Ліна довго терпіла витівки Вадима. На притирку характерів, а притиралася здебільшого тільки вона, пішло більше десяти років.
До того часу Ліна вже чудово знала всі звички та вподобання чоловіка, але як не старалася, догодити не могла.
Завжди й у всьому була винна тільки вона!
Останньою краплею стала зрада Вадима. Причому Ліну вбило навіть не те, що в нього з’явилася інша жінка, а те, що у зраді він звинуватив саме її, Ліну:
— Це ти винна! Ти погано про мене дбала! Не цінувала! Не пестила! Я вже став забувати, що я чоловік!
— Можливо, так і є, — відповіла тоді Ліна, в якої незрозуміло звідки знайшлися сили для такої відповіді, — я рада, що ти нарешті знайшов те, що шукав. Будь щасливий.
Вадим здивовано дивився на дружину. Що означає «будь щасливий»? А де істерика? Скандал?
Благання пробачити й залишитися?
— Тобі що, все одно? — видихнув він.
— Уяви собі, — Ліна навіть не дивилася в бік чоловіка, — на розлучення сам подаси чи мені зайнятися?
— Я не збираюся розлучатися! — вигукнув Вадим.
— Я зрозуміла. Все зроблю сама…
Розлучення було довгим, мученицьким, з поділом ложок і виделок.
На щастя, на сина Вадим не претендував, і дев’ятирічний Мишко залишився з матір’ю.
Щоправда, він намагався вплинути на рішення батьків, казав, що хоче жити з татом, але він був занадто малий, щоб дорослі дослухалися до його думки.
І Мишко образився.
Став некерованим, закинув навчання, грубіянив, не слухався. Хлопчика наче підмінили. Ліна бачила: син страждає. Тому не перешкоджала його спілкуванню з батьком.
Вадима, до речі, теж наче підмінили.
Раніше він сином особливо не цікавився, а тут став присвячувати йому дуже багато часу. Водив у кіно, в парк атракціонів, у піцерію. Але найбільше Мишкові подобалося їздити з батьком на риболовлю: з ночівлею, з багаттям і смачною юшкою.
Вадимові хлопчик не перечив, не грубіянив, після спілкування з ним деякий час поводився цілком пристойно. А потім починалося все спочатку.
Минуло близько трьох років після розлучення, коли Ліна познайомилася з Ігорем.
Випадково, на зупинці. Він спритно відтягнув жінку від дороги, щоб проїжджаюча машина не обдала її водою.
Ліна подякувала, хотіла відійти, але чоловік несподівано запропонував:
— Тут кава поруч. Може, по каві?
І Ліна чомусь погодилася. Не роздумуючи.
З того дня й почався їхній роман. Ігор красиво залицявся, не квапив події. Те, що в Ліни є дванадцятирічний син, його не бентежило:
— Коли ти нас познайомиш? — все частіше питав він, — я впевнений, ми швидко знайдемо спільну мову.
— А я не впевнена. Хлопчик досі ображений, що я пішла від його батька. Навряд чи він прийме тебе з розпростертими обіймами. Давай почекаємо. Ми ж поки не збираємося жити разом.
— Не збираємося? — Ігор притягнув Ліну до себе, — я мрію про це…
— Як це розуміти? — усміхнулася вона.
— Дуже просто. Виходь за мене заміж.
— Ого! А ти добре подумав? Адже я старша за тебе, та ще й із сином. Проблемним сином — зауваж. Ти можеш знайти гіднішу пару.
— Ой, старша вона, — Ігор розсміявся, — на цілий рік! І не потрібна мені гідна пара, як ти висловлюєшся. Я тебе люблю. І сина твого полюблю. У всякому (розповідь спеціально для сайту – цей день) разі дуже постараюся. То що? Підеш за мене?
— Я подумаю, — тихо відповіла Ліна…
Вона думала цілий рік і, нарешті, дала згоду на шлюб.
Ігор і Мишко вже були знайомі, навіть непогано спілкувалися. Але, дізнавшись, що мама виходить заміж, Мишко різко змінився.
Він більше не хотів бачити Ігоря.
Щойно той з’являвся, хлопець зникав з дому й повертався далеко за північ.
Ліна намагалася з ним поговорити, але Мишко твердив одне:
— У мене є батько. Іншого мені не потрібно.
— Так ніхто на місце твого тата не претендує. Ви з Ігорем можете стати просто друзями.
— Якими ще друзями? — скривився Мишко, — він буде моїм вітчимом! Це все одно, що мачухою.
