— Ага, зовсім нічого. Тільки хороше від “другої мами” бачила, – усміхається Валентина. – У неї якась вибіркова амнезія – не пам’ятає, як вона мене з дитиною виставила за поріг.
— А що вона хоче зараз? Стільки років минуло? У тебе вже зовсім інше життя, та вона не згадувала ні про тебе, ні про внучку скільки? Чотирнадцять років?
— А ти не чула? Мого колишнього чоловіка не стало пів року тому. Я вже оформила донці допомогу. Спадщина? Я тебе благаю, яка там спадщина, він на якихось там речовинах сидів останні років 5 точно, аж страшно про таке говорити, – відповідає Валентина.
– Донька цю свою бабусю не знає і знати не хоче. Я від неї не робила таємниці, як бабуся з нами колись обійшлася.
Валентина зараз одружена вдруге, є донька від першого шлюбу, майже дівчина доросла вже, є синочок від другого чоловіка, йому 5 років. Живуть з чоловіком добре, та й Ірина, як звуть дочку, не страждає, вітчима називає татом, він її з 4-х років виховує.
У подружжя трикімнатна квартира, а батьки домовилися так: мати чоловіка заповідає свою квартиру онукові, а мати самої Валентини вже відмовилася від спадщини за своєю матір’ю на користь Іринки.
Зараз Валентина дякує небу за те, що в неї склалося життя, а 14 років тому здавалося, що все пропало, і немає ніякого світла в кінці тунелю.
Вийшла заміж перший раз вона в 23 роки. З чоловіком було кохання, три роки зустрічалися. І начебто майбутня свекруха ратувала якомога швидше за весілля, за появу онуків, мало не дочкою Валю називала.
Навіть житло молодій сім’ї надала: квартиру батьків, яких вже не було на світі. Валя та її батьки взяли участь у ремонті житла.
Оформляти квартиру на сина свекруха не відмовлялася, але “потім”, все махала рукою:
— Та що ви, справді, невже я свого рідного сина з сім’єю вижену? Нехай живуть, мені квартира не потрібна, здавати її я теж не збираюся, це ж така морока!
Незабаром після реєстрації шлюбу Валентина дізналася, що чекає дитину, вчасно зʼявилася на світ Ірина.
Перші місяці молодій матері давалися дуже важко: дівчинка багато плакала, ніяк не виходило налагодити вигодовування. Заспокоїлася дитина тільки тоді, коли Валя, плюнувши на думку лікарів і поради форумів боротися за ГВ до переможного, просто купила суміш.
— Наїлася і заспокоїлася, – каже Валентина. – І я більше не стала ні її мучити, ні сама мучитися. Дуже скоро в мене взагалі молока не стало. Так теж буває.
Звичайно, як і в кожній сім’ї, у Валентини з чоловіком періодично виникали сварки. На побутовому ґрунті.
Чоловік, як і багато інших чоловіків, батьківськими почуттями не запалав відразу ж, до домашніх обов’язків ставився з лінню. Прийде з роботи – відразу за комп’ютер.
Якщо й візьме малечу, щоб дружина душ прийняла, то стоїть з нею біля дверей у ванну вже через 5 хвилин:
— Ну ти скоро?
Звичайна побутові проблеми.
З приводу того, що чоловік не вважав за потрібне навіть за собою зі столу прибрати, теж сварилися. Ну гаразд вранці, але з роботи прийшов, поїв, бачиш, що зайнята дружина? Вимий тарілку, чашку і виделку. Це ж багато часу та зусиль не вартує а Валентина, бачачи спину чоловіка за комп’ютером, виявивши на столі в кухні брудний посуд вкотре, сильно дратувалася.
— Ну ти й свиня! – сказала дружина чоловікові в один такий вечір. – Я тільки прибрала перед твоїм приходом. Ну не будь ти худобою, хоча б за собою прибери, я ж теж втомлююся.
Чоловік не встиг навіть відповісти, за нього це зробила свекруха, яка якраз підійшла до дверей і чула слова невістки.
Стукати мама чоловіка не стала, відкрила своїм ключем, увірвалася в квартиру, кинулася до невістки. Та думала, що свекруха на неї з кулаками кинеться, але ні, просто прокричала:
— Збирайся і пішла звідси геть! Геть я сказала! Я не потерплю, щоб мого сина в моїй квартирі називали худобою!
Чоловік щось намагався пояснювати, але Валентина вже просто зібралася, одягла дочку, схопила якісь речі та коляску – поїхала до батьків.
Звичайно, речі потім чоловік привіз, але жити з батьками дружини відмовився категорично, мовляв, це нерозумно, маючи житло, жити з тещею.
— Та ще й запропонував мені, щоб я в свекрухи вибачення попросила, – усміхається Валентина. – Тоді, мовляв, мама пустить нас з дочкою назад.
Валентина вибачатися не побажала, чоловік ще пару місяців приходив, кликав назад (через вибачення перед його мамою), Валентина його послала куди подалі.
Коли Ірині був рік, подружжя розлучилося. Участі в житті дочки колишній чоловік і його мама не брали зовсім.
Свекруха, яка приперлася на судовий розгляд справи про розлучення, в коридорі кричала колишній невістці, що та ще сльози литиме, що таких дружин і дітей у її сина буде ціла купа.
Колишній чоловік одружився через півтора року на жінці з дитиною. Жив у неї, бо пані була з житлом. П’ять років були в шлюбі, потім розлучилися через те, що чоловік став котитися на дно.
Валя вже була одружена вдруге, за життям колишнього й не стежила б, та все було зрозуміло з того, як він аліменти платив.
— Ну не сильно я їх з нього й вибивала, – знизує жінка плечима. – Не потребувала. Звичайно, гроші не зайві, але… добрі люди мені доносили новини про те, що в нього відбувається. Людську подобу він в останні роки взагалі втратив.
— І більше дітей в нього не було, – хитає головою подруга.
— Так, ніхто більше не наважився йому їх подарувати. Знаєш, я вважаю, що свекруха не мені, а синові своєму життя зламала. В ньому напевно особливо твердого стрижня не було. Ну ось якось тримався зі мною. Може, потім би теж не тією дорогою пішов, звичайно. Гаразд, не мені судити. Тільки якого біса тепер колишня свекруха в моє життя лізе?
Колишня свекруха згадала про внучку зовсім недавно, пару місяців тому.
Про те, що її сина не стало, вона Валю до відома не поставила, від чужих людей дізнавалися. А тут прийшла, мовляв, має право з внучкою спілкуватися, не має Валентина права ніякого забороняти.
— Та й чому ти мені щось повинна заборонити? – наче сама з собою міркувала літня жінка. – Я – бабуся. Іринка – єдина рідна людина мого сина. Та й що я тобі поганого зробила? Тільки добро! Сама ти жити з моїм сином колись не стала.
Валентина з нею сперечатися не стала, покликала в (розповідь спеціально для сайту Цей День) під’їзд Ірину, мовляв, бабуся до тебе прийшла, спілкуйся.
Та на матір очі підняла і каже: “Мамо, ти сама мене вчила, з чужими не розмовляти. Я цю тітоньку не знаю. І знати не хочу. Бабуся в мене є. Одна, інших і не було”.
— Розвернулася і пішла в квартиру, – каже Валентина. – А я що можу? Потяг для свекрухи пішов давно. Нехай згадує тепер: а що ж вона такого поганого мені зробила?
Розумієш, мені навіть вибачень від неї не треба. Моїй дочці від неї теж нічого не треба. Аби просто не спілкуватися з чужою і неприємною людиною. Якщо що – не моя думка, доччина. Вони зараз такі розсудливі…
