Ольга була в магазині, коли їй зателефонувала сусідка.
— Олечка, привіт. Тут у вас під дверима шумить якась жінка, каже, що приїхала в гості, а ви не відчиняєте.
— Добрий день, Ніно Тимофіївно. Ми не чекали гостей, дивно. Скажіть їй, будь ласка, що я скоро приїду.
Поки їхала додому, Ольга ламала голову, хто ж це може бути. Гості приїжджали до них нечасто, і то, за домовленістю. Заздалегідь повідомляли.
Ольга вийшла з ліфта з двома пакетами і побачила біля своїх дверей незнайому жінку, приблизно шістдесяти років. Невисокого зросту, повну, у квітчастій сукні.
Поруч з нею стояв хлопець. Худий, високий, в окулярах. На підлозі стояла пухка сумка.
— Добрий день. Ви до нас?
— Ось так ви гостей зустрічаєте, значить? Так, ми до вас. Тамара Петрівна дала адресу і сказала, що Ігор допоможе цьому дурневі.
Жінка махнула рукою в бік хлопця.
— Нічого не говорила Тамара Петрівна про вас.
— Ігорю говорила, напевно. Він же її син. А ти ж лише невістка.
— Взагалі-то ми разом з ним тут проживаємо. Ну, проходьте…
Ольга відкрила двері, жінка підштовхнула хлопця вперед, і слідом зайшла. Ольга була розгублена. Ігор на роботі, і що їй робити з цими людьми?
— Мене звати Валентина Миколаївна, я хрещена мама Ігоря. Можна просто тітка Валя. А це мій онук Стас.
А ти Ольга, я, так розумію. Тамарочка часто розповідає про вас. Вона ображена, що на весілля не запросили, як ви могли так вчинити з мамою?
— У нас не було весілля, просто розписалися і все, ми нікого не кликали.
— Ех, у наш час так не було прийнято. Так, де тут у вас туалет?
Ольга провела її в туалет і повернулася на кухню, розвантажувати пакети. Хлопець скромно сидів на стільці.
— Ви вибачте, що так вийшло. Бабуся сказала, що ви нас чекаєте…
— Так, незрозуміла ситуація, звичайно.
Ольга не знала, як поводитися з цими людьми. Вона вийшла на балкон і зателефонувала чоловікові.
— Ігор, тут якась тітка Валя з онуком приїхала, каже, твоя мама мала попередити. А ще вона твоя хрещена. Ти в курсі всього цього?
— Вперше чую. Мама в своєму репертуарі. Хрещену свою я не бачив жодного разу, але ім’я таке пам’ятаю, мама начебто спілкується з нею.
Вони поїхали з нашого села, коли я був маленький. Я зараз подзвоню мамі, розберуся.
— Добре, чекаю тебе вдома.
Коли Ольга повернулася на кухню, то побачила, як тітка Валя діловито розставляє чашки, наливає в чайник воду.
— Ми з дороги голодні, чаю хоч можна попити?
— Я зараз вечерю готуватиму. Плов. Зачекайте трохи.
— Почекаємо, звичайно. Але спочатку чай. Ну, розповідайте, як живеться у великому місті? Тамара казала, що Ігор тут мільйони заробляє. Айтішник — прибуткова професія.
Ось Стаса і вирішила влаштувати, Тамара сказала, що Ігор його до себе візьме програмістом або як там це називається…
Ольга здивовано подивилася на жінку. Оце новини… Тамара Петрівна все вже владнала. А Ігор навіть не в курсі.
— Бабусю, ти казала, що Ігор допоможе влаштуватися в ресторан кухарем! При чому тут айтішник? — Стас аж підскочив зі стільця.
— Заспокойся, Стас. Про кухаря забудь, дурниці це все. Мільйонів на кухні не заробиш. Ігор навчить тебе всьому, і машина буде потім своя, і квартира. Ще й бабусі на гостинці залишиться.
І гостя гучно засміялася, трясучись всім тілом.
— Ви розумієте, я їхав сюди, бо бабусі пообіцяли, що допоможуть мені з роботою. Там, де я живу, зовсім тухло. А я завжди мріяв жити в місті.
У мене батьки не дуже добрі, бабуся займалася моїм вихованням. Я закінчив училище, на кухаря вчився. Це моє покликання, а не програми писати.
— Багато ти розумієш! Бабусю слухати треба! Поглянь он, як люди живуть, в центрі квартира, грошей повно, за кордон їздять.
А кухарі так живуть хіба? Оля, а чому у вас дітей немає? Пора б уже завести, годинничок же цокає…
Тут, саме вчасно, прийшов Ігор.
