Молодята ледь відгуляли весілля, як через два дні заміжній доньці зателефонувала мати.
— Ну що, дитинко, давай хвались! — захопленим шепотом промовила жінка.
— А з чого хвалитися? — здивовано перепитала в матері Оксана.
— Гроші рахували? Я бачила, що конвертів подарували вам на весіллі дуже багато, — нетерпляче запитала Ганна Сергіївна.
— Так, — повідомила дівчина.
— Ну скільки там? — жінці не терпілося дізнатися, яку саме суму подарували молодим на торжество.
— Пʼятдесят вісім тисяч гривень, і пʼятсот доларів, — відповіла Оксана, не розуміючи, чому мати так цікавиться їхніми грошима.
— Ой, ну взагалі чудово! Як же вам пощастило! Практично всі витрати на весілля покрили! — пораділа за доньку Ганна Сергіївна, однак на цьому розмова не закінчилася. — Що з грошима робитимете? Ви ніби поїхати кудись хотіли?
— Ні, ми передумали. Вирішили, що буде краще відкласти їх на перший внесок, на житло, — здивувала матір Оксана.
– Коли купимо свою квартиру, тоді й будемо їздити на відпочинок.
— Ну так, ну так, — задумливо промовила жінка. — Ой, я от руки не можу сьогодні підняти. Болить, хай йому грець, дістало.
На твоєму весіллі я з родичкою Кирила познайомилася. Вона, виявляється, працює в масажному салоні.
Сказала, що якщо я прийду, то мені знижку зроблять пристойну.
Так один сеанс коштує дві тисячі, а мені ж на курс знижку зроблять. Треба тільки десь тепер десять тисяч знайти…
Дівчина чомусь одразу подумала про те, що мати натякає на те, що рідна донька могла б і допомогти.
Однак Оксана вирішила скромно промовчати й не сунути жінці грошову допомогу.
Ганна Сергіївна помітила це й вирішила прямо запитати в доньки щодо грошей.
— Дай мені десять тисяч, — випалила жінка. — А то таким темпом ти скоро без матері залишишся, раз ви все одно у відпустку не їдете.
Оксана розгубилася від нахабства матері й зніяковіло відповіла, що їй треба порадитися з чоловіком.
— Не думаю, що він заперечуватиме. Ну добре, раз треба. Увечері я зателефоную, — злегка загрозливо промовила Ганна Сергіївна.
Щойно Кирило повернувся з роботи, Оксана розповіла йому про дзвінок і про прохання матері.
— Напевно, треба допомогти тещі. Це все-таки здоров’я, гріх економити, — знизав плечима чоловік.
Коли Ганна Сергіївна зателефонувала ввечері, донька повідомила їй про те, що вони можуть їй допомогти.
Того ж вечора Оксана вже й переказала на рахунок матері десять тисяч гривень. Ледь тільки дівчина закінчила розмову з нею, на телефон Кирила зателефонувала мати.
— Ой, синочку, як у вас справи? — з люб’язності поцікавилася Ірина Юріївна й, перебивши чоловіка на півслові, запитала.
– Якщо не секрет, скільки вам грошей подарували на весілля? Ми з батьком порахували, що десь мінімум від ста тисяч має бути.
— Мамо, ти що?! Звідки такі суми?! — занервував Кирило й злегка напружився. – Там ледь 50 набігло, і то добре, – мовив чоловік, не сказавши ще про ті нещасні 500 доларів.
Він згадав про те, що теща почала розмову з Оксаною про допомогу з подібної фрази.
— Ой, я вас вітаю! — захоплено промовила жінка. — Куди витратите?
— Відкладемо на перший внесок під відсотки. Хочеться придбати свою квартиру, а не тинятися по найманих, — чоловік повідомив матері.
— Все правильно, все правильно, — задумливо промовила Ірина Юріївна. — У нас же, синочку, біда трапилася…
— Яка? — стривожено поцікавився Кирило.
— У батька зламався комп’ютер в машині. Не знаю точно, як він називається. Потрібно якраз пʼятдесят тисяч гривень. Ну от де їх взяти? — поскаржилася жінка.
– Раз ви гроші ні на що не витратили, допоможіть нам! У батька через цю автівку тиск підскочив. Порадуй його, скажи, що даси гроші. Знаєш, який він буде щасливий!
Слова матері збентежили Кирила.
Він ніколи не думав про те, що вона може не попросити, а саме вимагати від нього допомоги.
— Ти ж нам не відмовиш? — насторожено перепитала мати, щоб переконатися в тому, що син, справді, допоможе.
— Пʼятдесят, — повторив чоловік, заскочений зненацька словами матері. — Треба з дружиною поговорити.
— Я не думаю, що Оксана буде проти. Своїй же матері вона допомогла, — засуджувально промовила Ірина Юріївна.
Кирило остовпів від її несподіваних слів.
Він ніяк не очікував, що мати встигла поспілкуватися з тещею, а та їй похвалилася, що вони дали грошей на масаж.
Незважаючи на наполегливість жінки, син переконав її в тому, що спочатку поговорить з Оксаною.
— Уяви собі, мені щойно телефонувала мати. Виявляється, вона спілкувалася з Ганною Сергіївною, і та похвалилася їй, що ми дали десять тисяч на масаж, — повідомив дружині Кирило.
