Олена вийшла з дому, міцно тримаючи сина за руку, а він безперервно розповідав про новий мультфільм, який щойно подивився.
— А потім він стрибнув так високо, що застряг у хмарах, — закінчив Даня свою розповідь, захоплено дивлячись на маму. — Мамо, можна ми у вихідні підемо на батути, і я теж буду так стрибати? — він з надією подивився на Олену.
— Синку, не думаю, що тато захоче оплатити таку розвагу, ти ж знаєш, як це зазвичай буває, — у голосі Олени чулася образа на чоловіка.
— Тато хороший, я його вмовлю, і він погодиться, — впевнено сказав Даня.
— Ну, спробуй, чому б і ні, — погодилася Олена.
Фінансові питання завжди ставали головним приводом для сварок у родині Олени та Льоші.
З тих пір, як у них з’явилася дитина, Олена пішла з роботи, вирішивши присвятити себе вихованню сина, щоб він виріс гідною людиною.
Вона водила його на всілякі гуртки та додаткові заняття, намагаючись зробити з Дані всебічно розвинену людину.
Платити за все це, зрозуміло, мав Льоша, змушений тягнути на собі всю сім’ю.
Йому й самому хотілося вкладати всі свої гроші в єдиного сина, але великих вкладень вимагали й інші сфери його життя.
Олена та Льоша жили в орендованій квартирі і вже багато років мріяли про власне житло.
У зв’язку з цим, більша частина зарплати Льоші відкладалася на перший внесок, і подружжю доводилося багато чого собі відмовляти.
Хоча Олена часто про це забувала і робила безглузді, імпульсивні покупки.
— А це ще що таке? — Льоша зупинився як укопаний у дверях ванної кімнати.
— Нова пральна машинка. Тобі подобається? — з посмішкою запитала Олена, стаючи поруч із чоловіком.
— А що сталося зі старою? — Льоша не поспішав радіти.
— Нічого, просто вона вже застаріла. А тут і об’єм барабана більший, і функція сушіння є, і режимів набагато більше, — пояснила Олена.
— Тобто ти витратила гроші на нову машинку, хоча стара ще була у нормальному стані? — уточнив Льоша.
— Я не розумію, ти чимось незадоволений? — з викликом запитала Олена.
— Звичайно, незадоволений! — вигукнув Льоша. — Я працюю з ранку до вечора на роботі, яку не люблю, у всьому собі відмовляю, щоб оплатити всі заняття сина і відкласти гроші на купівлю квартири.
А ти купуєш нову пральну машинку, бо вона крутіша старої, навіть не порадившись зі мною!
— Я господиня і не повинна радитися з тобою з господарських питань.
— З господарських можеш не радитися, а з фінансових будь ласка! — Льоша кипів від злості.
— А чому ти на мене кричиш? — Олена перейшла в наступ. — Чомусь я не пригадую, щоб ти зі мною радився, коли купував дорогу зимову гуму для своєї улюбленої машини, а на цьому цілком можна було заощадити.
— Ти сама себе чуєш? — Льоша закотив очі. — Це насамперед наша безпека, я на цій машині сина вожу, якщо ти ще не забула.
— Ти просто користуєшся тим, що я в цьому нічого не розумію, ось і розповідаєш мені, що є якась різниця! — Олена не була готова визнати правоту чоловіка.
— Все, не хочу більше цю нісенітницю слухати, — відмахнувся від дружини Льоша. — Давай просто надалі ти так робити не будеш.
— Я себе винною не вважаю! Все, що я роблю, роблю заради сім’ї.
— Зрозуміло… — Льоша вирішив не продовжувати суперечку, яка не могла привести ні до чого, крім сильної сварки.
Олена дуже заздрила всім своїм подругам, які жили в більшому достатку, ніж вони з Льошею.
У соціальних мережах вона часто бачила їхні фотографії з морського узбережжя, про яке вона могла тільки мріяти.
Їй хотілося, щоб і їхня сім’я теж могла собі дозволити все, що завгодно, але поки це залишалося лише в її фантазіях.
Щоб хоч якось компенсувати невдоволення своїм фінансовим становищем, Олена часто дозволяла собі витрачати гроші на те, без чого цілком можна було обійтися.
Не завжди це були такі великі покупки, як пральна машинка, але й вони призводили до скандалів у їхній з Льошею парі.
— Як я виглядаю? — Олена покрутилася перед чоловіком, даючи йому можливість краще її роздивитися.
— Чудово! — Льоша уважно подивився на облягаючу чорну сукню, трохи нижче колін. — Це нова?
— Так, тільки сьогодні купила, — радісно повідомила Олена.
— Навіщо, ми збираємося на якесь свято? — здивовано запитав Льоша.
— А що, на твою думку, так можна одягатися тільки на свята? — з докором запитала Олена.
— Мені здається, що так, — кивнув Льоша.
— Я просто хочу гарно виглядати. До речі, заради тебе стараюся, — ображено сказала дружина.