— Ой, хрещеник, ти такий великий і пухкий! Адже я пам’ятаю тебе зовсім маленьким! Пам’ятаєш тітку Валю, свою другу маму?
— Добрий день. На жаль, я вас не пам’ятаю. Подзвонив мамі, вона сказала, що не стала мене попереджати про ваш візит, бо вирішила зробила сюрприз.
Сюрприз вдався, звичайно. Але справа в тому, що я нічим не можу допомогти вашому онукові. Ми не беремо на роботу недосвідчених і без потрібної освіти.
— Та я й не знав, вибачте. Я роботу кухаря шукати приїхав. Бабуся сказала, ви допоможете. Ба, нам час, ходімо…
— Куди ходімо? Ніч на дворі! Переночуємо, а завтра буде видно. У них он дві кімнати, помістимося якось. Матір хрещену не образять. Оля плов зібралася готувати якраз.
У розмову вступила Оля.
— Пропоную такий варіант. Ви вечеряєте, і я допоможу вам розміститися в орендованій квартирі, в нашому будинку здають подобово кілька людей.
У нас ви не залишитеся. У спальні спимо ми, а у вітальні диван не розкладається.
— А скільки ж коштує переночувати в тій квартирі? Дорого, мабуть, я не розраховувала на додаткові витрати. Мені ще додому їхати, і Стасу гроші тут знадобляться.
— Недорого беруть, не переживайте. Ми з Ігорем оплатимо. Але тільки одну ніч. З огляду на всю ситуацію, Тамара Петрівна вчинила некрасиво, звичайно.
— А можна я приготую плов, у мене він добре виходить. А ви відпочиньте поки. А потім ми підемо, — раптом запропонував Стас.
Ольга погодилася. Вона не любила готувати, та й хлопець кухар, нехай покаже майстерність.
Жінка віддала йому продукти, і вони пішли у вітальню, Стас приступив до готування.
— Ігор, ти вже не ображайся. Ми люди прості, сільські. У нас так прийнято, всіх приймаємо.
Тамара так тебе хвалила, казала, розумний дуже, але додому рідко їздить, в місті облаштувався зовсім.
Ми з нею по телефону часто розмовляємо та листівки в WhatsApp надсилаємо.
— Так, вийшло нерозумно, звичайно. Мама не повинна була потайки вирішувати такі речі. А хлопець у вас хороший.
— Ой, мати його п’є, батько кинув, на собі тягну пацана. Хотіла, щоб він людиною став…
Приготувавши плов, Стас запросив усіх до кухні. Ольга поставила тарілки, дістала соління, нарізала хліб. Плов виявився дуже смачним.
— Стас, у тебе справжній талант. Дякую, дуже смачно.
Стас зніяковів.
— Знаєш що, я зараз подзвоню знайомому, він ресторан узбецької кухні тримає, спитаю, чи не потрібні їм працівники.
Ігор вийшов з кімнати і зайшов через кілька хвилин.
— Ну, юначе, тобі пощастило. Їм якраз потрібен працівник. Помічник кухаря. І кімнату в гуртожитку тобі знайдуть.
— Дуже вам дякую! Я такий радий!
Повечерявши, Ольга відвела тітку Валю зі Стасом на орендовану квартиру, заздалегідь зателефонувавши господині. На щастя, квартира була вільною.
Наступного дня чоловік відвіз Стаса до ресторану, познайомивши з другом. Той сподобався хлопцеві, і він пообіцяв допомагати йому. Ігор був радий допомогти.
Тітку Валю відвіз на вокзал, і вона зі спокійною душею поїхала додому. Ігор видихнув. Гості, яких не чекаєш, не завжди в радість. Але тут стало шкода хлопця.
— Алло, мамо, привіт. Хочу попросити тебе більше не направляти до нас нікого. Будь ласка. Я не люблю подібні сюрпризи.
— Синку, Валя подзвонила мені, розповіла, що ти допоміг онукові, і їх прийняли добре. Вона залишилася дуже задоволена. Ти мене не підвів.
— А ось ти мене підвела. Так не можна робити. Розумієш? Гості повинні бути в радість. А не ось так… Я не можу всім допомагати, і не хочу. Стас — виняток. Так що більше ніяких сюрпризів.
— Добре, синку, не лайся. Я не могла відмовити Валентині…
Мама свою обіцянку виконала, більше не було непроханих гостей від неї.
Стас показав себе з кращого боку на роботі, і з часом допрацювався до шеф-кухаря.
Іноді Ігор з Ольгою приходили в той ресторан, де він працював, і він пригощав їх за свій рахунок. На знак вдячності та подяки.
