— Оксано, як він сміє таке про тебе говорити? Пора поставити на місце цього вискочку, — обурювалася її подруга Олеся.
— Мені байдуже. Нехай говорить, що хоче.
— Але ж він стверджує, що ви через тебе розлучилися. Нібито ти йому зрадила.
У відповідь Оксана лише голосно розсміялася. Адже по суті все було точнісінько навпаки.
Це вона спіймала чоловіка на зраді й одразу вигнала з власної квартири.
Правда, розлучалися вони довго, оскільки у них є неповнолітня донька. Та зрештою розлучилися.
Спочатку було особливо важко. Аліменти він платив копійчані, оскільки його зарплата залишала бажати кращого. А ось понтів було аж занадто багато.
Пів року тому…
— Та ти пропадеш без мене, дурепо!
— Іди геть!
— На що ти зібралася дочку утримувати, Оксано? — сміявся їй в обличчя чоловік, паралельно збираючи свої речі.
— Не пропадемо. Забирайся з моєї квартири негайно.
— Та я відсуджу у тебе дочку. Доведу, що ти не в змозі її утримувати і що ти психована істеричка.
— Не мрій.
Костя цілеспрямовано намагався вивести її з рівноваги, але Оксана стійко трималася. Як тільки двері зачинилися, вона дала волю емоціям.
«Я знала, що одного дня це трапиться. Я відчувала», — думала вона, запиваючи горе келихом червоного.
Добре хоч донька цього дня залишилася у бабусі.
Костя довгий час працював викладачем в університеті. Причому багато чоловіків працюють викладачами, і все б нічого.
Але Костя був ласий на жінок. Особливо на молоденьких третьокурсниць.
Як він любив говорити своїм друзям:
— Дружина з часом старіє, а третьокурсниці — ніколи.
Так і сталося, що Оксана застукала його зі студенткою у власній квартирі. Не передати, наскільки це було огидне видовище.
А все тому, що в неї різко впав тиск і вона попросилася додому на обід.
Тільки уявіть собі, що він не соромився власної доньки, яка також могла повернутися в будь-який момент зі школи.
Оксана розуміла, що це вже далеко не перша його інтрижка на роботі. Тільки цього разу вона його спіймала на гарячому.
Костя навіть не став виправдовуватися. Але не тому, що вважав це безглуздим у цій ситуації, а тому, що йому було байдуже.
— Дізналася і добре. Це навіть на краще. Закінчиш навчання, і я одружуся з тобою, — говорив він своїй студентці, яка була в нього шалено закохана.
— Правда, Костянтине Павловичу?
— Правда, Христино. І так, тут я для тебе Костя.
Минув майже рік. Костя вирішив писати докторську, однак згадав, що деякі важливі документи забув у квартирі колишньої дружини.
З великою огидою він набирав її номер. З боку навіть було відчуття, що йому запропонували з’їсти цілий лимон.
— Слухаю, — абсолютно байдуже відповіла Оксана.
— Мені потрібно забрати свої документи.
Костя не вважав за потрібне вітатися з нею навіть з елементарної пристойності.
— Хіба ти не все забрав?
— Не все. Сьогодні ввечері о сьомій я заїду.
Однак те, що йому відповіла Оксана, він аж ніяк не очікував почути.
— Мене в цей час не буде вдома.
— Тобто як не буде? А де ти будеш?
— Це вже не твоя справа. Забереш завтра в обід.
Оксана поклала слухавку.
Костя був шокований таким вчинком. Адже в шлюбі вона завжди танцювала під його дудку і підлаштовувалася. А тепер слухавку так просто кидає.
І тоді колишній чоловік вирішив показати їй свою принциповість.
«Може, вона спеціально сказала, що її не буде вдома. Та де їй ще бути? Не на побачення ж бігати в сорок з гаком. На цю курку без сліз ніхто й не погляне».
З цими думками він вирушив до колишньої дружини, але її дійсно не було вдома.
Він вирішив зателефонувати дочці, яка відмовилася з ним спілкуватися після розлучення. Але батько був у неї в чорному списку.
Він просидів на лавочці приблизно годину, а потім побачив, як до будинку під’їхала машина.
З неї вийшла колишня дружина з розкішним букетом троянд. Така ошатна, щаслива і з променистою посмішкою.
