– Я голодний! Чому на столі досі порожньо?! Я прийшов додому пів години тому, а ти навіть картоплю ще не почистила! – голос Олега зірвався на ображений фальцет.
Олена сиділа на кухонній табуретці в куртці й чоботях. Вона щойно повернулася з третьої роботи.
Перед очима пливли чорні кола від втоми, а в голові гуділо єдине питання: як вона дозволила перетворити своє життя на це пекло?
– Мамочко, я теж хочу їсти… – тихенько проскиглив п’ятирічний Максим, смикаючи її за рукав.
Цей дитячий голосок спрацював як розряд струму. Олена швидко скинула куртку, підійшла до плити і подивилася на порожню каструлю.
– Олеже, – її голос тремтів від ледь стримуваної істерики. – Ми вчора домовилися. Ти забираєш Макса із садочка о шостій, не пізніше.
Ти мав дати йому вчорашні макарони з котлетою і просто почистити картоплю до мого приходу. Чому дитина сидить голодна о десятій вечора?!
Олег невдоволено закотив очі, спираючись на одвірок:
– Ти що, знущаєшся? Мені це незручно логістично! Спершу йди додому, щось там робити, потім у садок… А макарони вчорашні!
Я не буду годувати сина старим розігрітим непотребом. І картоплю чистити — це повністю жіноча справа. Ти ж знаєш, як я втомлююся на роботі!
– Втомлюєшся?! – Олена більше не могла стримуватися, сльози градом покотилися по блідих щоках. – Це ти втомлюєшся?!
Ти працюєш з дев’ятої до п’ятої в теплому офісі і пів дня п’єш каву! А я працюю на трьох роботах! Я сплю по чотири години на добу! Я забула, як виглядає нормальний вихідний!
– Ну, всі зараз багато працюють, такий час… – меланхолійно знизав плечима чоловік.
– А чому я працюю за трьох, Олеже?! Чому?! Тому що ми вже три роки виплачуємо гігантський кредит твоїх батьків, які зробили євроремонт на дачі! На своїй дачі!
Їм, бачте, “важко знайти роботу”, а тобі “важко знайти підробіток”! І тільки я одна тягну цю кляту лямку, поки ви всі комфортно влаштувалися і сидите на моїй шиї!
– Ой, ну не починай цю бабську істерику, – Олег примирливо підняв руки. – У мене специфічна спеціальність, куди я піду підробляти?
А батьки старенькі… Хто їм допоможе, крім нас? Добре, добре, не реви. Ну годі. Завтра я і заберу малого, і приготую щось. А сьогодні вже готуй ти.
Того ж вечора Олена сиділа над додатком банку. Якщо наступного місяця вона візьме ще три нічні зміни на фрилансі, вони зможуть закрити батьківський кредит на пів року раніше. І тоді…
Тоді вона нарешті купить собі хороші зимові чоботи, бо старі вже просять каші. І Макса запише на плавання, він так мріяв про це…
– Лєно! Скинь мені на картку чотири тисячі! Мені не вистачає. Тут велика знижка на круті кросівки! – радісний крик Олега з вітальні на шматки розрізав її мрії.
Олена зайшла в кімнату і подивилася на екран його ноутбука. Брендові кросівки з останньої колекції.
– У мене немає чотирьох тисяч, Олеже. Я сьогодні переказала платіж за кредит твоїх батьків. Залишилося тільки на комуналку і на їжу до кінця місяця.
– Як це немає? Ти ж вчора аванс на другій роботі отримала! – він невдоволено насупився. – Ну клас, дякую. Доведеться брати в “оплату частинами”. Я ж не буду ходити в обносках, як ти…
Фраза “в обносках, як ти” вдарила Олену під дих. Вона опустила очі на свій запраний і розтягнутий домашній светр.
Вона економила на жіночих засобах, на косметиці і купувала найдешевшу каву, щоб її чоловік “не ходив в обносках”.
Раптом у пам’яті випливла картинка: список боржників за комуналку на дверях їхнього під’їзду минулого тижня. Там був номер їхньої квартири.
Олег тоді відмахнувся, сказав, що це помилка ЖЕКу, адже квартплата і продукти — це була його єдина зона відповідальності з його зарплати.
– Олеже… а ти часто береш речі в розстрочку? – тихо запитала вона чоловіка.
– Та постійно. А що тут такого? Я маю виглядати статусно.
Олена промовчала та повернулася на кухню. Вона відкрила холодильник — там лежав шматочок засохлого сиру, пів пачки сосисок і самотня морквина. Олег не купував продукти вже два тижні.
На вихідних Олена відвезла Максима до своїх батьків. І вирішила побути в них один день, відпочити.
– Доню, та ти як з хреста знята. Ти світишся, як рентгенівський знімок, – мама стурбовано гладила її по худих плечах.
– Мамо, я просто сильно втомилася. Кредит свекрів витягує всі мої сили.
– А вони що, так і сидять на дачі з новим ремонтом? Не працюють?
– Кажуть, тиск стрибає, здоров’я погане…
Батько Олени, який слухав це з коридору, раптом зайшов на кухню, поклав ключі від машини на стіл і твердо сказав:
– Отже так! Збирай речі, доню. Ті, що зараз з тобою, залишай тут. За іншими ми поїдемо після вихідних.
У понеділок після роботи Олег звичним кроком зайшов на кухню, очікуючи побачити дружину біля плити. Але квартира зустріла його повною тишею і луною.
На кухонному столі не було вечері. Там лежав роздрукований графік платежів за кредитом його батьків, порожня пластикова картка і ключі.
Олег почав телефонувати Олені, але номер був заблокований. Закипаючи від обурення, він поїхав до тестя з тещею.
Він довго дзвонив у двері, поки на порозі не з’явився батько Олени.
– Якось негарно виходить! – з порогу почав “качати права” Олег. – Де моя дружина? Чому немає вечері?
І головне — чому сьогодні не списався платіж за кредит моїх батьків?! Вона що, забула поповнити картку?!
Батько Олени подивився на зятя важким, презирливим поглядом, від якого Олегу стало незатишно.
– Твоя дружина, Олеже, зараз спить. Вперше за три роки вона спить більше п’яти годин. А щодо кредиту… Тобі доведеться знайти другу роботу.
Або продати свої брендові кросівки. Або відправити своїх відпочиваючих батьків мити підлогу.
– Що ви собі дозволяєте?! Олена зобов’язана…
– Олена більше нікому нічого не зобов’язана, – крижаним тоном обірвав його тесть. – Ви переплутали дружину з безкоштовним банкоматом і покоївкою.
Завтра мій юрист надішле тобі документи на розлучення і поділ майна. І повір мені, хлопче, борги твоїх батьків залишаться виключно вашою сімейною реліквією.
Двері зачинилися з глухим, остаточним стукотом. Олег залишився стояти на сходовому майданчику, стискаючи в кишені телефон з неоплаченою розстрочкою за нову куртку.
Він завжди думав, що зручна, мовчазна і безвідмовна “тяглова коняка” буде везти його візок вічно.
Але він забув одну просту істину: навіть найсильніша і найтерплячіша жінка одного разу втомлюється бути єдиним мужиком у сім’ї.
І коли вона скидає з себе це ярмо, назад її вже не повернути ніякими благаннями.
А як би ви вчинили з чоловіком, який вважає нормальним жити за рахунок дружини? Чи довго ви б терпіли таку “любов”?
