Ніна дуже кохала Олега. Настільки сильно, що прощала йому буквально все.
Вони одружилися, коли Нінка була ще зовсім дівчинкою. Тільки-но виповнилося дев’ятнадцять.
За Олегом вона бігала з шістнадцяти років, навіть намагалася виглядати дорослішою. Спочатку він не звертав на неї ніякої уваги, вона була для нього занадто маленькою.
Потім вона подорослішала, стала красунею. І Олег вирішив, навіщо відмовлятися від того, що само пливе в руки.
Йому на той момент вже було двадцять чотири, Ніні вісімнадцять. У них почалися стосунки – дивні, якісь неправильні.
Олег міг зникнути на кілька днів. Не брав телефон, не відповідав на повідомлення. Просто десь гуляв.
Потім з’являвся, як ні в чому не бувало, а Ніна завжди його чекала.
Звичайно, не обходилося без сліз, але Олег говорив їй, що кохає лише її. Але просто натура у нього така, вільна, чи що. Ще не нагулявся.
І Ніна вірила, що колись він зміниться. Колись полюбить її так сильно, як і вона його.
У Ніни був друг Діма. З дитячого садка дружили. Жили в одному дворі, потім ходили в одну школу.
Діма був таємно закоханий у Ніну. Але знав, що вона в ньому бачить лише друга.
І боляче йому було від того, що вона так себе не цінує. Не розуміє, що гідна тільки кращого.
Діма знав, що якби Ніна відповіла йому взаємністю, він би все для неї зробив. Але розумів, що цього не буде.
Любить вона цього Олега, немов він її приворожив. Ось і не ліз Діма, лише завжди непомітно був поруч.
Коли Олег зникав в черговий раз або ж влаштовував Ніні скандал без приводу, та плакалася Дімі.
— Ну чому він так зі мною? Я ж так його люблю…
— А може, варто перестати кохати? — злився Діма.
— Та не можу я, як ти не розумієш…
Ох, Діма прекрасно розумів! Він і сам з радістю б перестав Ніну кохати, та не виходило. Тому й не сперечався, розумів, що вона відчуває.
А Олег ставав все більш некерованим. Почав багато пити, відверто фліртував з різними дівчатами.
І Ніна зважилася на найбільшу дурість, яку може зробити закохана дівчина — дитина.
Чомусь вона наївно думала, що дитина все виправить. Що Олег подорослішає, візьметься за розум. Що почне цінувати Ніну, що дуже полюбить свого малюка.
Власне, в дев’ятнадцять вона і опинилась при надії. Сказала про це Олегу, але радості на його обличчі не побачила.
— Треба розписатися, напевно, — пробурмотіла вона, соромлячись. — Поки живота не видно.
— Напевно, — промовив він похмуро.
Чому він все ж вирішив пов’язати себе узами шлюбу, неясно. Може, думав, що щось з цього вийде, а може, просто не зрозумів, що можна відмовитися.
Ніна була найщасливішою нареченою. А ось для Діми цей день став справжнім трауром.
Він дивився на Ніну — таку щасливу, сповнену надій, і дуже хотів її вкрасти. Замкнути у себе вдома і не відпускати, поки вона не зрозуміє, що він набагато кращий за Олега.
Але, зрозуміло, він цього не зробив. Лицемірно бажав їй щастя з майбутнім чоловіком, а сам напивався, щоб забутися.
У Ніни та Олега народився син. Назвали Арсенієм. І спочатку Олег навіть намагався бути зразковим батьком і чоловіком.
Перестав пропадати, став рідше гуляти з друзями. Допомагав з дитиною, не сварився з дружиною.
Але дуже скоро він зрозумів, що таке життя не для нього. Коли синові виповнився рік, Олег знову пустився у всі тяжкі.
Спочатку зник на три дні, не думаючи, що Ніна божеволіє. Вона вже і морги, і лікарні обдзвонила. І всіх друзів свого чоловіка.
Діма знову був поруч. Сидів із Сенєю, поки Ніна бігала по всіх злачних місцях, розшукуючи чоловіка.
Вона навіть встигла заяву в поліцію подати, та блудний чоловік повернувся.
Як же Ніна кричала. Плакала, вимагала пояснень.
— Я не зобов’язаний перед тобою звітувати, — відрізав Олег, проходячи на кухню.
У кімнаті заплакав Сеня, але його тато навіть вухом не поворухнув. Йому не до дитини було, похмілля мучило.
І ось з того моменту Олег перестав прикидатися. Він то йшов, то повертався. І щоразу Ніна приймала його, сподіваючись, що він зміниться.
Коли Арсенію було три роки, Олег пішов остаточно. Спочатку він знову зник, Ніна думала, що він знову загуляв. Але, забравши сина із садочка після роботи, Ніна виявила, що вдома немає речей чоловіка.
А поки вона намагалася зрозуміти, що відбувається, їй прийшло повідомлення.
«На розлучення подам сам, не чекай на мене!»
