— Ну що, родино, встаємо! — голосно оголосила бабуся Ганна, виходячи на подвір’я з відром і віником. — Сьогодні у нас великий суботник! Весна не за горами, а двір наш — у хаосі!
— Ой, бабусю, — зітхнув дідусь Петро з крісла-гойдалки, — я б краще чай випив і газету почитав.
— Чай можна і потім! — не здавалась бабуся. — А зараз всі на роботу!
— Я що, виглядаю, ніби в мене дві ліві руки? — піднявся онук Андрій, ковзаючи по ковзанах. — Мені краще ролики показати.
— Ой, онучок, — усміхнулась бабуся, — ти краще візьми мітлу, а то будемо з павуками танцювати!
— Павуків у нас тут більше, ніж листя! — підтримав дідусь.
— І це ж головне! — весело заявила бабуся. — Починаємо з очищення тротуарів!
— А я, — крикнула Марина, сестра Андрія, — візьмуся за клумбу. Ганнуся, ти не проти, якщо я твої квіти пересаджу?
— Пересаджуй, тільки не забудь полити! — порадила бабуся.
— Поллємо-поллємо! — підхопив маленький Ваня, зацікавлено дивлячись на зібране приладдя.
— А я в цей час принесу лимонаду! — заявив старший брат Олексій, — щоб сила була!
— Ось так! — радо вигукнула бабуся, — всі разом, і буде порядок!
Родина почала метушитись. Андрій ледве встигав з мітлою, поки Марина трохи наплутала з пересадкою квітів. Дідусь час від часу скидав жартівливі коментарі, а Ваня розсипав землю повсюди.
— Ваню, це ж не садок з піском! — сміялась Марина.
— Та я просто допомагаю, — невинно відповів хлопчик.
— О, я тут вже побачив креативний «переполох», — хихикала бабуся, — а тепер до справи!
Раптом із-за кущів вискочив сусідський кіт Мурчик — пухнастий герой двору.
— Ой, він знову тут! — вигукнув Ваня і побіг за ним з відром води.
— Ваню, та не треба його поливати! — сміючись, зупинила бабуся. — Мурчик — наш улюбленець, а не мішень для зрошення!
— Але він всю землю розгріб! — заперечив хлопчик.
— Ну то значить, треба його до роботи залучити, — дідусь Петро підморгнув. — Мурчик, ходи сюди, поможеш нам із прибиранням.
Кіт лише повільно потягнувся й ліниво потерся об ногу дідуся.
— Ось так і працюємо, — засміявся дідусь. — Головне — настрої.
Тим часом Марина не помітила, як на її квіти налетіла стара пташка і залишила «подарунок» просто на її штанях.
— Ой! — крикнула вона. — Що це було?!
— Це доля, — усміхнулась бабуся. — Весна ж, все чиститься, і ми теж.
— Ваня, — буркнув Андрій, — може краще б ти не бігав з водою і не ловив кота?
— А я хоч хочу! — наполягав хлопчик.
— Добре, тоді роби ставку, скільки ще разів Мурчик втече, перш ніж його спіймають, — посміявся Олексій.
— Дідусю, а в тебе є якийсь секретний рецепт, як швидко прибирати? — запитала бабуся, поглядаючи на нього.
— Звичайно! — дідусь помахав рукою. — Спочатку треба зробити вигляд, що ти зайнятий, а потім дочекатися, поки хтось інший все зробить!
— О, то це твоя тактика, — посміхнулась бабуся.
— Та ні, я просто мудрий, — похвалився дідусь.
Раптом із подвір’я почувся гучний сміх — онуки влаштували змагання, хто найшвидше збере сухе листя у купу.
— Ого, — вигукнула бабуся, — а хто переможець, отримає приз?
— Приз? — здивувався Андрій. — Що ж це буде?
— Та сюрприз! — підморгнула бабуся.
Усі з нетерпінням почали працювати ще швидше. Веселощі в розпалі.
Раптом на подвір’я зайшов дядько Василь — брат бабусі, чоловік із особливим почуттям гумору та величезним запасом дивних історій.
— Та що це тут за гамір? — вигукнув він, роззираючись. — Влаштували цирк без мене?
— Василю, якраз настав час найпотрібнішої допомоги! — весело відповіла бабуся. — Допоможеш прибрати?
