—Аліночко, а я допомогати приїхала, — сказала свекруха, переодягаючись у домашній халат, який вона взяла із собою.
Аліна розгублено відступила вглиб квартири під натиском Ольги Миколаївни.
Здавалося, свекруха заповнила собою весь простір крихітного передпокою.
Чоловік, Едуард, ще спав. Годинник показував пів на дев’яту ранку. Був вихідний…
… Аліна та Едуард — молодята. Рівно тиждень минув від їхнього весілля. Люди вони вже дорослі, обом по двадцять вісім років, закінчили інститут, працюють.
На час медового місяця обоє взяли відпустку, щоб побути удвох. Тільки поки що з цим все ніяк не виходило.
Мама Едуарда, Ольга Миколаївна переживала за сина і піклувалася про нього. Дуже сильно піклувалася.
Жила вона одна. Точніше, до весілля вони жили з Едіком.
А потім, коли він привів Аліну знайомитися з матір’ю (до речі, Аліна їй надзвичайно сподобалася), то Ольга Миколаївна, посміхаючись, урочисто оголосила про те, що у неї є квартира, яка дісталася їй у спадок від старшої сестри, яка стоїть порожня.
Колись вона її здавала, а потім вирішила, що досить, бо вона перетворилася «на Бог знає що».
Зробила там ремонт і відтоді вона стояла закрита, чекала, поки Едік одружиться. І вона буде рада, якщо молоді там оселяться.
При цих словах Едуард зніяковів і промовив щось про те, що давно б хотів там жити окремо, але…
Ольга Миколаївна перебила сина і заявила, що не годиться одному там кукувати!
Потрібен був хтось, хто налагоджував би там побут. А їй одній на дві квартири не розірватися і тому добре, що Едік поки жив з нею і був під наглядом.
Але тепер! Тепер у нього з’явилася та, кому зі спокійною душею мати може передати дорогого сина!
— Я дуже рада, моя дівчинко, що син вибрав тебе в наречені! Ти мені дуже сподобалася, — посміхалася майбутня свекруха, дивлячись на Аліну, і змахувала сльозу.
Чим саме вона так сподобалася мамі Едіка, Аліна не дуже розуміла, але була рада, що у них з майбутньою свекрухою все так відразу налагодилося.
Через місяць вони з Едіком одружилися. Квартира була обставлена, і все, що потрібно, там було: кухня, холодильник, пральна машина, в кімнаті стояли ліжко, комод і телевізор.
Залишалося тільки перевезти деякі особисті речі, і Аліни, і Едіка, що вони і зробили.
Мама невпинно контролювала процес. Вона була дуже енергійною жінкою.
Одного дня після роботи вона прибігла додому, приготувала їжу і помчала на допомогу молодим, взявши із собою їжу.
В автобусі з банками, в яких був налитий борщ і багато всього ще, їхати було незручно.
Але дві зупинки — це не так вже й багато, — вирішила Ольга Миколаївна і героїчно вирушила на допомогу.
— Ось, мої дорогі. Приготувала, все привезла, їжте на здоров’я! — почервоніла від морозу свекруха викладала з сумки обід.
Аліна дві години «чаклувала» на кухні, їй дуже хотілося приготувати печеню і голубці. Вона старалася, залишалося зовсім небагато почекати, і вечеря була б готова.
Чоловік чекав на вечерю, сидячи перед телевізором. Йшов третій день їхнього сімейного життя.
Вони разом сходили в магазин, купили продуктів, вирішили, що з них готувати.
Едік навіть допоміг Аліні почистити цибулю і картоплю, а потім, коли Аліна сказала, що далі впорається сама, пішов дивитися телевізор.
Але тут пролунав дзвінок у двері. Приїхала Ольга Миколаївна. І все привезла.
Едік, який поспішив відкрити їй двері, спочатку здивувався, а потім зрадів. Адже він неабияк зголоднів.
Свекруха по-господарськи пройшла на кухню, дістала тарілки, налила з банки борщ, поставила грітися в мікрохвильовку. Дістала хліб і ще салат у пластиковому лотку.
— Все, як ти звик, синку, їж, — посміхалася Ольга Миколаївна.
Аліна, яка так і застигла з кришкою від каструлі в руці, дивилася на все це, розкривши рот від подиву.
— А… я… ось… печеня. Вона зараз буде готова, з хвилини на хвилину, — розгублено промовила вона.
— Нічого, дівчинко, — свекруха повернулася до неї, відволікшись від розкладання перед сином продуктів, — Поїсте потім, завтра! Я ж знаю, як важко спочатку. Ось, вирішила допомогти.
До Аліниної печені та голубців справа не дійшла. У «бездонній» сумці свекрухи виявилося стільки їжі, що Едік добре поїв двічі за вечір, та ще й на завтра залишилося.
«Як вона тільки дотягла це все?» — дивувалася про себе Аліна і ковтала сльози.
Було дуже прикро. Так. Вдома вона теж не завжди готувала. Жила вона з батьками і найчастіше готувала мама. А вона допомагала.
І тут, нарешті, Аліна вирішила, що настав час самій братися за справу. Можливо, це і було довго. Але Едік… Він не підтримав її.
Хоча, що він міг зробити? Та й свекруха нічим її не образила. Вона ж, начебто, з благих намірів…
Аліна сама їла свою страву. А потім Ольга Миколаївна привезла ще. І у вихідний вона з’явилася, не спавши, сповнена бажанням допомогти молодим з прибиранням.
