Тієї суботи Олена влаштувала генеральне прибирання. Тому синів відправила до дідуся, щоб вони не крутилися під ногами і не заважали.
Вона вже все закінчила і розігрівала вечерю, коли діти повернулися.
– Ну, як провели час? Як дідусь? – обійняла і розцілувала їх мати.
– Ми ходили гуляти в парк, годували голубів, їли морозиво, – доповів Андрій, старший.
– А мені дідусь обіцяв навчити на велику кататися, якщо ти дозволиш, – похвалився Діма. – Мамо, можна?
– Ось якщо дід купить тобі велосипед, тоді й поговоримо.
– А він уже собі купив, – діловито повідомив Андрій. – Каже, йому треба бути в формі тепер.
Олена здивувалася, але утрималася від коментарів.
– Ідіть мийте руки. Будемо вечеряти.
– А ми вже повечеряли у дідуся. Тітка Таня нас нагодувала.
– Яка ще тітка Таня? – здивувалася вона.
– Наречена дідуся, – хихикнув Дімка.
– Не мели язиком, – суворо осадила молодшого Олена. – Який з дідуся наречений?!
– Серйозно, мамо, – підтримав Андрій. – Вони з тіткою Танею кохають одне одного. А ми підемо на їхнє весілля?
Олена застигла, наче вражена громом. Нічого собі, сюрпризи! Цього вона ніяк не очікувала.
Після відходу мами минуло вже п’ять років, але вона досі не могла змиритися з жахливою втратою.
Думала, що і тато теж – стільки років вони з мамою разом прожили. Та ні!
Знайшлася якась молоденька вертихвістка, напевно, без сорому і совісті, і давай старого обкопувати. І точно не просто так!
Он скільки таких жахливих історій у фільмах та серіалах бачила. Як залишають довірливих старих з розбитим серцем та на вулиці!
Звичайно, вона розуміла, що таке художній вимисел. Однак сюжети звідкись беруться? З життя! Ось і ця наречена, чи не на квартиру татову зазіхнула.
Квартирне питання змінює людей, це всім відомо! А чого? Живе один, житлова площа велика, в центрі міста та біля парку.
Окрутить, прибере все до рук, і чужих онуків без спадщини залишить, мимра!
А скільки разів Олена пропонувала татові переїхати до неї!
З чоловіком вона давно розлучилася, сама двох хлопчиків виховувала, а батько вже старенький, йому і увага, і догляд потрібні.
Так ні, уперся рогом. Той ще впертий! Він, бачте, звик, сам собі господар. І ось, будь ласка, не доглянула. Знайшлася вже якась спритна стерва.
Накрутивши себе до аритмії, Олена набрала татовий номер.
– Тату, як справи? – обережно почала. – Ти один?
– Ага, повідомили вже твої хлопчаки, – зареготав тато. – Не один, з Тетяною. Давно тобі сказати збирався, та якось підходящого моменту не знаходилося…
– Давно?! – спроба вести розмову нормальним тоном з тріском провалилася. – Та ти що, з глузду з’їхав? У твої роки! Не про те вже думати треба!
– А що в мої роки? – обурився батько. – Про той світ думати тільки? По-твоєму, якщо сімдесят стукнуло, то все – життя скінчилося? А чи не рано ти мене ховати зібралася, а, донько?
– Ну, подумай про мене хочаб, про онуків твоїх. Як це все на нас відіб’ється?!
– Я, Оленко, все життя про тебе думав, і про онуків. Тепер хочу і для себе пожити. Самотньо мені було, сумно.
А Танечка мені знову сенс життя повернула. І що значить – як відіб’ється? Чи ви страждаєте, хіба щось змінилося для тебе і для хлопчиків?
Якщо дідусеві добре, вам гірше не стало! Ви повинні радіти за мене! Хіба не так ми тебе з мамою виховували?
– Ось саме, тату! А як же мама?! – схлипнула жінка.
– Ой, Оленко… Маму твою мені ніхто і ніколи не замінить, – почула важкий видих батька. – Сподівався, що ти зрозумієш.
Хто знає, скільки мені ще часу відведено. І я збираюся прожити ці роки щасливо. Шкода, що ти зовсім не рада за мене.
Від татових слів Олені стало тяжко на душі. Хоч і літній, але такий наївний він!
