― Щось знову стрілка криво йде, ― Олег незадоволено розглядав себе в дзеркалі. ― Дивись, ти штани знову погано відпрасувала, стрілки не зрозуміло як зроблені.
Катя стояла позаду і без емоцій дивилася на його відображення. Вона бачила, що його дорогі чорні штани випрасувані ідеально, стрілки, як леза, тонкі і рівні. Ні соринки, ні плями, ні зайвої складочки.
Вона не дивувалася і не сперечалася. Олег щоранку перед виходом з дому влаштовував ось таке шоу перед дзеркалом.
― З брюками все добре, коханий. Тут нема до чого причепитися.
― Я не чіпляюся! Я вказую на недоліки. Чому завжди так важко зробити те, що я прошу? Хіба я прошу чогось надприродного? Ні.
Він ще раз незадоволено оглянув себе з ніг до голови і взяв портфель:
― Гаразд, підійде. Сьогодні підписуємо контракт, буду пізно, ― він доторкнувся губами до щоки Каті і вийшов. ― До вечора.
Двері зачинилися. Катя вимкнула світло в передпокої і повільно сіла тут же на маленький пуф поруч із взуттєвою полицею.
Це були її щоденні заслужені пів години відчаю, коли вона розмірковувала про своє життя і мріяла, як його змінити, думала, що ж і де пішло не так…
… Катя і Олег познайомилися ще студентами. Вона вчилася на педагогічному, хотіла бути вчителем історії, він ― на інженера.
Красиве студентське кохання, коли немає нічого, крім міцних, справжніх почуттів, але їх з головою на все вистачає.
І їй вистачило. Вистачило на те, щоб ризикнути і одружитися, не маючи за душею ні копійки, крім скромної студентської стипендії.
Ніякого приданого батьки не залишили ні Каті, ні Олегу. Обидві сім’ї ледве-ледве зводили кінці з кінцями.
Пишного весілля не було ― просто розпис. Після нього молоді переїхали в окрему кімнату в гуртожитку.
Грошей, що подарували батьки, вистачило, щоб купити зручне ліжко і всякі дрібниці для побуту.
Каті бабуся передала в придане свою стару швейну машинку. Відмовитися було незручно ― подарунок же.
Шила Катя добре ― бабуся і навчила. Правда, часу зараз не було, тому старенька-машинка стояла на підвіконні під старим рушником.
Вже на останньому курсі Олегу вдалося влаштуватися в хорошу будівельну фірму. На позиції штатного інженера він довго не затримався і швидко отримав підвищення.
Катя почала працювати в школі. Робота їй подобалася, кожну тему намагалася розповісти якось по-особливому, щоб зацікавити учнів.
Дітей вона любила і сподівалася, що скоро піде в декрет, буде няньчитися зі своїми і стане найщасливішою мамою на світі.
― Ну куди нам поспішати? ― говорив Олег ― Як ми будемо жити в цій однокімнатці втрьох?
У Олега справи йшли вгору, на той час молода сім’я вже переїхала у власну однокімнатну квартиру в новому районі. На роботу Олег їздив на старій іномарці.
― І що ти взагалі в цій школі забула? ― говорив Каті чоловік. ― Ти вдома нічого не встигаєш, вдень там, потім з цими зошитами до пізньої ночі сидиш.
Пропонував же: йди і займайся домом. Як вдома все буде добре, про дитину подумаємо.
Катя встигала вдома робити все, але Олегу постійно щось не подобалося. Вона йшла вранці набагато раніше за нього, і йому доводилося їсти вже охололий сніданок.
У неї не було часу готувати якісь складні страви, а йому не подобалося їсти ввечері розігрітий суп і пюре з учорашніми котлетами.
Йому було важливо вранці одягти щойно випрасувану, ще теплу сорочку. Катя ж прасувала п’ять сорочок у неділю відразу на тиждень.
Олег був незадоволений і постійно висловлював всілякі претензії.