— Я тільки вчора мила підлогу, Ольго Миколаївно, — розгублено промовила Аліна, підтискаючи босі ноги.
Вона вискочила з ліжка, почувши дзвінок у двері, ледь встигнувши накинути халат.
Едік солодко спав. Не відкривати двері було не можна.
У Ольги Миколаївни були свої ключі і вона, коли одного разу на тижні вони не почули дзвінок, просто скористалася ними.
І анітрохи не зніяковіла, виявивши Аліну та Едика в спальні. Добре, що двері були прикриті, вони почули шум у передпокої, і Аліна встигла накинути на себе ковдру…
— Сьогодні я його вимию, як слід. Дивись, є розводи. Треба інший засіб використовувати.
Не сумуй, дівчинко. Я тебе навчу, — говорила Ольга Миколаївна і наливала воду в таз.
— А коли будуть дітки, ще чистіше підлогу треба буде мити. Вони ж весь час по підлозі повзають, — повчально говорила свекруха.
Все це страшенно напружувало. Однак факт залишався фактом: ця квартира належала свекрусі. І вона могла в будь-який момент з’являтися там.
Мала повне право. Так твердила собі Аліна, заздалегідь розуміючи, що ні до чого доброго все це не приведе.
Однак Едік зовсім не бентежився раптовими візитами матері і, схоже, незручностей вони йому не доставляли.
— Я не можу її вигнати. Алін, я все розумію, але оренда, ти знаєш, не варіант. Гроші платити… Є своя квартира, жити б та радіти!
— Я не радію. Зовсім, — перебила Аліна.
Чесно кажучи, Едуард не відразу зрозумів, що конкретно не влаштовує Аліну.
«Жіночі заморочки, — думав він. — Як у них все складно…»
А потім Аліна все-таки змогла донести до чоловіка, що їй неприємний такий стан речей. І візити свекрухи напружують, і допомога її теж.
Аліна пропонувала виїхати звідси і знімати квартиру. І бажано подалі від Ольги Миколаївни.
— Вибач, але інакше справа може дійти до розлучення, — заявила дружина.
Едуард почухав потилицю і замислився. Мати, як і раніше, приїжджала майже щодня.
Вона готувала, прибирала, мила посуд. Нічого поганого, начебто. Але, дивлячись на засмучену до краю Аліну, він обіцяв подумати.Він думав довго.
Бачачи, що від чоловіка допомоги не передбачається, Аліна вирішила діяти хитрістю…
… — Ольго Миколаївно! Я така рада, що і у вас нарешті настала відпустка! — Аліна розмовляла зі свекрухою по телефону. — Привезіть, будь ласка, завтра вранці млинці з м’ясом для Едіка, а мені з сиром.
А ще котлети на обід. І суп. Все ж так смачно, як у вас, у мене не виходить… Нам так пощастило, що ви у нас така чудова! Дуже вам дякую!
Ой, мало не забула, Едік просить ще салатик. Він же звик. У мене не так виходить, мабуть, я ріжу овочі по-іншому, а у вас, ну, просто диво, як смачно! Цілую, обіймаю вас. Чекаємо!
Аліна поклала телефон на тумбочку і, посміхаючись, відкинулася на подушку.
«Як добре! — думала вона, солодко потягуючись. — Нічого готувати не треба. Все принесуть у найкращому вигляді. Прибирати теж не треба! Краса…»
— Едік. Що це таке? Так не піде. Поговори з Аліною. Я не дівчинка, щоб бігати з сумками.
Усьому є межа, — Ольга Миколаївна одразу зателефонувала синові.
Едік йшов вулицею. Він ходив до магазину і якраз повертався додому. Стоячи біля під’їзду, він, посміхаючись, вислуховував мамині претензії.
— Аліна зовсім зіпсувалася. Я її не впізнаю! Була хороша дівчинка, а тепер знудилася.
Ти вже їй поясни, що у мене є й свої турботи, крім того, щоб допомагати криворуким новоспеченим дружинам. Млинці їй! Із сиром! Нехай сама готує! Чорт забирай!!!
Мати в гніві кинула слухавку.
Едік поклав смартфон у кишеню, дістав ключ від домофона і відчинив двері під’їзду.
— Ну, Алінка, ну хитрунка! — тихо промовляв він, посміхаючись…
… — Ось негідник! — нарікала Ольга Миколаївна, через місяць, під час телефонної розмови з сином. — Тут калюжі, там калюжі. Диван погриз, штору пожував…
Продавець обіцяв, що собака слухняна і проблем з нею не буде… Ну і що робити? Хоча, сама я в це вплуталася, кого звинувачувати тепер…
Свекруха подзвонила і заявила, що завела собі цуценя. У тому, що їй було дуже самотньо без сина, і вона не знала, куди себе подіти, вона нікому не зізнавалася.
Але «обслуговувати» молоду сім’ю більше не хотіла і тому стала думати, чим себе зайняти. Ось і придумала.
— Молодець, мамо, — відповів Едуард. — З собакою весело! Тобі нудьгувати не буде коли.
— А хто каже, що я нудьгую? — заперечила мати. — Дивись, Алінку там не ображай, вона хороша. Приїду — перевірю!
Ольга Миколаївна розсміялася, і, почувши тишу в трубці (бо Едік ошелешено замовк), додала:
— Не бійтеся, я пожартувала! У мене тепер є чим зайнятися!
Едік з полегшенням видихнув і, посміхнувшись, обійняв дружину, яка була поруч і чула розмову через динамік телефону.
Аліна посміхнулася у відповідь і притиснулася до чоловіка. У них все було добре.