Однак ця сама посмішка зникла з її обличчя, щойно вона побачила свого колишнього чоловіка.
— Навіщо прийшов?
— Я ж сказав, що мені потрібні документи.
— Так і я сказала, що мене не буде вдома, — впевнено відповіла Оксана.
— Від кого квіти?
Вперше за довгий час Костя почав цікавитися її життям. І не дивно, адже сам він їй квітів після весілля більше ніколи не дарував.
— Це вже тебе не стосується. Забирай свої документи та забирайся.
Вони піднялися до квартири. Костя був вражений тим, як змінилося її житло.
Оксана зробила дизайнерський ремонт, придбала меблі, скоріш за все на замовлення, і взагалі зажила як у казці.
— Звідки гроші на все це?
— Ти забрав те, що тобі потрібно? — відповіла йому Оксана питанням на питання.
— І все-таки?
— Забирайся.
Але Костя не вгамовувався. Йому дійсно не давало спокою те, що відбувалося.
— Ти не відповіла на питання!
— А зобов’язана?
— Так.
— З чого б це?
— Тому що я твій чоловік.
— Колишній чоловік.
У цей момент Оксана виставила його за двері й зачинила їх перед самим носом.
Так, такого повороту подій Костя явно не очікував.
«І виглядає добре, і квартиру обставила, і з квітами приїхала. Невже у неї справді хтось є? Та такого не може бути!
Ми ж розлучилися всього рік тому. Та й кому вона потрібна після сорока років, та ще й з дитиною?».
Однак усьому мало бути логічне пояснення, і він вирішив це з’ясувати.
До того ж, він не просто так почав про це думати.
Не можна сказати, щоб старі почуття у нього різко спалахнули. За останні роки він взагалі почав сильно сумніватися в тому, чи кохав він колись Оксану.
Однак і з Христиною у нього нічого не склалося. Чергова інтрижка, яка не закінчилася нічим серйозним.
Готувати й прати йому вона не збиралася. Не для того дорогий манікюр у салоні дівчина робила.
А йому самому це все набридло сильніше за гірку редьку. Ось і згадав про колишню дружину.
Вона начебто ще й покращала. Може, щось і вийде.
Він вирішив знову завітати до неї в гості, але цього разу з розмахом і з квітами. Так би мовити, спробувати повернути своє колишнє становище.
«Я ж їй квітів майже не дарував. Зараз мене побачить і розтане. А щодо тих її квітів…
Може, на роботі якийсь корпоратив був, ось і подарували. Справді, кому вона потрібна, крім мене?» — намагався переконати себе Костя дорогою до дружини.
Він постукав у двері, але йому не відразу відчинили. Потім вийшла Оксана.
— Привіт! Це тобі, — простягнув Костя їй букет.
— Що за цирк? — спокійно запитала Оксана, навіть не поглянувши на квіти.
— Я нібито прийшов помиритися.
З боку Костя виглядав як школяр, що провинився, отримавши двійку з математики.
— Прокинься, ми ж розлучилися з тобою!
— І що це змінює?
— Багато чого. Наприклад, те, що у мене тепер інше життя і ти мені не потрібен.
На задньому фоні пролунав чоловічий голос:
— Кохана, хто там?
Потім перед Костею постав абсолютно незнайомий чоловік у халаті, який, судячи з зовнішніх даних, був набагато міцніший за нього.
— Це якийсь розіграш?
— Зовсім ні, — відповіла Оксана.
Тут у розмову втрутився цей самий чоловік.
— Сам підеш чи тобі допомогти?
У цей момент Костя розгубився і навіть не знав, що на це відповісти. Він кинув квіти й побіг вниз по сходах.
— Віник свій забрати забув! — крикнула колишня дружина йому вслід, дивлячись на букет.
Такого приниження він ще ніколи не відчував.
Звик, що йому можна було називати дружину безмозкою куркою і невдахою, а вона це прощала.
Колись Костя стверджував, що нікому вона не здалася, крім нього. Але, мабуть, знайшовся той, хто побачив у ній чудову людину.
Як шкода, що Костя зрозумів це лише зараз. А ось Оксані було шкода зовсім іншого — витрачені роки й сили на людину, яка її ніколи не цінувала.
