Ольга пробула заміжньою недовго. Через рік після народження сина Дмитро втратив до неї інтерес. Від слова зовсім. І пустився у всі тяжкі.
Спочатку приховував свої пригоди, намагався тримати обличчя відданого, сімейного чоловіка.
А потім йому це набридло. Став гуляти відкрито.
– Ти що робиш? – крутили біля скроні чоловіки, – навіщо на роги лізеш? Дивись, дізнається Ольга і вижене тебе.
– Це хто кого ще вижене! Подумаєш – дізнається. І що? Буде терпіти, нікуди не дінеться! Малому рік всього, одна вона не виживе.
– Ну-ну, подивимося, – говорили всі, хто про це чув.
Ольга терпіти не стала. Попросила Діму піти і одразу подати на розлучення.
– А з якого дива я повинен йти, та ще й на розлучення витрачатися? – посміхнувся той. – Тобі треба, ти й подавай.
– Діма, ти ж чоловік! – здивувалася Ольга, немов побачила його вперше, – ти пропонуєш мені піти з дому з маленькою дитиною?
– Ну ось, знову все перевернула! Це не я, а ти хочеш сім’ю зруйнувати і позбавити дитину батька. Я тут ні при чому!
– Діма! У тебе інша жінка, а ти звинувачуєш у всьому мене? Серйозно?!
– Звичайно. Це ж ти не зуміла мене втримати. Няньчишся з малим день і ніч, зовсім забула, що поруч є мужик.
Зауваж: здоровий мужик! Ось і довелося тобі заміну шукати. А як ти хотіла? Або думала, що на тобі світ клин зійшовся? Що ти особлива? Всі ви, баби, однакові!
– Все. Не продовжуй. Я зрозуміла, і сама подам на розлучення. А поки будемо жити окремо.
– Це як?
– Ми з сином в цій кімнаті, ти – в тій.
– Як хочеш. Тільки дивись, не пошкодуй потім.
Ольга на погрозу ніяк не відреагувала, настільки була вражена тим, що почула. А вона ж…
Думала, що з великої любові вийшла заміж. Де були її очі? Про що вона думала? Чому серце жодного підступу не відчуло?
Такий жахливий обман! І хто винен? Та сама вона і винна!
Не розгледіла, не зрозуміла, не відчула! Довірилася!
Адже її попереджали, що Дмитро дуже непроста людина, що виріс він як трава в полі (батьки спилися).
Попереджали її і про те, що дівчат він міняв як рукавички, що поводився з ними безжально.
Не повірила! Думала, що кохає. Що поруч з нею він ніколи не буде таким…
Світ навколо раптово втратив всі кольорові барви. Важка туга навалилася на молоду жінку, поступово висмоктуючи з неї останні життєві соки.
Але це був тільки початок!
Заяву на розлучення Ольга подала. Знайшла гроші і подала.
Дмитро розлютився:
– Ах ти, бісова баба! Я ж думав, що одумаєшся! Терпів твої витівки: вона, бач, окремо житиме! Щоб не готувати, не прати, чоловікові не прислужувати!
Гроші вона знайшла! А віддавати хто буде? Хто їх заробляє?! Ну що ж – нарікай на себе! До розлучення ще дожити треба!
Чоловік вийшов, з усією силою гучно грюкнувши дверима.
Ольгу колотило. Вона судорожно притискала до себе сина. І не могла повірити, що чоловік пішов просто так.
Здавалося, він зараз кинеться на неї і не залишить живого місця. «Мабуть, залишилося в ньому щось людське», – подумала Ольга.
Але вона заспокоїлася зарано. Увечері Дмитро привів додому свою подругу.
Вони накрили стіл на кухні, галасливо відпочивали, потім пішли в спальню, не потрудившись навіть прикрити за собою двері.
Ольга не знала, куди подітися від сорому. Нарешті, прийшла до тями.
Вимкнула світло, вклала сина, сіла в крісло і стала дуже уважно прислухатися до того, що відбувалося за її дверима.