Як же Ніна страждала. Ревіла вголос, жити не хотіла.
Діма примчав відразу, як тільки дізнався, що сталося. Цілу добу він був з нею поруч, займався Арсенієм. Стежив, щоб вона дурниць не наробила.
А коли Ніна трохи прийшла до тями, Діма зважився.
— Отже, так. Я тепер буду твоїм чоловіком. І батьком Сені.
Ніна подивилася на друга і похитала головою.
— Вибач, але я тебе не кохаю. Точніше, кохаю як друга і дуже вдячна тобі за твою допомогу. Але як чоловіка… Я тебе не сприймаю, вибач.
— Я знаю, — відрізав Діма. — Але я кохаю тебе не тільки як друга. І не дозволю тобі більше страждати через це…
Діма навіть слова не міг підібрати. А Ніна була так розбита в той момент, що просто кивнула. Нехай буде поруч.
Але Діма не відступив від своїх слів. Він був поруч з Ніною, не форсував події. Постійно займався дитиною, адже Сеньку він любив, як власного сина.
Ніна спостерігала за ним і розуміла, що кращого варіанту у неї вже не буде. Ніхто не полюбить її сина так, як її друг. Ніхто не буде піклуватися про неї краще, ніж Діма.
І вона здалася. Не тому, що полюбила. А від безвиході.
Діма був на сьомому небі від щастя, коли Ніна погодилася вийти за нього заміж. А коли Сеня вперше назвав його татом, чоловік навіть розплакався.
Все йшло добре. Сім’я у них була щаслива, на заздрість усім. Часом Дімі здавалося, що і Ніна його кохає. Як чоловіка, не як друга.
А часом йому ставало страшно: раптом з’явиться Олег? Раптом Ніна кине все і повернеться до свого колишнього непутящого чоловіка.
Так він і жив між двох вогнів. То радів їхньому щастю, то прокидався серед ночі від кошмару.
Але одного дня кошмар став реальністю. Сені виповнювалося шість років. Ніна і Діма влаштували йому шикарне свято.
Спочатку Арсеній з друзями настрибався в батутному центрі, а вже вдома на них чекали торт і подарунки.
І варто було Сені задути свічки, як у двері подзвонили.
— Хтось ще прийшов тебе привітати? — посміхнулася Ніна.
— Я відкрию, — промовив Діма.
Він не подивився у вічко, просто відкрив. І тут же відчув, як страх, липкими щупальцями заповзає кудись углиб серця.
На порозі стояв Олег, тримаючи в руках якогось дивного плюшевого зайця. Побачивши Діму, він хмикнув.
– А ти, як завжди, поруч? Де мій син? Я прийшов привітати його з днем народження.
– Хто там, Дім? – крикнула Ніна, виходячи з кухні. І відразу зблідла. Слідом вискочив і Сенька, а потім завмер.
— Ну, привіт, — посміхнувся йому Олег. — З днем народження, синку!
Арсеній спочатку подивився на Олега, а потім на Діму.
— Тату, хто це? — запитав він у Діми.
Олег похмурнів. Він не очікував такого.
— Тату, значить…
— Діма, забери Сеню, — сухо промовила Ніна.
— Ніна…
— Будь ласка…
І знову цей погляд. Ніби повернувся цей приворот. Власне, Діма і думав, що колись це трапиться.
Єдине, що він знав точно, Сеньку він не віддасть. Він його батько, а не це непорозуміння!
Діма грав із Сенєю в кімнаті. Подарунків було багато, є з чого вибрати.
Але чоловікові було невесело. Він думав про те, що відбувається там, за дверима.
Чекав того моменту, коли Ніна увійде в кімнату і повідомить, що Дімі краще піти. Чекав і боявся.
І Ніна увійшла. Руки у неї тремтіли, посмішка була неприродною.
— Ну, як ви тут? — запитала вона.
— Граємо! — відповів Арсеній. — А дядько пішов?
— Пішов. Ми ж свічки задули, а торт не з’їли!
— Так! — закричав іменинник і кинувся на кухню. А Діма схопив Ніну за лікоть і просто подивився на неї.
— Ну, ти чого? — посміхнулася Ніна. — Ходімо, поки Сенька весь торт не з’їв. А то ми потім розоримося на стоматолога.
— Ніна…
Жінка обійняла свого чоловіка, а потім поцілувала його.
— Він не повернеться. Він не потрібен Сеньці, у нього є справжній батько.
— А тобі?
— Мені? Мені потрібен тільки ти.
Діма посміхнувся, а потім повів Ніну за руку на кухню.
Можливо, та шалена любов і не минула. Можливо, щось і залишилося в серці Ніни. Але безрозсудна молодість змінилася мудрістю.
А ще Дімина любов розтопила серце цієї наївної дівчини. І Ніна знала, що зараз вона щаслива, як ніколи.
А та шалена пристрасть нехай залишається в минулому. Нічого хорошого в ній і не було.
