвідомили!
Що дача — наше все! І ми згодні допомагати! Ну, що – ризикнемо?
Вони ризикнули. Але це виявилося безрезультатним.
— Ви ж так не вважаєте! – уперлися батьки. – Це – нахабна брехня! Все вигадано тільки для того, щоб заманити нас на весілля!
— Так, а що в цьому поганого? — не стрималася наречена, яка починала втрачати терпіння. — Але ми придумали це тільки тому, що хочемо бачити вас на нашому весіллі!
— А ми не прийдемо! — хором відмовилися батьки.
— Та чому? Невже вам город виявився дорожчим за сина?
— Справа в принципі! — пояснила мама.
— А чому керуватися принципами ви вирішили саме зараз? — не поступалася Анька. — Може, ну їх — ці принципи?
Ось відсвяткуємо весілля, і впроваджуйте їх на здоров’я! А поки що згорніть у трубочку і засуньте в папку для паперів…
— Ніііі, — уперлися мама з татом.
Що ними рухало — сказати важко. Може, справді, образа?
Але ображатися кардинально через таку дрібницю не стане жодна нормальна людина.
Можливо, мама з татом хотіли, щоб їх довше просили… Як варіант, все було зумовлено комплексами та сором’язливістю: щоб не виявитися гіршими за других батьків — ми ж «академіїв» не закінчували!
Так, не закінчували! Але, все одно, залишалися улюбленими татом і мамою!
І у терплячого Андрія не витримали нерви: кількість, згідно з третім законом матеріалістичної діалектики, перейшла в якість.
— Ну, що, раз так — не приходьте, принципові ви наші! — завершив син. — Спробуємо обійтися без вас!
І вони з Анькою пішли: такого повороту подій мама з татом явно не очікували.
І, чесно кажучи, вони вже були готові прийти на весілля! Та й час ще був: можна було абсолютно спокійно трохи погратися…
Адже це, справді, дуже приємно, коли тебе так вмовляють – одразу починаєш відчувати себе набагато значущішим. А тут таке!
А ще батьки зрозуміли, що перегнули палицю. Бо Андрій офіційно оголосив про сварку та причину відсутності батька з матір’ю на весіллі.
Ну, що – буває! Буває, що й палиця стріляє! Та й чого не трапиться в наш непростий і тривожний час?
Дуже неприємно, але не кінець світу. До того ж, ви самі зробили свій вибір мама з татом.
А весілля відбулося. І вийшло цілком непоганим!
Розумний тамада спритно обійшов усі підводні камені й згладив деяку напругу з відомого приводу: адже всі інші родичі прийшли.
Після урочистості ніхто нікому не дзвонив: адже тепер ображені були вже дві сторони. Тому кожна чекала вибачень від протилежної.
Але всі знають, як важко це зробити!
А потім Аня опинилась при надії і пізньою весною народила двійнят.
А у мами з татом у розпалі йшла сівба. І вони, вже знаючи про онуків — їм ніхто про це прямо не повідомив! — робили вигляд, що розсада їх цікавить набагато більше.
А чого, власне, вони очікували? Що будуть надувати губи й ображатися, а навколо них будуть кружляти й вмовляти?
Ні! Бо вони – дорослі люди, які свідомо пішли на це. А молоді погодилися і зробили, як батьки хотіли!
Адже діти, на відміну від батьків Андрія, поважають чужу думку.
Отож і нехай йдуть обраним шляхом із граблями. І – вдалого їм весняного посіву!
Так, розбіжності, звичайно ж, можуть бути – без цього не обійтися.
Але шляхи рідних повинні, все-таки, перетинатися: без цього життя стане безглуздим.
Та й урожай нікуди буде дівати – самі ж не з’їдять батьки все! Адже до цього вони все віддавали синові.
А ще, нехай посадять побільше ягід: адже їх дуже люблять маленькі і навіть дорослі діти…Колись же конфлікт вирішиться!
