Сказати, що Лілія була в шоці — це нічого не сказати. Збентежено кліпаючи очима, вона рукою запросила чоловіка увійти.
— Проходьте, любі гості. Мене Олександр Петрович звуть, я батько цієї красуні… — метушливо привітав Пилипа чоловік. — Ліля, ти чого так зблідла?
Та тільки похитала головою.
— Схоже на тиск. Ви проходьте на кухню, я зараз…
Ледь зачинивши за собою двері в спальню, Лілія дала волю почуттям. Сльози котилися самі собою…
Ну як таке можливо, щоб з усіх молодих людей на світі дочка вибрала саме Іллю. Вони зустрічалися вже рік, і справа йшла до весілля.
Наступного тижня молоді вже планували подавати заяву, і ось сьогодні вирішили познайомити між собою батьків.
Лілія й уявити не могла, що її майбутнім сватом стане саме Пилип.
Ніхто не знав її таємниці: вона зберігала її більше двадцяти років. Адже Пилип — це справжній батько її дочки Люди!
Витерши сльози і трохи заспокоївшись, Лілія вийшла з кімнати. Чоловік вже щосили розважав гостей, граючи на губній гармошці свою авторську мелодію.
Лілія посміхнулася — золотий мужик її чоловік. І приготувати, і цвях забити, і повеселитися.
Як можна зараз йому сказати, що Людочка — не його дочка? Адже він виховував її з самого народження.
Вона подивилася на гостя — впізнав він її чи ні? З похмурого погляду Пилипа було зрозуміло, що впізнав.
— Уявляєш, Ліля, Пилип Володимирович все життя сам виховував Іллю. Ось такий батько-герой!
Лілія кивнула. Вона навіть знала, чому так сталося.
***
Спогади знову занурили її в події двадцятирічної давності.
Вони з чоловіком були пів року як одружені і сильно посварилися. Зараз Лілія навіть не могла пригадати причину тієї сварки.
Будучи не в собі від злості, вона пішла в гості до подруги Зої, яка жила на зйомній квартирі.
Гучна вечірка для студентів і просто веселої молоді обернулася для Лілії головною трагедією всього життя… Адже саме у Зої вона і познайомилася з Пилипом.
Розумний, начитаний та інтелігентний, він був повною протилежністю її Сашка, який, крім як цвях забити, більше нічого й не вмів на той момент.
На зло чоловікові Лілія вирішила закрутити роман з молодим чоловіком, абсолютно не беручи до уваги, що Пилип теж був не вільний. До всього іншого у нього був однорічний син.
Роман тривав рівно тиждень. Навіть зараз, через стільки років, Лілі було шалено соромно перед дружиною Пилипа, яка, повернувшись від батьків, виявила в подружньому ліжку іншу жінку.
Картина була, як то кажуть, не з найприємніших. Обдурена дружина ридала і билася в конвульсіях, дитина повзала десь тут же, сам невірний чоловік, стоячи на колінах, просив вибачення, а Лілія…
А Лілія спокійно, стоячи в чому мати народила, постояла, як вільна слухачка, і тільки після цього мовчки покинула квартиру.
Через кілька днів Лілія і Олександр помирилися, і можна було б забути про цю випадкову зраду, але виявилося, що вона при надії.
Сашко був щасливий. Він буквально носив кохану на руках.
Зараз, повертаючись у минуле, можна було сміливо сказати — саме народження дочки змінило чоловіка на краще.
Олександр змінив свою роботу на більш високооплачувану, а ще — почав сам будувати будинок за містом.
— Потрібно, щоб дочка не мала ні в чому потреби, — пояснював він, коли Лілія просила чоловіка не надриватися на роботі. — Ти подивися, яка у нас Люда красуня. Вся в тебе!
Люда і справді була дуже схожа на матір. І якщо спочатку Лілія переживала, що чоловік здогадається про її невірність, то через кілька років остаточно заспокоїлася.
Олександр обожнював доньку і жодного разу за все спільне життя не виказав сумніву в тому, що Люда не його рідна дочка.
Тому зараз Лілія відчувала себе наче на пороховій бочці.
