Мама подзвонила і якимось тонким дитячим голосом сказала:
— Христина, ти можеш приїхати…
Серце відразу впало в район шлунка. Такий голос Христина вже чула, коли не стало дідуся.
Тоді вони всією сім’єю поспішно вибирали чорне вбрання, бо чорний був тільки у Васі, її старшого брата, який у розпал підліткового віку інший колір не визнавав.
Потім довго їхали в задушливому поїзді і безцільно тинялися по чужій похмурій квартирі.
Дідусь був художником, і у нього було багато знайомих. Але ховати його виявилося нікому, крім єдиної дочки. Голос у мами тоді був точно такий самий.
– Що сталося? – нервово запитала Христина, уявляючи собі, що скаже Вадим, якщо весілля знову доведеться перенести.
Вперше довелося перенести, тому що Христина поїхала кататися на лижах з подругами і зламала ногу.
Вадим тоді так кричав на неї – його батьки вже щодо відпустки домовилися, а вона… Він же попереджав її: нема чого їхати, якщо кататися толком не вмієш!
Але тут, здається, вона не винна. Але все одно відчуває себе винною.
— Бабуся хворіє. Тільки що приїхали з лікарні, аналізи погані.
Що бабуся здавала аналізи, Христина знала, і якби мама почала з цього, вона б, звичайно, засмутилася, а так…
Так їй навіть легше стало: якщо ніхто не пішов з життя, то і весілля не доведеться переносити. Навпаки, потрібно встигнути, поки бабуся…
Горло у Христини перехопило, бо думати про це було страшно. Скільки вона себе пам’ятала, бабуся завжди була поруч.
І мама розповідала, що, коли дідусь пішов, залишивши їх з бабусею в буквальному сенсі на бобах, вона, не шкодуючи себе, в три зміни працювала, тільки щоб у мами все було.
Це потім, коли мамі було сімнадцять, «великий» художник зглянувся на свою дочку і став їй допомагати, а все дитинство бабуся одна маму на своїй шиї тягнула.
Та й досі норовить і мамі, і їм з Васею грошей підкинути, і як тільки примудряється зі своєї пенсії відкладати?
— Я зараз приїду.
Бабуся трималася бадьоро, навіть жартувати пробувала.
— Нічого, ягідко, все буде добре. Хімію робитимуть, може, і допоможе. Шкода тільки, що волосся доведеться зістригти, адже я все життя з цією косою, навіть і не уявляю себе без неї.
Волосся у бабусі було шикарне — довге, густе. Правда, в останні роки вже повністю посивіло.
— Давай пофарбуємо його до весілля? — запропонувала Христина. — Ти будеш у мене найкрасивішою!
Бабуся зраділа, але тут же полізла в гаманець за грошима.
— Ну, що ти, бабусю, не треба грошей, я сама все куплю!
— Який там сама! У тебе весілля на носі, ніби я не знаю, яке все зараз дороге. Бери, не сперечайся. До речі, у мене для тебе подарунок є, почекай, зараз дістану.
Бабуся довго рилася в шафі і шаруділа пакетами, поки, нарешті, не витягла невеликий рожевий.
— Три місяці в’язала, очі вже не ті, — сказала вона, і Христина відчула, як бабуся хвилюється і чекає оцінки своєї праці.
У пакеті лежала невагома білосніжна накидка, трохи старомодна, але все ж неймовірно зворушлива, тож Христина відразу вирішила, що одягне її на весілля.
— Дякую, бабусю, вона просто чудова!
— А Рита сказала, що ти таке не одягнеш, — ображено сказала бабуся. — Вона вічно всім була незадоволена.
Пам’ятаю, пошила їй сукню таку, жовту, з рукавами реглан. Так вона спеціально її зеленкою облила, тільки щоб не носити…
Голос у бабусі тремтів, і Христина поспішила запевнити її, що мама зробила це ненавмисно, вона сама про це говорила. Брехня злітала з губ Христини легко.
Поки вони поговорили, поки чай попили, поки волосся пофарбували, вже й вечір настав.
Телефон Христина кинула в коридорі, тому не чула, як він дзвонив. Та й ні від кого не треба було чекати дзвінків. Що ще сьогодні могло статися?
Подзвонили в двері, і Христина побігла відкривати, по дорозі помітивши, що на телефоні купа повідомлень.
На порозі стояв брат Вася і його нерозлучний друг Кирило. У руках у них була коробка, а в коробці руде кошеня з незвичайними очима.
— Марія Тихонівна, дивіться, що ми вам привезли! — вигукнув Кирило.
Бабуся, побачивши кошеня, заохала, а потім розридалася.
Три роки тому не стало її улюбленого кота Кузі. Рудий з нахабними бурштиновими очима, він був її компаньйоном протягом дванадцяти років.
Вона сильно страждала, коли його не стало, і відмовлялася заводити інших котів.
— Кирило, ну куди мені кота, я ж не сьогодні-завтра… — не закінчила вона. — Куди його потім, на вулицю ж викинете.
— Ображаєш, ба, — втрутився Вася. — По-перше, ніхто нікого не викине. А, по-друге, доведеться тобі тепер нікуди не поспішати.
— А чим його годувати? У мене ж і молока немає!
— Я сходжу! — зголосилася Христина.
— Я з тобою, — відгукнувся Кирило. — Хочеться прогулятися, і купимо чогось до чаю…
Насправді Христині не дуже хотілося залишатися наодинці з Кирилом – щось було в його погляді таке, від чого було ніяково.
А вже коли вона простягнула йому запрошення на своє весілля, той взяв його і без тіні посмішки сказав:
– Шкода. А я все сподівався, що у мене є шанс.
