— Ти в своєму розумі взагалі?! Що ти влаштувала? Ти адекватна чи як?! — кричав чоловік на Марину. — Чи ти забула, що у мами серце хворе? А якби їй не просто стало зле, а її серце взагалі зупинилось біля того магазину?!
— Це ви з мамою якісь неадекватні, судячи з твоїх слів! — парирувала Марина. — Ти що, за сина свого ані краплі не переживаєш?…
Марина з Миколою познайомилася ще в школі. Популярний і симпатичний хлопець навчався на 2 роки старше за Марину і займався футболом, був зіркою шкільної та районної підліткових команд.
На дівчину, яка не пропускала жодного матчу і буквально в рот заглядала хлопцеві, Микола звернув увагу не відразу — зустрічатися вони почали, коли Коля пішов в 11, а Марина — в 9 клас.
Вони змогли пронести свої стосунки через багато років і одружилися через 5 з гаком років після того, як почали зустрічатися.
На той час Микола закінчував фізкультурний факультет, а Марина вже працювала логопедом у дитячому центрі після коледжу.
Коля і Марина жили добре — вони кохали одне одного, це було помітно зі сторони навіть випадковим перехожим.
Численні родичі, приятелі та знайомі розчулювалися їхніми стосунками і по-доброму заздрили.
Насправді ж, як і в будь-якій іншій родині, у них бували сварки. Головних проблем було дві – по-перше, у молодих людей ніяк не виходило з дітьми, а по-друге, занадто великий вплив на чоловіка мала його мати, Марія Вікторівна.
Вона буквально домінувала над ним, і, незважаючи на те, що вони вже досить давно жили окремо, примудрялася втручатися в кожен аспект їхнього життя — від особистих стосунків до обговорення особистої проблеми молодої сім’ї. Причому, вона не соромилася робити це і при невістці:
— Коль, слухай, як там з Мариною у вас справи? — запитувала Марія Вікторівна у сина по телефону, не слухаючи його заперечень і спроб завершити розмову, — може, є якісь проблеми?
Ти дивись, якщо є, то ти мені розповідай, разом щось придумаємо. А то вона така холодна у тебе, мовчазна. Снігова королева прям якась…
— Коля, слухай. Була у вас в гостях минулого разу, поки ви в кімнаті були, заглянула в аптечку — хотіла аспірин знайти. Так ось, там гормональні препарати якісь знайшла.
Може, Марина обманює тебе і навмисно не хоче дітей заводити?
Що значить — твої? Як це? Проблеми із щитовидною залозою… і треба ці таблетки пити? А чому ти мамі досі ще нічого не розповів?
Так, давай, розповідай швидко…
— Ох, Коля… — голосила Марія Вікторівна, сидячи на кухні їхньої орендованої квартири з чашкою чаю в руках. — Що ж ти тоді зі Світкою розійшовся?
Нормальна дівчина була, напевно б уже пару дітей тобі подарувала, я б уже онуків виховувала, було б куди себе подіти, а то сиджу вдома, нудьгую.
Ну чого у вас не виходить? У тебе ж проблема, Марин? Може, зрив коли зробила?
Марину спочатку шалено ображала така поведінка свекрухи, але з часом вона поступово звиклася з цією думкою, розуміючи, що ця людина вже точно ніколи не зміниться, а боротися з такими зацикленими людьми не має ніякого сенсу.
***
Марина і Коля прожили разом 4 роки, відсутність дітей все більше і більше обтяжувала їх обох.
Одного разу Марина, підійшовши до чоловіка, який сидів на кухні з чашкою улюбленого капучино, сказала, присівши на краєчок стільця:
— Коль, а Коль… Слухай, я тут ось що тобі хотіла запропонувати. У мене на роботі дівчина теж довго не могла дитинку завести, як би вони з чоловіком не старалися, ось всі варіанти перепробували — навіть до бабусь відшептуватися їздили.
У підсумку вони звернулися в клініку, ну знаєш, яка в центрі біля ДК, на еко. Ну штучне запліднення, розумієш?
— Ну так, ти про екстракорпоральне запліднення ж? Я багато читав про це, вивчав уже цю тему, так би мовити.
— Правда? А чого мені нічого не сказав, що вже думав про це? — здивувалася Марина.
— Слухай, навіть не знаю, якось соромився чи що… Та й не до часу було, все не міг розмову на цю тему зав’язати з тобою. Якщо ми вже заговорили — ти ж прекрасно знаєш, як я хочу дітей, та й ти теж про це мрієш давно, правильно ж? Нічого не змінилося?
— Давай спробуємо пройти цю процедуру штучного запліднення? Гроші є, ми ж на машину відкладали. Давай, поки ми з тобою ще не старі, спробуємо це питання вирішити?
— Я згоден! Ця ж дитина все одно буде від мене? Яка різниця, з чого саме почнеться цей процес?
***
Обстеження пройшло добре, протипоказань до ЕКЗ не було. Подружжя ще раз все обдумало і вирішило не зволікати і нарешті завести довгоочікувану дитину.
Минуло кілька місяців, і очікуване багато років чудо настало. Марину вели відмінні фахівці.