― Коли ти вже підеш звідти і будеш нормально піклуватися про коханого чоловіка і про дім?
Користі від твоєї роботи! Копійки отримуєш, без яких ми прекрасно можемо жити.
Через три роки Катя написала заяву і вирішила присвятити себе дому і сім’ї. А точніше чоловікові ― дітей у них так і не було.
Олег перейшов у нову компанію на керівну посаду, багато працював вдома вечорами.
― Ну яка дитина, Кать? Вона буде кричати, плакати, не давати спати мені і тобі. Як я буду працювати?
Або ти хочеш, щоб мене звільнили, і ми залишилися без грошей? Ти ж не працюєш ― все на мені.
Тепер дім став для Каті основною роботою. Вона щодня прибирала і готувала чоловікові щось нове та особливе. Він не їв розігріту вчорашню їжу, тому готувати потрібно було за кілька годин до його приходу.
Катя постійно шукала нові рецепти, експериментувала і розширювала домашнє меню. Олег теж не любив ресторанну їжу і не дозволяв Каті нічого замовляти.
Вона вже готувала краще за будь-якого шеф-кухаря, але Олег все одно критикував її страви: то мало солі, то багато спецій, то м’ясо перетримала.
Спочатку Катя заперечувала і сперечалася, а потім втомилася і просто замовкла. Доводити щось їй більше не хотілося, стало ясно, що йому все завжди буде не так.
― Сьогодні рибні котлети приготувала краще, ніж минулого разу, але спеції мені в них не подобаються.
― Я наступного разу покладу інші спеції. Які ти хочеш?
― Звідки мені знати? Придумай щось, ти ж господиня.
― Добре. Я подумаю.
Раніше вони часто говорили про його роботу, обговорювали проекти. Олег питав думку Каті, і вона могла дати дуже цінну пораду.
Зараз вечері та сніданки проходили майже в тиші. Олег втуплювався в телефон і щось читав, а потім йшов у свій кабінет.
Вони вже жили у великій квартирі. У «порожній» квартирі, як її називала Катя.
Катине придане ― бабусина швейна машинка ― переїжджала з ними з квартири в квартиру.
Олег кілька разів поривався її викинути, але вона не дозволяла:
― Ти все одно не шиєш. Навіщо її з собою тягати?
— Це пам’ять і подарунок. Залиш.
― А це? Пакет зі сміттям навіщо?
— Це не сміття. Це викрійки. Залиш.
Дивно, але тут Катя була непохитна. Олег дивився на неї з подивом, але «придане» не викидав.
* * *
Сьогодні, після того як за ним зачинилися двері, Катя довго сиділа в темряві, а потім встала і пішла не як зазвичай, на кухню, а в комору.
Поставила драбину і з верхньої полиці дістала запилену швейну машинку і пакет з викрійками.
Там лежав відріз гарної бавовняної тканини «в огірок». Катя купувала її дуже давно, хотіла пошити сорочку, але руки так і не дійшли.
Вона віднесла машинку в одну з порожніх кімнат. Накинула на себе тканину перед дзеркалом, зрозуміла, що цей глибокий бірюзовий колір все так само пасує до її русявого волосся, і почала творити: розгорнула тканину на підлозі, розклала на ній викрійки.
Цього дня Олег вперше за багато років залишився без вечері. У раковині стояв посуд, не помитий ще після сніданку, в пральній машині лежали його випрані ще вранці сорочки.
Катя тільки мовчки відкрила йому вхідні двері і пішла в дальню кімнату, де яскраво горіло світло і грала музика.
Олег почав скандалити і щось висловлювати, але дружина навіть не повернула голову від машинки.
Шиття захопило Катю. Вона шила спочатку для себе, потім для подруг. Скоро вона купила собі нову швейну машинку і пішла на онлайн-курси з шиття.
Постійно вчилася новому. Вона встигала займатися будинком, готувати і прибирати, але Олегу нове захоплення дружини не подобалося.
