Олена готувала вечерю і точно не чекала незваних гостей. Вона дуже здивувалася, коли почула наполегливе стукання у двері. Відчинивши, вона здивувалася ще більше.
— Чого прийшов?
— Поговорити хотів! — винувато сказав колишній чоловік.
— Що? Світлана вигнала, а ти знову до мене прискакав?
Коля прикусив губу, подивився на неї щенячими очима і відповів:
— Не виганяла! Я сам пішов! Я нарешті усвідомив, що вона — не ти. Ти краща за всіх, Оленко!…
…Олена і Коля були одружені п’ять років. У них підростала трирічна маленька донечка, коли одного разу чоловік прийшов додому і приголомшив дружину своєю заявою.
— Я йду! Я покохав іншу. Розумію, що це підлість, але нічого не можу вдіяти. Вибач, Оленко!
Звичайно, вона тоді дуже здивувалася. Ніщо не віщувало біди. Жили ніби як усі живуть.
Іноді сварилися через дрібниці, іноді сварилися через різні дурниці, але серйозних розбіжностей у родині ніколи не було. І тут раптом — розлюбив! Як воно так?
— Коля, ти взагалі нормальний? Ти ж мій чоловік!
— Олено, я сам подам на розлучення. Я тебе не ображу. Квартира тобі залишиться, обіцяю. Я просто більше так не можу.
— Як так? Ми ще вчора з тобою кохалися, а сьогодні ти раптом не можеш?
— Я чесно намагався, але вона мене немов зачарувала!
— Хто вона? — зухвало запитала дружина.
— Навіщо тобі знати?
— Все одно дізнаюся. Ми ж не в столиці живемо. У нас містечко маленьке!
— Я до Свєти йду. Пробач мені.
— До Свєти? — ще більше здивувалася Олена.
Свєта колись була її найкращою подругою. Вони дружили зі школи, але потім посварилися, коли Олена вийшла заміж.
Не те, щоб вона підозрювала її в чомусь подібному, але немов шкірою відчувала, що подругу треба тримати подалі від свого чоловіка.
Перестала відповідати на її дзвінки. Поступово спілкування зійшло нанівець.
Начебто і не сварилися, але практично не спілкувалися. І тепер раптом – до Свєтки? Ну-ну!
— Ну-ну… Знаєш, коли вона тебе виставить, додому назад не приходь. Я тебе не прийму! – тоді йому сказала дружина.
Коля нічого не відповів. Він був упевнений, що Свєта його кохає так само сильно, як і він її.
Він був буквально зачарований нею, вона просто зводила його з розуму.
Тільки ось Олена краще знала свою подругу, ніж Микола, а ще вона добре вивчила чоловіка за час їхнього шлюбу і поки вони ще зустрічалися. Вона була впевнена, що довго вони разом не проживуть.
Коля був перфекціоністом до мозку кісток. Він не міг терпіти безлад, або коли речі лежали не на своїх місцях.
Світлана ж завжди була володаркою власного хаосу. Коли рожеві окуляри розіб’ються на друзки, він усвідомить, що вони абсолютно несумісні.
Були й інші моменти, але про них Олена не стала б розповідати вголос, та й переконувати чоловіка не особливо хотілося.
Після його заяви вона усвідомила, що їхній шлюб підійшов до логічного кінця. Не склалося.
І ось минуло два роки, коли він все-таки прибіг, як побитий пес.
Довго ще протримався. І ні, в її душі не було ні жалю, ні кохання, ні хоча б залишку колишньої ніжності.
З дому доносився приголомшливий аромат свіжоприготованих котлет. Коля жадібно втягував запах ніздрями. Він був налаштований дуже рішуче.
Олена, може б, і могла його взяти й пробачити. Адже вони не так давно розлучилися, до того ж дочка Іринка потребує батька.
— Я і раніше була краща за всіх, але це не завадило тобі піти! — холодно відповіла колишня дружина. — Іди!
— Мені нікуди йти. Це і моя квартира теж!
— Ти сказав, що претендувати на житло не будеш! І взагалі її мої батьки купували!
— А мої дали грошей на ремонт і меблі, забула?
— Можеш забрати ремонт і меблі!
— Олено, навіщо ти так? Я ж, правда, все усвідомив. Я дуже шкодую, що залишив тебе і доньку. Де, до речі, Іра?
Зазвичай дочка вибігала, коли хтось приходив. Природну дитячу цікавість нікуди не дінеш.
— Іра, тато прийшов! Іди сюди! — голосно покликав він, але дочка так і не з’явилася. — Де вона?
— На вулиці гуляє.
— Одна? Вона ж ще зовсім маленька.
— Вона не одна гуляє.
— А з ким?
— З другом.
— Яким ще другом? Їй всього п’ять років!
— Я в курсі, скільки років нашій дочці. Коля, йди. Ти два роки майже не цікавився нашим життям, і тепер не потрібно починати!
— Що значить не потрібно? Моя дочка гуляє на вулиці, не зрозумій з ким, а тобі байдуже! — включив він мужика, тільки безглуздо.
— Ну, чому ж відразу не зрозумій з ким? — пролунав позаду чоловічий голос, а Олена видихнула з полегшенням, Стас повернувся додому.