— Ти мені і в джинсах з футболкою подобаєшся. А витрачати гроші на сукню було зовсім необов’язково.
— Ну знаєш! — Олена вийшла з кімнати, люто грюкнувши за собою дверима, але одразу ж повернулася назад.
— Я думаю, твоїм рибам теж нормально живеться зі старими приманками, але ти ж постійно їм нові купуєш.
— Вони коштують копійки, а твої обновки обходяться мені в кругленьку суму! — заперечив Льоша.
— Я свої обновки купую не частіше ніж раз на місяць, а ти свої рибні прибамбаси тягнеш до нас додому мало не щодня.
— Не перебільшуй.
— І взагалі, у мами скоро ювілей, вважай, що сукню я купила для цього, — і Олена знову грюкнула дверима, не чекаючи відповіді від Льоші.
Ображена черговим докором чоловіка, Олена зібралася і пішла в гості до своєї мами, яка жила неподалік від них.
З самого народження Дані Любов Миколаївна брала безпосередню участь у вихованні онука і часто забирала його до себе на всі вихідні, щоб дати можливість дочці та зятю провести час разом.
Олена дуже це цінувала, тому наполягала на тому, що купувати квартиру треба саме в цьому районі, щоб мама могла продовжувати допомагати з дитиною.
— Чому ти така засмучена? — Любов Миколаївна впустила дочку в квартиру і зачинила за нею двері.
— Та так, трохи посварилася з Льошею, — відповіла Олена, не вдаючись у подробиці.
— Ой, чому ж вам не живеться спокійно, — зітхнула жінка, йдучи на кухню.
Коли чай був випитий, а останні новини розказані, Олена перейшла до головного питання, яке збиралася поставити матері.
— Ти вже вирішила, що хочеш отримати в подарунок на свій ювілей?
— Ой, таке складне завдання ти мені поставила, — похитала головою Любов Миколаївна. — Ти ж знаєш, я, крім дачі, нічого вже не хочу.
Мені б маленький будиночок, нехай навіть далеко звідси, але зате все літо зможу з Данею на свіжому повітрі проводити.
— А це гарна ідея, — схвально кивнула Олена. — На море поїхати не можемо, так хоч дачний відпочинок для нас відкриється.
— Ну ось і чудово, а більше мені нічого не треба, — Любов Миколаївна мрійливо заплющила очі, уявляючи свій майбутній будинок.
Прийшовши додому, Олена вирішила відразу ж поговорити з чоловіком. Про сварку через сукню вона вже зовсім забула.
— Я порадилася з мамою щодо подарунка на ювілей, вона сказала, що хоче дачу — одразу взялася до справи Олена.
— Яка скромна у тебе мама! — Льоша ледь не поперхнувся супом.
— Вона нам так багато допомагає з Данею, тож цілком може розраховувати на такі подарунки.
Олені не сподобалася реакція Льоші, хоча вона й була до неї готова.
— За допомогу їй, звичайно, дякую, але на такі подарунки у нас немає грошей.
— Я більше не можу це чути, тільки й повторюєш, що у нас немає грошей! — закричала Олена.
— А що ти хотіла? Я не мільйони заробляю, щоб тещі на ювілей приватні будинки дарувати.
— А ти знайди гроші, щоб купити моїй мамі дачу! — Олена не хотіла нічого слухати.
— Та де ж я тобі їх візьму, начаклую чи що?
— Це вже на твій розсуд, хочеш чаклувати, чаклуй. А краще перестань купувати рибальські штуки, одразу й гроші на будинок з’являться, — огризнулася Олена.
— Ти вже набридла мені зі своїми докорами про риболовлю! Я витрачаю на неї значно менше, ніж ти на одяг! — Льоша теж вийшов з рівноваги.
— А ти… — Олена зупинилася на пів слові, помітивши у дверях кухні Даню, який витирав сльози рукавом. — Синку, що з тобою? — запитала Олена м’яким і спокійним голосом.
— Я не хочу, щоб ви розлучилися, — схлипуючи, відповів Даня.
— А чому ти вирішив, що ми розлучимося? — здивувався Льоша.
— Ви постійно сваритеся. А у Діми з дитячого садка батьки теж часто сварилися, і тепер він живе тільки з мамою, — пояснив Даня, продовжуючи витирати сльози. — А я так не хочу, мені без тебе, тату, буде погано, адже ми разом ходимо на риболовлю.
— Синку, не переймайся, ми не розлучимося, — пообіцяла Олена, обіймаючи сина, вона відчувала себе винною. — Ми просто трохи посварилися, але більше так не будемо.
Незабаром Даня заспокоївся, і Льоша з Оленою не стали продовжувати сварку, щоб не засмучувати дитину.
Через тиждень, коли Льоша був на роботі, до них додому прийшла радісна Любов Миколаївна.
Мати повідомила Олені, що знайшла чудовий заміський будиночок і вже внесла за нього заставу, залишалося тільки внести другу половину суми.
