Недалеко від їхнього будинку відкрився невеликий магазинчик “М’ясо на будь-який смак”, на дверях оголошення: “Терміново потрібен продавець”.
Ніна подумала:
— А чому б і ні? Я майже годину витрачаю на дорогу, поки добираюся до свого торгового центру, а тут добіжу за п’ять хвилин.
І Ніна почала працювати на новому місці.
Минуло два місяці, вона вже знала багатьох покупців. В основному це були жінки. Чоловіки з’являлися рідко й завжди зі списком від дружини.
З покупців-чоловіків виділявся один симпатичний, інтелігентний, ввічливий. Він заходив до магазину часто й без списку.
Видно було, що він погано розбирається в м’ясних виробах і в цінах.
Чоловік часто купував мʼясо на свинячі відбивні, одного разу саме такого не виявилося. Він розгубився й стояв, обмірковуючи, що купити?
— А Ви візьміть карбонат, його треба нарізати на шматочки, трохи відбити, вийде те ж саме й за ціною дешевше, — порадила йому Ніна.
Наступного дня він подякував їй за ідею й сказав, що в нього все вийшло.
Вони стали трохи спілкуватися. Ніна працювала через день. Він заходив до магазину в її зміну, а одного разу запропонував:
— Завтра неділя, Ви відпочиваєте, давайте сходимо куди-небудь, хоч у ресторан через дорогу, познайомимося ближче.
Ніна погодилася, чого вже лукавити, їй подобався цей чоловік, а вона навіть імені його не знала.
Зустрітися домовилися біля магазину, а коли вона підійшла, він зробив їй комплімент: — Я Вас не впізнав здалеку без робочого вбрання, Ви красуня!
— Я старалася, не щодня мене чоловіки в ресторан запрошують, — чесно відповіла Ніна.
Красива сукня, модна злегка недбала зачіска, легкий макіяж і добра усмішка робили її чарівною. Він теж виглядав вельми імпозантно.
Вони нарешті познайомилися, її постійного покупця звали Єгором, йому було 43 роки, коли він дізнався, що Ніні 30, вигукнув: — Так, Ви ще зовсім дівчисько!
Вони швидко перейшли на “ти”.
Єгор розповів про себе. Він півтора року, як втратив дружину. Вона довго хворіла. Вони відчайдушно боролися, але хвороба взяла гору. Він залишився з 10-річною донькою Танею, зараз їй 12-й рік.
Бабусь і дідусів у них тут немає, його батьки далеко в сільській місцевості.
Бабуся з боку дружини теж далеко в Польші, спілкується з ними зрідка телефоном. Єгор — інженер з ремонту медичної техніки.
— А мені й розповідати про себе нічого. Закінчила школу, коледж, у 20 років вискочила заміж за принца.
Пізніше з’ясувалося, що в принца порушена психіка, догодити йому було неможливо, а коли я ненавмисно розбила вазу, подаровану його мамою, він підняв на мене руку.
Я не стала чекати повторення, пішла й подала на розлучення. Ми прожили разом п’ять місяців.
З того часу живу з батьками, є старша заміжня сестра й двоє племінників. Я заміж більше не хочу, мені й одній добре, — закінчила свою сповідь Ніна.
— Даремно ти так категорично, все ще може бути, — усміхнувся Єгор.
Ніна та Єгор стали зустрічатися, і з кожним днем все більше й більше переконувалися, що розлучатися їм зовсім не хочеться. Вони вирішили жити разом.
Єгор привів Ніну додому познайомити з донькою. Таня стримано привіталася й пішла до своєї кімнати, як батько її не вмовляв, вона більше до них не вийшла.
Чоловік готовий був узаконити їхні стосунки, але Ніна була проти:
— Навіщо поспішати? Спробуємо, подивимося, що з цього вийде? Тим паче, я не сподобалася Тані, а її ставлення для мене багато значить.
Мати Ніни обурилася, коли дізналася про її переїзд до Єгора:
— Ну ти, доню, й даєш! Перший чоловік у тебе був хворий на всю голову, другого ти знайшла ще чуднішого!
Набагато старший за тебе й з “причепом”, навіщо він тобі потрібен? Навіщо тобі чужа дитина? Я думала, ти порозумнішала, а ти…
— Дивно ти, мамо, розмірковуєш, а сама ти за батька вийшла заміж не з “причепом”? Сестрі було п’ять років, коли ви з батьком одружилися. Чи це інше?
Якщо чоловік одружується з жінкою з дитиною — це нормально, а жінка виходить заміж за чоловіка з дитиною — це катастрофа! Цікава в тебе логіка, — відповіла Ніна.
Спільне життя не розчарувало Ніну.
Єгор був (розповідь спеціально для сайту – цей день) уважним, добрим, ніжним. Вони були б щасливі, якби не Таня. Вона трималася відчужено й на контакт з Ніною не йшла, навіть до батька стала ставитися прохолодно.
Ні, вона не грубіянила, не ображала Ніну. Вона просто намагалася її не помічати й спілкуватися з нею якомога менше.
Ніна не квапила події, вона розуміла, яка трагедія для дівчинки втратити матір.
Батька вона, звісно, зараз вважає зрадником, а її — злою мачухою.
Ніна з усіх сил намагалася налагодити їхні стосунки. Вона готувала її улюблені страви, кликала до магазину за новим одягом, але Тетянка відповідала, що їй нічого не треба.
Час минав, вони жили разом майже рік, коли почалися карантини. Таня, як усі діти, вчилася дистанційно, Ніна та Єгор працювали, у нього роботи додалося.
Першим захворів він, потім Таня й останньою Ніна. У Тані з Ніною була легка форма, а Єгорові було дуже погано, його поклали до лікарні.
Лікарі сказали, що стан дуже серйозний і надії на позитивну динаміку мізерно малі.
Ніна сиділа на дивані й плакала, несподівано до неї підійшла Таня, обійняла її й теж заплакала.
— Будемо сподіватися на краще, — крізь сльози намагалася заспокоїти її й себе Ніна.
Потягнулися довгі дні очікування. Спільна тривога за (розповідь спеціально для сайту – цей день) батька зблизила Ніну й дівчинку.
Вона вже її не уникала, навпаки, намагалася бути поруч. Вони підтримували одна одну, як могли.
А як вони раділи, коли дізналися, що Єгор, найімовірніше, видужає.
Він повернувся додому майже через два місяці, схудлий, ще дуже слабкий, обійняв своїх дівчаток і сказав, що тільки їхня любов утримала його на цьому світі.
— Тату, ми з мамою так на тебе чекали, так чекали, — щебетала Тетянка, обіймаючи батька, — Правда ж, мамо? Ми завжди вірили, що ти одужаєш!
— Правда, донечко! Ми завжди в це вірили, — відповіла Ніна й усміхнулася Єгорові.
— Вона вперше назвала мене мамою, і це так чудово, — прошепотіла Ніна, коли дівчинка ненадовго відійшла.
Єгор остаточно одужав, вийшов на роботу.
Життя тривало.
Стосунки в родині більше нічим не затьмарювалися. Ніна та Єгор зареєстрували офіційний шлюб. Навіть теща зауважила нового зятя.
Вийшло так, що нещастя згуртувало сім’ю в єдиний моноліт.
Двоє самотніх людей зі складними долями змогли стати щасливими самі й зробити щасливою дівчинку.
А потім у їхній родині зʼявився хлопчик. Тетянка стверджує, що найбільше любить маленького братика.
Ось така історія одного непростого шлюбу.