Зізнатися чоловікові, що двадцять років він виховував чужу дочку? Без варіантів — це призведе до розлучення.
Ускладнювало ситуацію і те, що Лілія під час сімейного життя не працювала, і розлучення для неї означало залишитися без засобів до існування.
Інший варіант — зірвати весілля дочки. Якщо Люда зрозуміє, що Ілля — герой не її роману, то всі проблеми зникнуть самі собою.
Увечері, прибираючи зі столу, Лілія спробувала почати розмову з чоловіком про те, що Ілля не найкращий варіант для їхньої доньки.
— Дивний якийсь, цей Пилип Олександрович.
— А що в ньому дивного? — здивовано підняв брови Олександр.
— Ну що дружини немає — дивно. І взагалі якийсь він надто мовчазний. У фінансах, схоже, не має потреби.
Значить міг би і квартирку купити синові до весілля. Та мені, чесно кажучи, здається, що Люда могла б і кращого когось знайти.
— Ти що? — чоловік зняв окуляри і відірвався від телевізора. — Хіба не ти стояла горою за хлопця? Що сталося?
Олександр обійняв дружину і поцілував її в щоку.
— Ти просто занадто переживаєш. Ілля — чудовий хлопець, і до того ж дуже любить Люду.
А я ось що придумав. Треба б мені цього Пилипа на риболовлю витягнути, там гарненько і познайомимося.
Лілія натягнуто посміхнулася. Все виявилося складніше, ніж вона думала.
Чоловік був зачарований майбутнім сватом і навіть планував з ним ближче познайомитися.
Всю ніч вона ламала голову, як можна посварити дочку і нареченого. Звичайно, на душі скребли кішки, адже дочка вже щосили планувала майбутнє весілля.
Але треба було чимось жертвувати. Буде пізно, коли підуть онуки…
Вже наступного дня, коли Ілля прийшов у гості, Лілія непомітно поклала в кишеню його куртки жіночу помаду.
Розрахунок був на те, що пара посвариться через ревнощі, і весілля скасується.
Але ні наступного дня, ні через тиждень сварки не сталося. Люда все так само воркувала, який у неї чудовий наречений, і пропонувала матері рушити на пошуки весільної сукні.
Тоді Лілія вирішила діяти через Пилипа. Дізнавшись у майбутнього зятя його телефон, вона відразу ж зателефонувала йому.
— Пилипе, привіт… Ти, звичайно, не чекав, що я подзвоню, — несміливо почала Лілія.
— Взагалі-то чекав, — перебив її Пилип. — Хотів порадитися з приводу подарунка молодим.
— Еее… — запнулася Лілія. — Пилипе, вони не можуть одружитися. Люда — твоя дочка.
На тому кінці дроту утворилася секундна пауза.
— Ліля, ти впевнена? — тремтячим голосом уточнив новоявлений батько. — А чому ти раніше нічого не сказала?
— Коли раніше?! — зірвалася на крик Лілія. — У тебе сім’я, у мене сім’я! Наш роман був просто помилкою. До того ж Саша впевнений, що Люда його рідна дочка.
— Я що, не мав права знати, що у мене росте дочка? — тихо промовив Пилип. — І як зараз ти збираєшся сказати нашим дітям, що вони брат і сестра?
— Я не знаю, — чесно відповіла Лілія. — Думала з тобою порадитися.
Але Пилип виявився нікчемним порадником. Єдине, на що Лілі вдалося вмовити його — це не дзвонити прямо зараз Іллі і не викладати йому всю правду.
Звичайно, Пилип теж був упевнений — весілля допускати не можна, і наполягав на тому, що Лілія сама повинна розповісти дочці, хто її справжній батько.
Жінка вже сто разів пошкодувала, що зателефонувала колишньому коханцю, але нічого вже виправити було неможливо.
Час невблаганно мчав вперед. До весілля залишалося кілька місяців, а всі спроби Лілії зірвати весілля дочки були марними. Молоді люди ніяк не хотіли розлучатися.
