— Ой, ти мене мало не збив! — замахала руками в повітрі теща, на яку ледь не наскочив у дверях Віталій із пакетом продуктів у руках. — Чого так довго?
Я ж казала Насті, що мені треба на манікюр! Сиджу тут у дверях, чекаю, — додала вона, намотуючи шарф на шию.
— Де діти? — чоловік розгублено озирнувся навколо.
— У своїй кімнаті, — байдуже відповіла Любов Олегівна і вислизнула за двері.
Віталій скинув з себе верхній одяг і черевики та швидким кроком вбіг до дитячої.
Трирічна Злата і п’ятирічний Арсеній, розкидавши по всій кімнаті іграшки, весело бавилися в них.
Віталій напівголосно пробурмотів засудження на адресу тещі за недбалість і пішов на кухню розпаковувати пакети з продуктами.
Відкривши холодильник, він з подивом виявив, що банка червоної ікри розкрита і половина її з’їдена.
Чоловік відразу зрозумів, що відкрила її саме Любов Олегівна, яка щойно втекла.
Ні, Віталію зовсім не було шкода для тещі дорогих ласощів, якби не одне «але».
Цю банку попросив зберегти у себе хороший друг, який боявся, що вдома до Нового року її встигнуть з’їсти.
— Навіщо ви відкрили банку ікри? — обурено, чоловік набрав номер тещі.
— Яку жадібність я чую у твоїх словах? — єхидно зареготала у відповідь Любов Олегівна. — Я з’їла всього половину, там ще залишилася половина, і на вашу сім’ю цього цілком вистачить!
— По-перше, це не моя банка! Мене попросили її потримати у себе! А по-друге, якщо бути чесним, нас у родині четверо.
А ви одна з’їли значну частину, — огризнувся у відповідь Віталій, який думав, що теща хоча б вважатиме за потрібне вибачитися.
— Ну треба ж, яким ти виявився скнарою! — ображено пробурмотіла теща і кинула слухавку.
Зять не просто так розлютився на Любов Олегівну.
Вона не вперше з’їдала щось смачненьке з їхнього холодильника, не залишаючи майже нічого господарям.
Минулого разу теща пригледіла банку грибної ікри, яку з села передала мати Віталія, і всю її з’їла.
Коли Настя побачила, що вона з’їла делікатес, який ще ніхто з родини не встиг скуштувати, вибухнув скандал.
На всі докори дочки Любов Олегівна заявила, що дочка стала такою ж жадібною, як і її чоловік, і ніякого уроку з цього не винесла.
Через тиждень вона з’їла з холодильника дочки приготовану з вечора рибну запіканку, залишивши на деко тільки голову та хвіст від горбуші.
Настя знову спробувала обережно поговорити на цю тему з матір’ю, однак жінка у відповідь розлютилася і відповіла, що за те, що вона няньчиться з онуками, дочка повинна їй ще й доплачувати.
— Мені запропонували підробіток на пенсії. У кіоску торгувати газетами, і я могла б піти, але ходжу до вас, а ви ще й їжу мені зажимаєтк, — з осудом буркнула Любов Олегівна.
— Мамо, ми не скупимося, просто просимо залишати трохи й нам, — спробувала виправдатися Настя, яка раптом відчула себе винною.
Розмову про підробіток мати почала заводити дедалі частіше, і в якийсь момент вона заявила, що від неї вимагають термінової відповіді.
Слова жінки змусили дівчину запанікувати. Де вона зараз знайде хорошу няню для дітей? До того ж довірити їх чужій людині було страшно.
— Мамо, давай я буду тобі платити по триста гривень на день? — запанікувала Настя, боячись, що Любов Олегівна піде в кіоск. — Це ж теж хороший підробіток?
— По п’ятсот, і я відмовлюся торгувати в кіоску! — впевнено заявила жінка.
Насті нічого не залишалося, як погодитися на її умовами. Однак говорити чоловікові про те, що тепер вона платить матері гроші, дівчина не стала.
Як тільки Любов Олегівна зажадала оплату, дочка стала рідше запрошувати її додому, бо перебування матері обходилося їй у хорошу копієчку.
