Олена завжди мріяла про дитину. Коли вона дізналася, що при надії від чоловіка, з яким провела всього одну ніч, вона не засмутилася, а навпаки, була дуже щаслива.
Вона відразу повідомила йому про свій стан, але він відповів, що не готовий бути батьком і не збирається допомагати їй матеріально.
Звичайно, вона могла б звернутися до суду за аліментами, але Олена не хотіла цього.
Їй не був потрібен цей чоловік в їхньому житті, і вона спокійно вирішила, що впорається сама. А з дитиною вона буде одна, в цьому немає нічого страшного.
Мама Олени була проти її рішення. Вона вважала, що дитина повинна рости в повноцінній родині, де є і батько, і мати.
— Мамо, мені вже двадцять вісім років. Можливо, у мене не буде такої сім’ї. І до речі, ти теж виховувала мене без батька і впоралась.
— Не говори дурниць! — відповіла мама. — Батько у тебе був.
— Він пішов, коли мені було п’ять років, і з тих пір я його бачила пару разів на рік.
Мама замовкла. Це було зовсім інше, на її думку. Вона не хотіла, щоб дочка пережила те, що вона довелося пережити їй.
Олена ж вважала, що її дитина буде щаслива, навіть якщо не буде батька поруч.
Та подруги Олени теж були в шоці.
— Як ти збираєшся все це тягнути одна? — запитала Наталка. — Я і з чоловіком ледве справляюся, та й грошей завжди не вистачає. Оформи хоча б аліменти!
— Не хочу, — вперто відповіла Олена. — Мені не потрібен цей чоловік. Я підкоплю, буду працювати з дому, справлюся.
— Всі так кажуть, — пирхнула Наталка. — А потім плачуть. Подумай ще над цим дуже добре.
Але Олена була тверда у своєму рішенні. Вона безмежно любила свого майбутнього малюка і вірила, що впорається без проблем. Адже це було заради її щастя, її мрії.
Після пологового будинку Олена повернулася додому з маленьким Ярославом, і зустріли її тільки мама і подруга Наталка.
Подруга подарувала квіти і швидко пішла, кажучи, що їй потрібно терміново повернутися, поки чоловік не знав, чим вона була зайнята.
Мама доїхала до квартири, побула з Оленою близько години і теж пішла. Радості від онука вона не відчувала, допомагати не поспішала, вважаючи, що Олена зробила все не зовсім правильно.
Перші дні Олена насолоджувалася материнством. Ярослав був спокійним малюком, багато спав і рідко плакав.
Гроші дозволяли трохи розслабитися, та й Олена не витрачала зайвого. Коляску купила з рук, ліжечко отримала від знайомої, одяг теж надарували. Олена майже нічого не купувала.
Життя здавалося досить простим. Прокидається вночі, буває, що дитину заколисуєш по дві години — це не такі вже й великі проблеми.
Мама майже не з’являлася. Якщо і приходила, то не допомагала. Одного разу, коли Олена попросила її погуляти з Ярославом, мама відповіла:
— Я не буду твоєю нянею! У мене ноги болять, і гуляти з коляскою мені важко.
Олена замовкла, все зрозумівши, і сказала, що сама впорається.
Наталка дзвонила тільки для того, щоб перевірити, як Олена справляється.
— Ну як, все добре? Я з дітьми знаю, як важко, напевно, ти вже з глузду з’їхала від безсонних ночей.
— Все нормально, — відповідала Олена. — Я сплю по шість-сім годин, так що непогано справляюся.
Наталка не вірила, але і допомогу не пропонувала. Хоча її дитині було майже два роки, а вона навіть не запропонувала допомогти порадою.
Олена не переживала. Так, іноді важко, але в цілому все було набагато краще, ніж вона очікувала.
Але з ростом Ярослава проблеми почали збільшуватися. Він став погано спати, часто прокидався вночі. Були ночі, коли він не спав взагалі.
Ну а коли він почав повзати, Олена зрозуміла, що її життя вже не буде колишнім.
Він не любив гуляти в колясці, часто плакав. Олена намагалася привчити його, але швидко здавалася, беручи иалюка на руки.
Головною проблемою стало те, що накопичених грошей все ж не вистачало. Декретні були маленькими, а витрати збільшувалися з ростом синочка.
Коли молоко зникло, Олена перейшла на суміш, яка коштувала дуже дорого. На щастя, незабаром вона почала вводити прикорм.
Ярослав ріс дуже швидко, і одяг, який їй віддали, став малим. Довелося купувати новий.
Оплата за квартиру, їжа, транспорт — все це теж вимагало грошей.
Олена вирішила підробляти. Почала працювати по кілька годин на день за комп’ютером, але все затягувалося набагато довше.
Ярославу не подобалося, що мама не може приділяти йому всю свою увагу.
Допомоги ні від кого так і не було. До того ж у Ярослава почали різатися зубки, і він сильно страждав від болю.
Олена не витримувала, але не від втоми. Дівчині просто не вистачало спілкування. Подруга заглянула всього один раз за пів року, і то більше, щоб перевірити, як же Олена справляється.
На прогулянці Олена познайомилася з сусідкою Нікою. У неї була дочка, яка спала на прогулянці, в той час як Ярослав заспокоювався тільки на руках.
Ніка з посмішкою розповідала, як її старша дитина була такою ж примхливою. Але з донькою все виявилося простіше.
Ще у Ніки був люблячий чоловік і стабільне фінансове становище.
Іноді Олена думала, що мама була права: все виявилося набагато складніше, ніж вона очікувала.
У якийсь момент Олена просто зламалася. Ярослав не спав всю ніч, і вона зрозуміла, що їй потрібно хоча б трохи довше відпочити.
Коли суміші не вистачило, а грошей було впритул, Олена зібрала Ярослава і пішла в магазин. Малюк не переставав плакати.
Коли вони повернулися додому, Ярослав продовжував вередувати, і Олена зрозуміла, що більше не може впоратися самотужки.
Вона зателефонувала мамі, попросивши допомогти, але та відмовилася. Погода погана, та й їй не до малих дітей.
Потім Олена зателефонувала Наталі і попросила допомогти хоча б на годинку, але подруга сказала, що не впорається з двома дітьми.
Олена відчула, що вона абсолютно одна. І в цей момент пролунав телефонний дзвінок.
— Привіт, ми забрали вашу іграшку на прогулянці. Можу принести.
Це була Ніка. Олена видихнула і відповіла, що все добре. Ніка приїхала через кілька хвилин.
Вона відразу помітила, яка Олена знесилена. Вона виглядала так, наче всі її життєві сили висмоктали якісь невидимі темні сили.
— Ти можеш відпочити, а я заберу Ярослава на пару годин, — сказала Ніка. Не запитала, а повідомила.
Олена з вдячністю погодилася. Після чотирьох годин відпочинку жінка відчувала себе набагато краще. Ніка з посмішкою повернула Ярослава.
Олена зрозуміла, що з такою допомогою можна впоратися з будь-якими труднощами, і більше не думала про те, щоб здаватися.
Потім вона розповіла Ніці про свої думки, про те, як їй відмовили мама і подруга. Ніка стала її порятунком.
Ярослав підріс, і життя налагодилося. Олена могла спати і заробляти. Ніка переїхала в інше місто, але вони з Оленою продовжували спілкуватися.
Олена ніколи не забуде той день, коли її близькі відвернулися, а сусідка простягнула таку необхідну руку допомоги.