Але при бабусі не хотілося сперечатися, і Ваську із собою тягнути якось нерозумно. Довелося йти удвох.
Даремно вона переживала – Кирило в основному мовчав. Тільки сказав, що йому дуже шкода бабусю і що він сподівається, що вона одужає.
А коли Христина запитала, чи прийде він на її весілля, відповів:
— Звичайно.
І більше нічого не додав, хоча вона бачила, що йому хочеться ще щось сказати.
Купили торт і чебуреки, які бабуся забракувала і сказала, що вона краще смажить.
Вася хвалив колір бабусиного волосся, а Кирило попросив Христину приміряти накидку і дивився на неї як заворожений.
Вечір вийшов гарний, шкода тільки, що мами не було — у неї чергування, і підмінити ніким. Власне, Христина взяла телефон, щоб зателефонувати мамі, і побачила повідомлення від Вадима.
Виявилося, що вона зовсім забула, що на сьогодні була запланована вечеря з його батьками, і він страшенно злився, що вона зникла.
— Я ж сказала, що поїхала до бабусі, — виправдовувалася Христина. — Їй поставили діагноз, і вона…
— Вона своє вже віджила, — відрізав Вадим. — А нам нема чого життя псувати. Мама моя, знаєш, як засмутилася?
Довелося швидко збиратися і їхати додому, заспокоювати майбутнього чоловіка. Вася зголосився її відвезти, а Кирило обіцяв побути з бабусею.
Вдома, звичайно, був скандал. Вадим говорив, що Христина безладна, що вона зовсім не думає про свої обов’язки і не вміє розставляти пріоритети.
А коли побачив накидку, яку зв’язала бабуся, сказав, що це страшний несмак і що вона в цьому на весілля не піде.
Даремно Христина сподівалася, що Вадим заспокоїться і все зрозуміє – так вони до самого весілля і сварилися як кішка із собакою.
А напередодні весілля бабусю поклали в лікарню, і Христина заїкнулася, що краще все скасувати. Немає настрою святкувати.
Але Вадим відразу нагадав і про гроші, втрачені від першого весілля, і те, що друге вже повністю оплачене, та й гості всі приїхали, а бабуся нехай лікується, все одно їй на весіллі нічого робити.
Христина пам’ятала, що Вадиму не сподобалася накидка, та й бабусі на весіллі не буде, тож краще було залишити її вдома, але ж фотографії потім залишаться.
А бабуся її три місяці в’язала, старалася, хотіла їй приємне зробити. І Христина вирішила, що одягне накидку, чого б їй це не коштувало.
— Донечко, ну навіщо ти цю серветку начепила! — засмутилася мама. — Таку гарну сукню тобі купили, навіщо все псувати! Я розумію, що бабуся…
Тут мама, звичайно ж, розплакалася, довелося її заспокоювати і знову фарбувати очі.
Добре, що наречений приїхав, мама відразу відволіклася, почала метушитися — нічого ж ще не готово, а вже викуп!
Христина не хотіла всі ці дурні викупи, ляльку на машині і все таке, але батьки Вадима наполягли, а ображати їх не хотілося.
Чекати, поки наречений дістанеться до неї. Було хвилююче, особливо з огляду на те, що подружки пішли проводити викуп, тому Христина вирішила зателефонувати бабусі.
— Може, заїдете до мене, — невпевнено попросила бабуся. — Так хочеться на вас подивитися.
— Звичайно, заїдемо! — зраділа Христина, хоча не була впевнена, що Вадим поділяє її ентузіазм. — А кошеня з ким, я все забуваю запитати?
— Так Кирило його взяв поки до себе, — пояснила бабуся. — Такий хороший хлопчик…
Кирило сьогодні зголосився їх з нареченим возити – потрібен був хтось, хто не п’є, а Василь сказав, що на весіллі сестри він відірветься як слід!
Права, звичайно, бабуся, хороший він, і чому Христина раніше цього не розгледіла? Так що вже тепер…
Коли Вадим побачив на ній накидку, першим ділом почав вимагати:
— Зніми це негайно! Жах, ну я ж тобі казав!
Навколо юрмилися подруги. Родичі, оператор і фотограф. І всі спостерігали цю неприємну сцену. У Христини розчервонілися щоки.
— Припини, — прошепотіла вона. — Це моє весілля, і я хочу бути на ньому в ній.
— А я хочу, щоб моя дружина мене слухалася!
— Я тобі ще не дружина!
І його мама, і її намагалися якось розрядити обстановку, але Христина раптом відчула, що не хоче за Вадима заміж.
Не хоче вона слухати його вічні зауваження, прогинатися, відсувати свої бажання подалі, тільки щоб йому було добре.
— Я хочу до бабусі. — сказала вона. — Відвезіть мене до неї.
— Ти з глузду з’їхала, — зашипів Вадим. — Яка бабуся?
Христина спробувала відштовхнути його і пройти, але Вадим схопив її за руку, стиснувши зап’ястя так, що стало боляче.
— Не смій її чіпати! — пролунав чийсь голос.
Христина обернулася. Це був Кирило, який дивився на Вадима скаженими очима.
— Забирайся звідси, — огризнувся Вадим. — Це моя дружина, і ми самі розберемося!
І тут втрутився Вася. Він врізав Вадиму кулаком в ніс, взяв сестру за руку і сказав:
— Поїхали до бабусі?
Всі кричали, сперечалися, мама намагалася напоумити Христину, нереалізована свекруха поливала Васю добірними лайками.
Але нареченій було все одно – вона йшла за братом і думала про те, що бабуся її чекає.
Вона знайшла поглядом Кирила і безмовно покликала його за собою.
І він пішов, наздоганяючи їх з Васею на прикрашених кульками під’їзних сходах.