— Який же ти ще дурненький, Мишко, — усміхнулася Ліна, — яка мачуха? У тебе є мама.
— І тато теж! — вигукнув хлопець і… залився сльозами:
— Ненавиджу його! Ігоря твого! Навіщо він нам?!
— Припини істерику! — не витримала Ліна, — я виходжу заміж і крапка. Доведеться тобі змиритися. Інакше…
— Що? — Мишко дивився на матір з такою недитячою ненавистю, що вона відсахнулася, — в дитбудинок мене здаси? Щоб із цим розважатися?
Ліна дала синові ляпаса:
— Не смій так зі мною розмовляти! Не подобається — йди жити до батька.
— І піду! — Мишко вискочив з квартири.
Вадим не зрадів.
Його друга дружина не тільки не збиралася жити з пасинком, вона навіть не хотіла його бачити. Злилася, коли Вадим із ним зустрічався.
— Не розумію, — говорила вона, — хлопчик виріс, чого ти з ним носишся як із писаною торбою? Заплатив аліменти й живи спокійно. Чи ти ще сподіваєшся повернути його матусю?
Тому, коли син з’явився несподівано, Вадим спробував йому пояснити:
— Мишко, зрозумій, я не можу тебе взяти до себе. Ти повинен жити з мамою. А того чоловіка не бійся. Якщо що — кажи мені. Я з ним розберуся. І взагалі — ти в домі господар. От і будь господарем. Зрозумів?
— Зрозумів, тату, — Мишко кивнув, — я зрозумів, що нікому не потрібен…
Ліна вийшла заміж. Ігор переїхав до неї.
Перший час намагався якось налагодити з Мишком стосунки, але, бачачи, що той реагує агресивно, залишив спроби.
Між ним і пасинком встановилася незрима, але досить відчутна натягнута струна.
Ліна жила між двох вогнів і вже шкодувала, що погодилася вийти заміж за Ігоря.
«Жила б одна, спокійно, — часто думала вона, — і Мишко б менше бісився. А так — не живемо, тільки мучимося».
Невідомо, скільки часу тривав би шлюб Ліни й Ігоря, якби не той злощасний день…
Мишко на кухні, як завжди, зводив матір. Ігор палив на балконі й усе чув.
Він ледь стримувався, щоб не втрутитися й не призвати до порядку зухвалого підлітка.
І раптом:
— Як же ти мені набридла! — закричав (розповідь спеціально для сайту – цей день) Мишко, — разом із цим виродком! Відчепись уже від мене! Дурепа!
За мить Ігор опинився біля Мишка. Схопив його за комір, добряче струснув і прошипів прямо у вухо:
— Не смій так розмовляти з матір’ю…
Мишко смішно сіпав ногами, бризкав від злості слиною, але зупинитися вже не міг. Якимось неймовірним чином він вивернувся й схопив зі столу ніж…
Ігоря ледве врятували. Мишка поставили на облік у дитячій кімнаті поліції…
Доглянувши чоловіка, Ліна почекала місяць, поки він зміцніє, й подала на розлучення.
— Пробач, — сказала вона Ігорю, — це була помилка…
Чоловік не став сперечатися.
Розумів: спільне життя з сином Ліни неможливе.
А що Вадим? А Вадим виявився ні до чого. Втім, як завжди…
Перші пару років Мишко почувався переможцем.
Але…
Минули роки.
Ліна жила сама, намагаючись загоїти душевні рани. Ігор зник з її життя так само несподівано, як і з’явився, не витримавши руйнівних наслідків ненависті її сина.
Вадим продовжував своє безтурботне існування, так і не усвідомивши власної відповідальності за розпад сім’ї. А Мишко…
Мишко з часом подорослішав, але шрам у його серці, нанесений дитячою образою та почуттям непотрібності, нікуди не зник.
Він віддалився від матері, їхні стосунки так і не змогли відновитися до колишньої теплоти.
Іноді, випадково зустрівши погляд самотньої та втомленої Ліни, в його душі ворушилося невиразне почуття провини, але гордість і впертість не дозволяли йому зробити перший крок до примирення.
Лише роки потому, спостерігаючи за згасаючим вогником життя в очах постарілої матері, Мишко з жалем усвідомить, якою дорогою ціною йому дісталася ця безглузда боротьба.
Він зрозуміє, що його дитяча образа зруйнувала не лише чуже, а й власне життя, позбавивши його материнської любові та родинного тепла.
Гіркий жаль стисне його серце, але час, такий безжальний і невблаганний, уже не повернеться назад.