Спочатку він щось незадоволено висловлював, з іронією розглядав речі, які пошила Катя, а потім почав приходити в лють. Він чекав, що Катя награється в модельєра і кине це все.
Але вона кинула не улюблене заняття… а Олега. Вона пішла так само, як жила з ним останні роки ― мовчки і без емоцій.
У Каті були гроші, щоб зняти квартиру. Вона переїхала в маленьку однокімнатну на іншому кінці міста.
Квартира була дуже теплою, на сонячній стороні ― якраз те, що треба, щоб шити при хорошому світлі.
Олег якийсь час намагався повернути дружину, дзвонив, писав повідомлення, приїжджав пару разів. Але Катя не хотіла цього.
Вона втомилася жити для іншої людини, не для себе. Втомилася робити тільки те, що подобається і хочеться йому.
Після стількох років зручного спільного життя Олег не став наполягати на збереженні шлюбу ― думав, що вона скоро сама до нього приповзе. Так що вони швидко розлучилися.
Він наполягав на іншому ― щоб вона підписала відмову від усього майна і ні на що не претендувала.
Катя мовчки поставила підпис під усіма документами і пішла в густий туман, який того дня огорнув місто. Тоді жовтневий туман ніби поглинув Олега і все її минуле, бліде життя.
Вона йшла сірими вулицями і розмірковувала, як так вийшло, що їх легке, запаморочливе кохання померло.
Чому Олег став таким? А вона чому мовчала?
Тому що дуже кохала, хотіла догодити, хотіла зробити все найкраще для нього і просто втратила себе.
Катя змерзла і зайшла в першу-ліпшу кав’ярню.
― Так, погода не дуже. Але не сумуйте, все обов’язково буде добре. Спробуйте цей фісташковий еклер.
Це наша новинка. Дуже смачний. Точно підніме вам настрій, ― посміхнулася дівчина-бариста.
― Я сьогодні розлучилася. У мене другий день народження. Давайте ваш еклер.
Катя вперше за багато днів щиро посміхнулася у відповідь. Ніби давно дрімаючі десь всередині емоції раптом були розблоковані.
Вона взяла велику чашку капучино з корицею і пухкий еклер. Це і справді було смачно. Катя потягувала каву, жувала тістечко і байдуже дивилася у вікно.
У тумані мерехтіла вивіска магазину навпроти. Літер було не розібрати, але потім Катя все-таки розглянула: «Тканини».
Закінчивши свій шикарний сніданок і подякувавши дівчині за стійкою, вона вийшла з кав’ярні і попрямувала прямо в магазин навпроти.
Підійшовши ближче, побачила оголошення: «Потрібен продавець. Терміново!».
Магазин виявився невеликим, але дуже затишним. Катя з жадібністю розглядала асортимент і розуміла, що таких кольорів вона ніде не зустрічала.
― Добрий день. Вам ще потрібен продавець? Я шукаю роботу, ― звернулася вона до жінки за касою.
― Потрібен, дуже потрібен, ― зітхнула та. ― Тільки потрібен той, хто розуміється на цьому і може допомогти покупцям з вибором, а не просто сидить в телефоні і позіхає.
― Я шию сама і розбираюся.
― Хмм, ― жінка вже з великим інтересом подивилася на Катю. ― Шиєте…
Катя розстебнула пальто:
― Дивіться, цю сорочку і штани я пошила сама.
― А що, дуже навіть. Красиво. І поєднання кольорів таке незвичайне. Я Ольга, власниця магазину.
― Катя.
Катя пропрацювала в цьому магазині кілька років, а потім поруч відкрила своє ательє. З Ольгою з часом вони стали хорошими подругами і зуміли налагодити спільну і прибуткову справу.
Катя спочатку була в ательє одна, а потім взяла помічниць. Її знали в місті, і замовлень було завжди багато. Її нове життя їй подобалося, вона була щаслива.
Вона шкодувала тільки про одне. Про те, що не почала це життя раніше.
Втім, усьому свій час.