— Ти? — здивовано кліпнув очима Микола, дивлячись на свого друга.
В минулому кращого, вже більше року з ним не спілкувався, адже Світлані він не подобався.
— А що тебе дивує? Хтось же мав подбати про Олену та Іру. Тобі ж не до того було!
— А твоя Катя?
— Вона мене кинула. Поїхала до Києва з новим коханим, сина кинула. Ось ми і знайшли один одного. Коля, тобі тут більше не раді. Іди! — впевнено сказав Стас.
Маленька Іринка стояла позаду з ображеним обличчям. Вона вже місяця три не бачила тата. Можна сказати, дядько Стас його непогано так замінив.
— Ти мені не будеш вказувати! Це мій дім! — незворушно сказав Коля, злобно дивлячись на колишнього друга.
Стас не став йому нічого відповідати, він повернувся до Олени і запитав:
— Може, все-таки до мене? У мене і квартира побільше.
Він уже місяці два вмовляв Олену переїхати до нього, навіть планував їй зробити пропозицію, але ще не встиг.
Все не міг вибрати момент, але каблучку вже купив. Хотів все зробити красиво, щоб запам’яталося.
— Це моя квартира, я не хочу її залишати йому! — відповіла вона.
— І не залишиш. Буде поділ майна. У суді спробуємо відвоювати. Просто не хочу, щоб він тобі зараз нерви псував. Підемо до мене? Я допоможу зібрати речі.
Розуміючи, що ситуація майже безвихідна, Олена погодилася. Коля був вищий за Стаса на голову. Якби почали б битися, то зрозуміло, хто б опинився лежати на лопатках.
Та й Микола швидше був з тих, хто краще поліцію викличе, ніж почне кулаки бруднити.
— Відведи дітей додому, я поки сумки зберу! — попросила Олена.
Стас послухався. Взяв Іру і Костю за ручки і повів до себе. Він жив у сусідньому домі на другому поверсі.
Коля так розлютився, що навіть з донькою не привітався, та й затримувати їх не став.
— Ти серйозно? — запитав він, коли вони знову залишилися вдвох.
— А що тебе дивує?
— Він мій найкращий друг! Як ти могла?
— Ось так і змогла! Ти ж пішов до моєї подруги. Що не так?
— Ви вже тоді не дружили!
— Ви вже теж давно не спілкуєтеся. Якщо судити за твоєю логікою, то все чесно.
Олена спокійно складала речі у велику сумку, а Коля стояв позаду і пропалював її поглядом.
— Ти не можеш мене кинути!
— Я й не кидаю. Ми вже розлучилися.
— Олена, ти ж не така, як вона. Ти набагато краща! Ти не можеш так зі мною вчинити!
— Я вже й думати про тебе забула! — раптово посміхнувшись, відповіла йому колишня дружина. — Я тепер кохаю іншого!
Закінчивши з речами, вона пішла на кухню, склала в контейнери приготовану вечерю, дістала з холодильника продукти і склала їх у пакети.
Незабаром підійшов Стас. Він швиденько витягнув всі її речі з тієї квартири і переніс до себе, немов це само собою зрозуміло.
Коля тільки плювався слиною, кричав на них, ображаючи найгіршими словами, але нічого не змінилося.
Через тиждень, закінчивши пиячити, він подав на поділ квартири до суду, адже вважав, що половина неодмінно дістанеться йому.
Але суддя розпорядився інакше. Він зобов’язав Олену виплатити йому гроші за ремонт і меблі, але квартира залишилася дружині.
Адже її, як виявилося, батьки залишили дочці за дарчою, і чоловік не мав на неї ніяких прав.
Колі довелося з’їхати. Стас сам віддав йому належні за судом гроші, але переїжджати назад вона вже не стала.
Вони здали ту квартиру, а самі стали жити у нього, адже Олена вже погодилася стати його дружиною.
Десь через пів року Олена випадково зустріла в магазині свою колишню подругу Свєту. Навіть вітатися з нею не хотілося, але та сама підійшла.
— Ну що? Пробачила ти свого Коленьку? — отруйно запитала подружка.
— Ні, звичайно! А ти чого зловтішаєшся? Тобі він теж не дістався!
— Та потрібен він мені триста років!
— Ну, мабуть, був потрібен, але як тільки дізналася, який він насправді, то зрозуміла, що не по зубах тобі!
— Ну так, його тільки така терпила як ти може витримати!
— Ти дурна, я його кохала, це ти терпила!
— То чому ж тоді не прийняла його назад?
— Тому що я не на смітнику себе знайшла. Після такої як ти з чоловіком в одне ліжко не ляжу!
Адже він не знав, що тебе пів міста… Ну ти сама знаєш. Так би в житті до тебе не пішов!
Олена побачила через скляні двері магазину, як під’їхала машина Стаса і попрямувала до виходу, навіть не попрощавшись з колишньою подругою.
Світлана бачила, як її новий чоловічок вибіг і допоміг їй з пакетами. Така турбота.
Вона тільки прикусила губу від заздрості, але розуміла, що вдруге провернути такий фокус у неї точно не вийде.