— Звісно! — і він одразу схопився за мітлу. Але замість того, щоб місти, почав… малювати на асфальті величезні кола.
— Це що ще таке? — здивувався дідусь.
— Оце, — серйозно пояснив дядько Василь, — новий метод прибирання — «круговий рух». Навіть двір посміхається!
Онуки гикнули, а бабуся покрутила головою, але посміхнулась.
— Добре, Василю, а як щодо збору сміття?
— Просто! — він сів на підлогу і почав складати листя у купки, але так, що вони нагадували фігури тварин. — Ось, подивіться, це мій «листяний пес»!
— Гарний пес! — похвалив Марина, і всі почали сміятись.
Дядько Василь навіть спробував залучити кота Мурчика до «малювання», але кіт був не в захваті і втік, залишивши за собою хвіст смішних слідів на крейді.
— Ох, Василю, — сказала бабуся, — ти не просто допомагаєш — ти додаєш драйву нашому суботнику!
— А що, без драйву життя — нудне, — підморгнув він.
— Гаразд, — погодився дідусь, — але тепер будемо працювати, а не малювати!
— Добре, дідусю, — відповів дядько Василь, — а то я вже почав планувати «листяний фестиваль»!
Дядько Василь раптом зупинився, подивився навколо і сказав з усмішкою:
— А давайте-но влаштуємо змагання! Хто швидше прибере свою ділянку, той отримає… приз!
— Який приз? — зацікавлено запитав Олексій, склавши руки на грудях.
— О, це сюрприз, — загадково відповів Василь, підморгнувши. — Сюрприз справжній, домашній!
— Ну гаразд, — вигукнула бабуся Ганна, — змагання починаємо! Хто повільно працює — готуватиме й пити чай!
— О, я перший, — гукнув Андрій, уже піднімаючи мітлу.
— Тільки не забудь, що без сміху — ніяких призів! — підказала Марина, посміхаючись.
— Всі готуйтесь, — дідусь Петро кивнув, — а я буду рахувати, хто переможе. Але якщо хтось почне дуріти — я перший піду пити чай!
— А я не боюся, — сказав Василь, — тепер у мене є секретна зброя!
— І що це? — перепитала бабуся.
— Узвар з бабусиного рецепту!
— О, це вже серйозно! — захоплено вигукнула Марина. — Тоді пора починати!
Всі кинулися до роботи, мітли засвистіли, листя летіло в купи. Раптом із-за кущів почувся різкий мявкіт — Мурчик вибіг у двір, знову влаштувавши хаос.
— Ой, він знову тут! — засміялася Марина, — котячий інспектор затіяв ревізію!
— Мурчику, не ганяйся за листям! — крикнув Андрій, а кіт, ніби почувши, скинув із лавки кошик із фруктами.
— Опа! — засміявся дядько Василь, — наш патруль працює на повну!
— З таким помічником порядок гарантовано, — усміхнулася бабуся.
— Гаразд, — дідусь похитав головою, — але наступного разу ми з котом підпишемо контракт!
— О, так, — підтримав Василь, — і в ньому буде пункт «не розкидувати яблука»!
Всі сміялися, забуваючи про втому і насолоджуючись суботником.
Бабуся Ганна, дивлячись на загальний галас і сміх, махнула рукою:
— Добре, хлопці, досить пустощів! Зараз я вам покажу, як виглядає справжня організація!
— Ого, бабусю, а це що за план? — зацікавився Андрій, спостерігаючи, як вона витягає з сумки аркуш із малюнками і списком.
— Ось такий! — гордо сказала бабуся. — Після прибирання влаштовуємо сімейний пікнік із усіма улюбленими стравами. Але спершу — фінальна перевірка!
— Фінальна перевірка? — перепитала Марина.
— Так! — бабуся підморгнула. — Хто зробив свою роботу найкраще — отримає окремий бонус.
— О, це звучить серйозно, — засміявся дідусь.
— Ганно, а можна мені цей бонус? — пожартував дядько Василь.
— Спершу прибираємо, а потім поговоримо! — відповіла бабуся, уже роздаючи рушники і серветки.
— Ваню, допоможеш мені з квітами? — звернулась до онука Марина.
— Звісно! — хлопчик уже поспішав до клумби.
— А я перевірю, чи все листя зібране! — запропонував Андрій, збираючи останні купки.