Коли все стихло, пішла на кухню випити склянку води і натрапила на Дмитра.
Він стояв у чому мати народила і зарозуміло, з презирством дивився на дружину:
– Що, пити захотілося? Заздрість нутро висушила? Почекай, ще й не таке буде.
І ось тут, коли Ольга зовсім не очікувала, він вліпив їй такого ляпаса, що в очах потемніло…
До ранку Ольга проплакала. Потім зателефонувала батькові, який жив в іншому місті, все розповіла і попросила прихистити її з сином на перший час.
– Грошей немає, тату. Адже він сам керував нашими фінансами, купував продукти, одяг. Мені давав тільки на дрібні витрати. Так би я якусь квартирку зняла.
– Та ти що, донько? Збирай речі. Я сам за тобою приїду. Живіть скільки хочете в мене. Хоч назавжди переїжджайте.
Я тільки радий буду. Так втомився від самотності. А тут таке щастя: донька, онук! А грошей нам вистачить! Не переживай!
– Дякую тобі, тату…
…Ольгу і Дмитра розлучили з першого разу. Особливо після того, як Ольга розповіла про те, що сталося.
Чоловік хотів забрати сина. Мовляв, дружина не зможе його утримувати.
Але тут репутація Дмитра зіграла проти нього. Суд не довірив дитину такому люб’язному татусеві.
Питання з поділом майна ще залишилися, але і вони скоро будуть вирішені.
Начебто можна видихнути і жити далі. Тільки Ольга не відчуває радості звільнення.
Вона пригнічена. Здається, постаріла за цей час років так на десять.
Зсередини буквально живуем пожирає образа, яку жінка не може і не хоче пробачити.
Душа помутніла від болю, ніщо не радує, навіть розкриті в світ очі маленького сина.
Ольга начисто втратила орієнтири. Часто думає про те, як вирватися на свободу і знову відчути радість життя.
– Як все це забути, пробачити? – запитує Ольга. – Як можна було так мерзенно поводитися? Звідки ця ненависть?
Як він міг бути таким дріб’язковим, до копійки рахувати все, що встигли нажити разом: кожну ложку, кожен рушник? І як можна було вплутувати в цей бруд дитину?
Але пробачити потрібно. Інакше життя перетвориться на тортури.
– Слухай, а чому ти дивуєшся? – у відповідь на чергові стогони Ольги запитала подруга, поправляючи окуляри. – Невже він раніше відрізнявся порядністю і щедрістю?
– Не знаю, – Ольга замислилася, – гроші витрачав легко, особливо на себе коханого. А якщо потрібно було купити щось мені або синові – допит влаштовував: навіщо, чому?
Любив жарти всілякі непристойні відпускати в мою сторону. Кожну спідницю очима проводжав…
–То чого ж ти хотіла? – подружка навіть посміхнулася, – такі люди – так і розлучаються.
Вивалюють назовню все, що мають всередині. Плюс – критична ситуація. Ось і проявився твій Дімка у всій красі.
– Мені здавалося, що я добре його знаю…
– В тому і справа, що здавалося! Та ти й гадки не мала, який він насправді. Або приймала бажане за дійсне. Тож пробачати тобі потрібно не його.
– Не зрозуміла, – здивувалася Оля.
– Спочатку пробач себе! Потім ситуацію, що з тобою сталася. У всіх подробицях!
– Себе? За що?
– За все. Ти ж явно думаєш, що ти тут ні при чому. Ти ж не винна.
Але в тому й фішка! Я чула від якогось коуча, що, не прощаючи когось, ми насправді не прощаємо себе. Тому нам так боляче.
Ось і ти. Пробач себе за те, що поспішила з заміжжям, що не помітила в Дімці тієї гидоти, що відправила ваше життя в минуле
Пробач, що вибрала терпіти образи, ховатися від проблем, мовчки страждати, вірити кожному його слову.
Пробач себе. Досить вже знущатися над собою, подруго!
Ольга посміхнулася вперше за довгий час:
– А що? Треба спробувати…