Міцний і смішний карапуз на ім’я Семен, названий так на честь дідуся Марини, з’явився точно в зазначений термін і з самого першого дня почав радувати батьків і родичів своїм швидким розвитком і зростанням.
Батьки обожнювали малюка — і батько, і мама проводили з ним буквально кожну вільну хвилину.
З найперших днів життя Семена його бабуся Марія Вікторівна розвинула навколо нього бурхливу діяльність, почавши доглядати дитину так, ніби вона була тендітною порцеляновою статуеткою.
Втім, у неї були дуже цікаві і своєрідні методи виховання…
Вона щиро вважала, що хлопчик повинен бути самостійним з самого раннього віку:
— Марина, чому не вчиш Семена їсти самостійно? Йому вже другий рік пішов! У мене Коля в цьому віці вже спокійно сам їв і ні в якому годуванні не потребував.
Давайте, відучуйте його вже швидше від цього, нехай дитина самостійно починає харчуватися — це йому в подальшому розвитку допоможе!…
— Так, щось онучок погано ходить. Чому? Не вчиш його, чи що? У мене Микола в 13 місяців вже бігав, як молоде лоша!
Давайте, займайтеся вже нормально з ним. Ретельніше, я сказала! А взагалі треба, звичайно, до невролога сходити, не подобається мені ця незграбність.
У мене знайома в приватній клініці працює, я все дізнаюся і запишу дитину до нормального фахівця. Навіть не сперечайтеся!
— Дякую, але ми на наступному тижні повністю працюємо, поки не записуйте! — відповідала Марина.
— Що значить, працюєте весь тиждень? Якщо ви не зможете, то я значить з дитиною з’їжджу. Він же повинен своєчасно розвиватися!…
— Так, Марино, давай, припиняй годування грудьми. Ну і що, що йому півтора року — дорослий вже достатньо, щоб на нормальну їжу переходити повністю.
Прикорм вводь нормальний, а молоком натуральним вистачить годувати. Ось Колю я в 15 місяців від грудей відучила, і нічого, нормально, он який богатир у мене виріс! — кивала Марія Вікторівна на криво посміхаючогося Колю.
Марина звично слухала і не звертала уваги, тим більше, що чоловік її підтримував у цьому, кажучи, що потрібно просто перетерпіти, а також поводитися у форматі «послухай, кивай, роби по-своєму».
***
Свекруха з Семеном гуляли на вулиці, Марина займалася вдома своїми справами. Раптово її телефон задзвонив.
Це була сусідка по під’їзду, з якою вони часто разом гуляли з дітьми (її Катя була на півроку старша за Семена).
— Марино, а ти де?! — схвильовано промовила в трубку задихана сусідка.
— Вдома, а що? — не на жарт стривожилася Марина.
— Йду зараз повз магазин, який у сусідньому будинку, а там ваша коляска і Сьомка стоїть біля неї. А поруч нікого. Це як так? Хто з ним?!
— Свекруха… — видихнула Марина. — Почекай, будь ласка, поруч з ним! Я через кілька хвилин буду.
Марину осяяло:
«Ось він — спосіб побороти нарешті дурне прагнення свекрухи до самостійності онука.
Зараз я її провчу гарненько, щоб перестала в наше життя лізти, а то ну неможливо ж просто!» — думала жінка, швидким кроком прямуючи до магазину.
Вона підійшла до коляски, взяла Семена на руки і, не звертаючи уваги на вигуки сусідки, швидко вирушила з сином додому.
Шокована відсутністю дитини біля коляски, свекруха не знала, що робити.
Обшукавши всі околиці, вирішила спочатку привезти додому коляску, а потім вже звертатися в поліцію.
Увійшовши в квартиру, вона тільки встигла видихнути фоазу:
— Семен зник…
— Він вдома! Як ви взагалі додумалися його одного залишити біля магазину? Місце людне, контингент різний там постійно на майданчику сидить, а ви дитину залишили? У вас з головою, Марія Вікторівна, все гаразд?
Марії Вікторівні відразу стало зле з серцем, вона зателефонувала синові, а стурбована, але в душі радісна своїй перемозі Марина, викликала швидку допомогу.
З Колею, який приїхав з роботи, у Марини сталася неприємна розмова на підвищених тонах:
— Якщо з моєю матір’ю щось трапиться, я тобі цього, Марино, ніколи не пробачу! Що це за жарти? Хіба так можна поводитися з літньою людиною?!
— Колю, що ти несеш?! Твоя мати кинула нашого сина посеред вулиці і побігла з подругою в магазин!
Семен вже ходить, за ним потрібно уважно стежити. Він і так сам з коляски вибрався, добре до дороги не дійшов!
Ти хоч розумієш масштаб трагедії, якої нам дивом вдалося уникнути?
Подружжя сильно посварилося, але потім помирилося. Вони поговорили з Марією Вікторівною.
Марина вибачилася за свій вчинок і пояснила, що таким способом вона спробувала побороти прагнення свекрухи зробити Семена самостійним не по роках.
Свекруха обіцяла обдумати все і виправитися.
Марина дуже сподівається, що свекруха своє слово дотримає.