Все навкруги несамовито кипіло.
— Ось це командна робота, — посміхнулась бабуся. — Тепер — час відпочити і насолоджуватись нашою працею!
Всі, втомлені, але щасливі, сіли на ковдру посеред двору. Запах домашнього узвару і свіжоспечених пирогів наповнив повітря.
— Знаєте, — сказала бабуся, — найкращий порядок — це коли ми разом. І сміх, і навіть курйози — частина нашої сім’ї.
— Абсолютно згоден! — підтримав дідусь і підняв келих із напоєм.
— За нашу родину! — додали всі.
Щойно всі вмостилися на ковдрі, дядько Василь несподівано витягнув із сумки великий м’яч.
— О, починаємо з ігор! — оголосив він із широченною усмішкою.
— Василю, ти ж обіцяв тільки пікнік, — посміхнулася бабуся.
— Обіцяв, але хто заборонить нам весело провести час? — підморгнув він.
Почалася весела гра: м’яч летів із рук в руки, хтось падав у траву, хтось сміявся так, що не міг дихати.
Раптом м’яч зачепив кошик із їжею — і той упав, розсипавши яблука та бутерброди на землю.
— Ой, — вигукнула Марина, — ось тепер справжня битва за обід!
— Не біда, — сміючись, відповів Андрій, — зараз ми все приберемо.
Але поки всі бігали збирати розкидане, Мурчик непомітно викрав шматок сиру і швидко втік під кущі.
— Хто ж у нас справжній злодій? — засміявся дідусь.
— Наш котячий асистент! — додала бабуся.
Після кількох хвилин хаосу родина знову вмостилася на ковдрі, вже трохи втомлена, але дуже щаслива.
— Знаєте, — сказала бабуся, — найголовніше — це не їжа і не порядок, а моменти, які ми проводимо разом.
— Абсолютно, — підтримав дідусь, — навіть якщо ці моменти іноді з м’ячем і котом.
Всі дружно сміялися, відчуваючи теплоту і підтримку сім’ї.
Коли всі трохи відпочили, дядько Василь вирішив підняти градус веселощів:
— А тепер конкурс на найсмішніший сімейний анекдот! — оголосив він.
— Ой, — передчував дідусь, — зараз будуть жарти на всі боки!
Почалися жарти, кожен старався вигадати щось кумедне. Марина розповіла про свого друга, який переплутав шкільний дзвоник із будильником і прокинувся посеред уроку.
— А я, — підключився Андрій, — знаю, як дідусь колись замість цукру всипав сіль у чай!
Всі сміялися так, що сльози котилися з очей.
Раптом у цей момент Ваня, граючись із собакою, випадково спіткнувся і впав у м’яку купу листя.
— Оце так приземлення! — крикнув Василь, а вся родина відволіклась від розповідей.
— Ну, головне — без травм, — посміхнулася бабуся і допомогла Вані встати.
Після такого веселого моменту дідусь дістав із комори стару гітару.
— Тепер музика! — оголосив він.
Всі співали пісні, а Мурчик, влаштувавшись на колінах у бабусі, тихенько муркотів.
— Це найкращий день, — зізналася Марина.
— І найвеселіший! — додав Андрій.
— І з найкращою компанією, — підсумував дядько Василь, посміхаючись.
Після кількох веселих жартів і розваг дідусь Петро налаштував свою стареньку гітару, і весь двір наповнився мелодіями.
— Хто перший співати? — запитав він, усміхаючись.
— Я! — вигукнула Марина, і з її перших акордів розпочалась сімейна караоке-сесія.
Всі співали — від дядька Василя, який трохи фальшивив, до бабусі Ганни, що раптом показала чудовий голос.
— Не так уже й погано, бабусю! — похвалив Андрій.
— Ха-ха, у мене колись був хор у школі, — посміхнулася вона.
Сонце почало заходити, фарбуючи небо у теплі відтінки рожевого і помаранчевого. Мурчик ліг на коліна бабусі, а Ваня обійняв маму.
— Знаєте, — сказав дідусь Петро, — найважливіше в житті — це не порядок у дворі, а порядок у серцях.
— І сім’я, — додала бабуся, — яка завжди підтримає, розсмішить і допоможе.
— І навіть котячий інспектор! — посміхнувся Василь.