– Але одружуватися навіщо? – примирливо промовила вона. – Живіть собі разом, і все… – а в глибині душі сподівалася, що кине його ця Тетяна, якщо зрозуміє, що нічого їй не дістанеться від старого.
– Як це навіщо? Я ж чоловік, чи не так?! Це не по-людськи. Та й я вже не в тому віці, щоб вважатися коханцем, – твердо відповів тато.
Олена зрозуміла, що ось так, нахабно і по телефону, нічого не досягне. І тут їй в голову прийшла чудова думка.
– Послухай, тату, а давай ви завтра з Тетяною до нас в гості прийдете на обід. Я ж повинна познайомитися зі своєю майбутньою мачухою, – запропонувала вона, і голос майже не затремтів.
– А ось це правильно, доню, – легко погодився батько. – Вона тобі сподобається, сама побачиш.
«Ось і подивлюся, що там за Таня, – накручувала себе Олена, – я цій нахабі влаштую вирвані роки. Я їй покажу, як на татову квартиру зазіхати!»
Звичайно, Олена як слід підготувалася до візиту.
По всій квартирі розставила фотографії тата і мами в хронологічному порядку, а весільну розмістила в центрі вітальні, прямо навпроти накритого столу.
Салати, гаряче – все, як матуся робила, навіть голубці за маминим рецептом, які батько обожнював.
Думала, побачить він все це і передумає одружуватися з цією легковажною персоною.
Але коли відкрила двері, від шоку втратила дар мови. Поруч з батьком стояла сива стильно одягнена жінка татового віку.
– Здрастуйте, Тетяна… – ледве видавила Олена.
– Можна просто Таня, – та легко посміхнулася і твердо потиснула Олені руку. – Я так давно хотіла з тобою познайомитися, Оленко.
Та Павло все сумнівався. А даремно. Ти вся в маму, така ж красуня. Нічого, що я на «ти» відразу?
А Олена не знала, плакати їй чи сміятися. Тільки й знайшла, що відповісти:
– А ви знали мою маму?
– Особисто ні. Просто у твого тата на столі стоїть весільна фотографія. І ти так на неї схожа…
У розпачливих почуттях Олена сховалася на кухні.
Руки у неї тремтіли, і вона пролила на підлогу соус, коли перекладала голубці на тарілку.
«Потім витру», – вирішила і понесла частування до вітальні.
– Давай, допоможу, – запропонувала Таня.
– Ні, ні, дякую, я впораюся сама, – ввічливо відмовилася Олена і пішла за салатом.
Ось дивна річ. Незважаючи на упередження, обраниця тата їй сподобалася. Тільки потрібен був час, щоб звикнути до цієї думки.
Занурена у свої думки, Олена взяла салатницю, але зовсім забула, що на кухні мокрий кахель.
Послизнулася і впала прямо на підлогу. Праву ногу пронизав дикий біль. На її крики збіглися всі.
Що сказати, званий обід був зіпсований. Олену відвезла швидка, а тато з Танею залишилися вдома з хлопчиками.
Виявилося, що це перелом зі зміщенням, і якийсь час доведеться провести в лікарні.
Олена місця собі не знаходила, вся змучилася. Але, як виявилося, вона даремно переживала.
Таня відвідувала її в лікарні і допомагала пересуватися на милицях. Вони з татом жили з онуками, поки Олену не виписали.
Татова пасія прибирала, прала одяг хлопчиків, готувала, навіть робила з ними уроки!
– Я хотіла вибачитися перед тобою, – одного разу зізналася Олена. – Я погано про тебе думала, вирішила, що тобі потрібна татова квартира.
– Що ти, Олена! – розсміялася вона. – У мене ж є своя. Просто твій тато такий упертий.
Заявив, що він у себе вдома стільки років прожив, пустив коріння, і відмовився до мене переїжджати навідріз.
Та й з цим весіллям саме він носиться, змучив мене вже, можна сказати, закатував…
– Як це? Ти не хочеш виходити заміж за тата?
– Та ти сама подумай, яка з мене наречена на старості років? Людям на сміх, – відмахнулася Таня. – Дожити б разом свій вік, і за те спасибі…
У підсумку, мачухою Олена поки не обзавелася. Зате у її хлопчиків з’явилася чудова бабуся, а у неї самої – душевна подруга.
А головне, у дідуся тепер новий сенс життя – він не втрачає надії стати чоловіком Тетяни. Схоже, все-таки знайшлася жінка, здатна його переконати.