Олена здивувалася від такої новини. Вона підтримувала маму в ідеї купити дачу, але не думала, що це відбудеться так швидко.
Як пояснила Любов Миколаївна, застава була безповоротною, тож залишалося або викупити будинок до кінця, або втратити кругленьку суму.
Олена зрозуміла, що її притиснули до стіни, і їй не залишається ніякого іншого виходу, окрім як продовжувати тиснути на чоловіка.
І почалися важкі дні. Щодня Олена намагалася переконати Льошу, що треба будь-що-будь знайти гроші на купівлю дачі.
Щоб їхній син міг більше часу проводити на свіжому повітрі та ріс активною та здоровою дитиною.
На всі його заперечення вона знаходила купу відмовок, які, зрештою, зробили свою справу, і Льоша здався.
— Ось гроші, — сказав він якось увечері, кладучи перед Оленою на стіл товстий конверт.
— Це на будинок? — радісно запитала Олена.
— Так, — похмуро кивнув Льоша.
— Де ти їх взяв? — Олена схопила конверт і почала перераховувати його вміст.
— Продав свій катер, який мені дістався від дідуся.
— А як же ми тепер будемо рибалити? — злякався Даня, який був присутній при цій розмові.
— Не переймайся, рибалити можна і з берега, — заспокоїв сина Льоша.
— Дякую тобі, піду порадую маму, — Олена поцілувала чоловіка і поспішила подзвонити Любові Миколаївні.
За всіма клопотами, пов’язаними з купівлею будинку, час пролетів непомітно, і, нарешті, настав довгоочікуваний ювілей мами Олени.
О п’ятій годині вечора вся родина та безліч друзів Любові Миколаївни зібралися в простенькому ресторані на околиці міста.
— З днем народження, Любов Миколаївно, — Льоша простягнув тещі невеликий букет хризантем.
— Дякую, Льошенько! — жінка взяла квіти й одразу передала їх Олені, щоб та поставила їх у вазу.
Коли всі вручили свої подарунки, розпочався банкет, і раптом зав’язалася не найприємніша розмова.
— Любо, а що тобі діти подарували? — поцікавилася Тетяна Олексіївна — одна з подруг ювілярки.
— Ну, їхній подарунок я показати не зможу, його в коробку не упакуєш, — розсміялася Любов Миколаївна. — Вони мені дачний будиночок подарували.
— Ого, дуже щедро, — здивувалася Тетяна Олексіївна.
— Ну, як сказати, — промовила Любов Миколаївна, сильно здивувавши таким висловлюванням свою дочку. — Будиночок крихітний.
Він знаходиться в глушині. Ніяких зручностей у ньому немає. А на ділянці навіть колодязя не знайти.
— Ну нічого, з часом облаштуєте все, — сказала оптимістична Тетяна Олексіївна.
— Ой, не знаю… — не погодилася з нею Любов Миколаївна. — Я, звичайно, не розраховувала, що на зарплату мого зятя можна буде щось нормальне купити, але такого точно не очікувала.
— Мамо, як тобі не соромно, — втрутилася в розмову Олена. — Будинок ти сама вибирала!
А Льоша заради нього продав свій улюблений катер, який дістався йому від дідуся, — їй стало дуже прикро за чоловіка.
— Подумаєш, катер, — хмикнула Любов Миколаївна. — Якби заробляв пристойно, не треба було б нічого продавати.
— Слухати тебе огидно! Я й не знала, що ти така невдячна, — Олена встала з-за столу й поспішила до виходу з ресторану.
Вона йшла вздовж проїжджої частини, бажаючи якнайдалі відійти від місця святкування.
— Зачекай! — почула Олена за спиною голос чоловіка. — Куди ти так кинулася, зачекай хоч хвилинку! — до неї підбіг захеканий Льоша. — Дякую, що заступилася, — від щирого серця подякував він.
— Вибач, що я весь цей час поводилася так по-свинськи, — сказала Олена й розплакалася. — Ти стільки всього для нас робиш, а я цього не ціную.
— Ну що ти? — Льоша міцно обійняв дружину, яка плакала.
— Я тобі обіцяю, більше я не буду так бездумно ставитися до грошей. Тепер навіть найдрібніші покупки будемо узгоджувати, — схлипуючи, пообіцяла Олена.
— Мені для вас нічого не шкода. Просто іноді треба трохи розумніше підходити до витрат, — м’яко сказав Льоша, зворушений словами дружини.
— Так, ти абсолютно правий, — Олена сховалася в плече Льоші, і незабаром її ридання припинилися.
Вони ще довго блукали вулицями, а потім пішли в невеликий італійський ресторан.
Олена з Олексієм вирішили відсвяткувати новий етап їхніх стосунків, у яких більше не мало бути дурних сварок і взаємних докорів.
Вони пообіцяли одне одному, що більше ніколи не будуть сваритися і навчаться вирішувати всі проблеми, спокійно їх обговорюючи.