День ікс настав раптово. Лілія якраз налила собі чай і зручно вмостилася в кріслі, коли в коридорі спочатку голосно грюкнули двері, а потім на кухню прямо у брудному взутті зайшов Олександр.
Від чоловіка за кілометр несло чимось міцним, і це означало тільки одне — сталося щось надзвичайне. Олександр терпіти не міг міцних напоїв.
— Сашо, ти що собі дозволяєш? — хотіла було обуритися Лілія, але натрапила на суворий погляд чоловіка.
— Я зараз з цим Пилипом на риболовлю їздив… — почав Олександр крижаним тоном. — Ліля, скажи мені – це правда? Люда не моя дочка?
Очі жінки наповнилися сльозами. Приховувати правду не було ніякого сенсу. Лілія опустила очі і мовчки кивнула.
— Вибач, я не хотіла, щоб так вийшло.
Олександр з усього розмаху вдарив кулаком по столу.
— Не хочу тебе бачити! Як ти могла так зі мною вчинити?
На кухню заглянула Люда і здивовано подивилася на батька. Вона ніколи не бачила його таким розлюченим.
— Мамо, тату, що тут відбувається?
— А це ти у своєї матері запитай, що відбувається! Може, вона і розповість тобі, як у молодості тягалася з різними чоловіками!
Лілія здригнулася. Цього вона боялася найбільше — подивитися в очі своїй дочці і розповісти правду.
Але нічого сказати вона не встигла, її випередила Люда.
— Заспокойтеся ви всі, мені не можна нервувати. Я чекаю дитину.
— Дитину? — хором повторили Олександр і Лілія.
— Що такого? У нас з Іллею весілля через місяць… Що не так? — невпевнено продовжила дівчина, дивлячись на витягнуті обличчя батьків.
Вона точно чекала не такої реакції на свою новину.
Наступного дня було вирішено зібрати сімейну раду. Ситуація набувала нового сенсу.
Люда безперестанку ридала, а Ілля задумливо гриз нігті.
Обговоривши без прикрас всю історію, батьки вирішили відправити молодих людей на консультацію до генетика.
Адже вони збиралися одружитися незважаючи ні на що, і абсолютно відмовлялися сприймати один одного як брат і сестра.
— Давайте ще тест ДНК зробимо, раптом якась помилка? — з надією запропонував Олександр, намагаючись не дивитися на дружину.
— Точно! Раптом помилка! — радісно погодився майбутній сват.
Лілія прикусила губу: схоже, тут її вважають зовсім вже безнадійною жінкою, думаючи, що вона не знає, від кого народила дитину. Але теж кивнула — ДНК, так ДНК.
Результатів довелося чекати місяць. Весь цей час родичі спілкувалися між собою, намагаючись не говорити про болючу тему.
Лілія жила в міській квартирі з донькою, а Олександр оселився на дачі — пробачити дружину за обман він не міг.
Нарешті в запечатаному конверті прийшов аналіз — результат був приголомшливий.
Пилип дійсно виявився батьком Люди, але Ілля і Люда зовсім не були між собою родичами.
— Як таке можливо? — дивувався Олександр. — Обманюють нашого брата, як можуть!
— Доведеться ще раз перездавати… — зауважила Лілія.
Вона вже змирилася з розлученням, що нависло над родиною, але тепер хоча б була надія, що у доньки все буде добре.
Новий результат прийшов вже після весілля.
Здичавілими від шоку очима Пилип знову і знову перечитував висновок лабораторії.
Там значилося, що Ілля йому не рідний син. Пред’явити колишній дружині нічого не можна було — вона пішла у засвіти кілька років тому.
— Ее… Ну що, сват? Виходить, ми квити? — зареготав Олександр, плескаючи по плечу новоспеченого родича.
— Виходить так, — пробурмотів Пилип, розмірковуючи про те, що стільки років виховував чужу дитину.
— З цієї нагоди запрошую всіх на шашлик на дачу. Ліля, замаринуєш наш фірмовий? — підморгнув Олександр дружині.
У Лілії відлягло від серця. Значить — чоловік пробачив. Але найголовніше, що тепер у доньки все буде добре. І у маленького онука теж.