– Тепер вони теж просять у мене допомогу.
— Яку допомогу?
— Пʼятдесят тисяч гривень. У батька зламалася машина, — сердячись, промовив чоловік. — У твоєї матері язик без кісток. Навіщо було розповідати…
— Доведеться твоїм теж допомогти, раз таке діло, а то потім образи будуть, — невдоволено зітхнула Оксана. — Не розумію, чому наші весільні гроші не дають спокою батькам?!
З обличчя чоловіка дівчина зрозуміла, що прохання про допомогу починають його дратувати.
— Таким чином ми взагалі ніколи не зберемо на квартиру. І зараз віддаємо всі гроші які в нас є, — ледь чутно промовив Кирило.
– Їхнє нахабство зашкалює. Самі працюють, але (розповідь спеціально для сайту – цей день) гроші просять у нас. Ти ж розумієш, що ніхто їх нам не поверне?
— Розумію. Я думаю, що вони більше вже не будуть клянчити допомогу, — спробувала обнадіяти чоловіка Оксана.
Однак гроші, справді, ніяк не давали спокою батькам молодих.
Через два тижні доньці знову зателефонувала Ганна Сергіївна.
Пару хвилин поговоривши на відсторонені теми, вона раптом запитала:
— Оксано, нам потрібна ваша допомога.
— Що цього разу? — траурним голосом промовила дівчина.
— Ми хочемо оновити кухонний гарнітур. Знайшли з рук на за десять тисяч. Дуже гарний…
— Ні! — рішуче промовила Оксана, перебивши матір.
— Що ні? Я ще не договорла навіть, — обурено промовила Ганна Сергіївна.
— Ні! Ми нікому більше не дамо жодних грошей! У нас їх тепер і взагалі немає!
І не зрозуміло як нам збирати на квартиру, досить виклянчувати в нас! — процідила крізь зуби Оксана.
— Квартира ця… Ми з батьком поговорили й вирішили, що вона вам зовсім не потрібна! Наша ж все одно дістанеться вам. Інших спадкоємців, крім тебе, в нас немає, — гордо заявила Ганна Сергіївна.
— Дозвольте тоді дізнатися, мамо, коли ви на той світ зібралися? Нам скільки ще чекати? — уїдливо промовила дівчина.
Слова доньки розлютили жінку. Вона пару секунд мовчала, а потім обурено вигукнула:
— Ти чекаєш, поки ми помремо? Зовсім совісті немає?! Думай, що говориш!
— Тоді й ти стеж за своїм язиком, коли пропонуєш нам чекати спадщини! — гнівно випалила Оксана й поклала слухавку.
Ганна Сергіївна образилася на доньку й не телефонувала їй близько місяця.
Та сама доля спіткала й Ірину Юріївну.
Вона теж вирішила, що може засунути свою руку в скарбничку до молодих, і зателефонувала з новим проханням про допомогу.
Отримавши відмову від сина, Ірина Юріївна стала голосити й докоряти Кирилові в тому, що він не бажає допомагати батькам.
— Ви й самі ще не кволі! — парирував у відповідь чоловік. — Потрібно щось, беріть у розстрочку.
— З глузду з’їхав?! — щиро обурилася жінка. — От ви скнари! Дітей немає, заробляєте, а кожну копійку тиснуть.
Все одно це не ваші гроші, а подарункові! Ми вклалися у ваше весілля! І чому б ними тепер не поділитися з батьками?
— Мамо, ти при своєму розумі? — злобно вигукнув Кирило. — Ви й так з тещею у нас всі гроші віджали, і все мало?!
У відповідь розгнівана Ірина Юріївна скинула дзвінок.
Вона вирішила, що більше не телефонуватиме синові.
Однак через пару тижнів жінка відійшла від образи й знову нагадала про себе дзвінком…
Молоде подружжя, ледь відчувши солодкий смак (розповідь спеціально для сайту – цей день) спільного життя, опинилося під нищівним пресом батьківських апетитів.
Дзвінки матерів стали схожі на вимогливі рахунки, а весільні подарунки перетворилися на об’єкт заздрості та безсоромних претензій.
Спочатку несміливі натяки, потім прямі вимоги, а зрештою – цинічні заяви про майбутню спадщину…
Кожне слово боляче шкребло по серцю Оксани та Кирила, руйнуючи крихкий світ їхньої нової сім’ї.
Адже ці невеликі гроші, подаровані на їхнє весілля, мали стати фундаментом їхнього майбутнього дому, символом їхньої незалежності.
Але замість цього вони стали яблуком розбрату, оголивши егоїзм та безцеремонність найближчих людей.
Образа, розчарування, безсилля – ці почуття захлиснули молодих, залишаючи гіркий осад.
І в мить, коли Оксана рішуче сказала “ні”, коли Кирило вперше відчув пекучий сором за своїх батьків, у повітрі зависла не лише напруга, а й тихе усвідомлення: справжня сім’я будується не на кровних зв’язках, а на взаємній повазі, розумінні та здатності сказати “ні” тим, хто намагається зруйнувати твоє щастя.
І, можливо, саме це болюче протистояння стане початком їхнього власного, міцного родинного гнізда, де пануватиме не жадібність, а любов.