Дівчина знала, що рано чи пізно чоловік помітить зайві витрати й запитає, куди йдуть гроші.
Після випадку з банкою ікри, яку Віталію довелося відшкодовувати зі своєї кишені, Любов Олегівна взагалі не з’являлася в їхньому домі кілька днів.
Вона посилалася на високий тиск, який піднявся у неї після докорів зятя.
Чоловік знав, що теща намагається маніпулювати ними, але здаватися не збирався.
Через кілька днів Любов Олегівна знову з’явилася на порозі квартири дочки та зятя.
Вона зіткнулася з Віталієм на порозі, але у відповідь на його привітання лише гордо підвела голову, не удостоївши його відповіддю.
Однак увечері їм все одно довелося поговорити. Настя затрималася на роботі, і теща зустріла зятя на порозі.
Чоловік сподівався, що вона мовчки піде, але жінка не збиралася цього разу так швидко залишати квартиру.
— Мені ніколи чекати, давай ти мені віддаси гроші замість Насті, — схрестивши руки на грудях, гордовито промовила Любов Олегівна.
— Які гроші? Настя щось займала? Вона мені нічого не казала…
— Вона винна мені п’ятсот гривень.
— За що? — недовірливо поцікавився чоловік, який був упевнений, що Настя нізащо б не позичила гроші в матері.
— За те, що сиджу з вашими дітьми, — незворушно відповіла теща.
— Що? Ви берете з дочки гроші за те, що сидите зі своїми онуками? — остовпів Віталій. — Ви жартуєте?
— Ні, які тут жарти? — розреготалася Любов Олегівна. — Кожна праця має бути оплачена!
Зять кілька хвилин розгублено дивився на тещу, а потім раптом взяв її за лікоть і потягнув на кухню.
Відкривши холодильник, він побіжно оглянув його і зупинив погляд на нижній полиці.
— Сьогодні знову добре поїли у нас. Сідайте, будемо рахувати, скільки ви з’їли, — рішуче промовив Віталій і майже силою посадив жінку на стілець.
— Навіщо рахувати?
— Ну, раз ви берете зі своєї дочки гроші, чому ми не повинні брати з вас за їжу!
Думаю, це буде чесно! — чоловік поклав перед тещею аркуш паперу і ручку. — Віднімайте від тої суми триста гривень!
— Чому триста? За що? — почервоніла Любов Олегівна.
— Ви з’їли чотири шматки солоної горбуші, пів банки згущеного молока, пів пачки печива і випили пачку соку, — холоднокровно заявив Віталій. — І це тільки за сьогоднішній день. Як давно ви берете з Насті грошей?
— Який же хамло! — несподівано вигукнула теща і, згорнувши чистий аркуш паперу, кинула ним у зятя. — Він мені рахунок виставляє…
— Чим ви кращі за мене? — парирував у відповідь чоловік. — Як вам вистачає совісті брати з рідної дочки гроші?!
— Ах ти, чортів негідник! — Любов Олегівна замахнулася на зятя. — Подавись своїми грошима!
Проклинаючи Віталія нецензурною лайкою, яку вона тільки знала, теща як куля вискочила з квартири.
Увечері між подружжям відбулася серйозна розмова. Настя покаялася перед чоловіком, сказавши, що не знала, як вчинити.
— Я тут порахував, нам вигідніше відправити дітей у дитячий садок, ніж платити твоїй матері, — вимовив чоловік.
— Там чужі люди… Я якось боюся довіряти їм своїх дітей, — розгублено відповіла Настя. — До того ж там, можливо, місць немає…
— У нашому дитячому садку, куди ходить усього десять осіб?
— Ну не знаю, — знизала плечима Настя.
— А до школи ти як дітей відправляти збираєшся? Будемо вчителя додому кликати?
Чи твоя мати їх візьметься навчати? — нервово посміхнувся Віталій. — Я вважаю, що іноді не варто зв’язуватися з родичами, щоб не довести до такої ситуації, яка виникла зараз у нас.
— Ну так, думаю, ти правий, — зітхнула дівчина.
Через тиждень подружжя відправило дітей до дитячого садка і більше не потребувало допомоги тещі.
