– Нарешті ми тут, – видихнув молодий чоловік, поставивши на підлогу кімнати сумки з речами.
– Я чекала відпустки тільки заради цього моменту, – відповіла йому дружина і потягнулася за поцілунком.
Вона зовсім нещодавно захистила диплом, але вже працювала. Через місяць починався новий великий проект і вона хотіла як слід відпочити і набратися сил.
А він отримав заслужену відпустку, і тепер вони, радіючи своїй молодості, прекрасній погоді і повній самоті, приїхали на дачу.
Дача знаходилася в маленькому селищі. Будинок стояв на березі невеликої річки, а на околиці селища ріс гарний ліс, в якому молоді люди так любили гуляти.
У дворі була і лазня, і мангал, і навіть зона з лежаками. У будинку були всі зручності.
Місяць, який молоді люди збиралися провести тут, обіцяв бути повним романтики і щасливих моментів.
Три дні пройшли, як у казці. Сонце гріло не дуже сильно і легкий вітерець проганяв комашню.
Згадувати про інтернет і виходити на зв’язок із зовнішнім світом не хотілося, але телефон все ж іноді дзвонив.
– Відповідай, – пробурмотіла Оля, лежачи на гамаку в тіні яблуні, і кивнула в бік звуку.
Антон неохоче відкрив очі і виліз з обіймів дружини:
– Так. О, привіт! Звичайно, давай, давно не бачилися! Ага. Так-так-так… Точно! Ну, бувай, чекаємо на вас.
Оля підвелася на лікті і запитально подивилася на чоловіка.
– Це хто?
– Міша.
– Це той, у якого дружина Оксана і діти-близнюки?
– Ага.
– І куди це ми їх чекаємо? – Оля трохи нахмурила брови і підняла підборіддя.
– Сюди, куди ж іще!
– А мене спитати? – вона не на жарт спантеличилася і готова була розлютитися.
– Та ти що? Весело ж буде, ти ж любиш гостей, та й ми давно не бачилися, – виправдовувався Антон і наближався до дружини, – А вдвох ми з тобою ще встигнемо побути.
Не на тиждень же вони приїдуть, Міша сказав, що дні на три, – він чмокнув дружину в щоку, і вона розсміялася.
– Ну тільки якщо не на тиждень, – весело сказала Оля і почала продумувати, як і де буде розміщувати гостей.
Наступного ранку на тихій дачі було жвавіше, ніж зазвичай. Оля прокинулася раніше, щоб приготувати гостям кімнату і доприбирати те, що не встигла напередодні. Антон маринував м’ясо.
Гості приїхали до обіду, розмістилися в кімнаті, яку виділили турботливі господарі.
Діти бігали по саду, а потім намагалися ловити метеликів, а дорослі розливали по келихах легкі напої і смажили шашлик. Всі були налаштовані чудово провести час.
– Все ж весело було на навчанні, хоч я і не вчився майже, – згадував Міша, пережовуючи шматок м’яса.
– Так, так, особливо, коли ми їздили всім класом на виноградники, – підтвердив Антон, – Ми майже цілий місяць жили біля моря, вчилися і збирали виноград.
– А як ми ним об’їдалися!
– Це точно…
– Добре вам, – трохи ображеним тоном сказала Оксана, – Ви ж біля моря росли, а я на своєму сході тільки й робила, що картоплю копала, та дерева білила.
– Ой, не знаю я, де це ви вчилися, але у мене трудового виховання не було, його мені і вдома вистачало з лишком, – відповіла Оля, – Хоча, що скаржитися.
Шкільні роки – найбезтурботніші і найщасливіші. Що б не було, а спогади залишаються світлими…– вона відкинулася на спинку плетеного крісла і подивилася на дітей.
Так, за їжею і розмовами минув перший день. Старі друзі чудово провели час, а діти так набігалися по двору, що заснули за лічені хвилини.
– У вас на яблуні є чудова гілка, на якій можна зробити гойдалку, – говорив Міша своєму другові, коли жінки пішли мити посуд і вкладати дітей.
– Думаєш, варто зробити? – сонно відповідав Антон і позіхав.
– Та я і сам зроблю, ти тільки дай мені якусь дощечку, та мотузку міцнішу.
– Звідки ти знаєш, що у мене це є?
– А у кого на дачі цього немає? Знайдемо…
Очі Антона непримиренно злипалися, тому він нічого не відповів другові, хоча висловлювання Міші здалося йому трохи грубим.
У господаря будинку з’явилося відчуття, що гість лізе не в свою справу, але бажання спати приспало і це відчуття.
Наступного дня Оля підготувала гостям розважальну програму у вигляді пікніка на річці.
Поки чоловіки займалися пошуком дощечки для гойдалки, а Оксана – дітьми, Оля збирала з собою два великі кошики.
В одному лежали рушники, нарукавники для двійнят і пару дорожніх настільних ігор.
В іншому, герметизованому, охолоджувалися серед пакетів з льодом яблука, кавун, виноград, бутерброди, крекери і пляшки з напоями.
На пікнік вирішили поїхати в кінець селища – там розташовувався «загальний» пляж. Місце було мальовниче, був навіть чистий пісочок.
Друзі розташувалися в тіні розлогого дуба і почали освоювати настільні ігри, одним оком поглядаючи на дітей, які бризкали один в одного водою біля берега.
Прогулянка вдалася на славу. Навіть до човна руки дійшли. Антон з Ольгою рідко його надували, а тут згадали. І дітям сподобалося, і дорослі покаталися.
Непомітно минув ще один день,… і ще пару…
Гойдалки вже були підвішені на мотузку, взяту у сусіда дяді Колі, а гості – вигуляні, викупані і нагодовані.
У найспекотніший час дня, Антон і Оля йшли в будинок, щоб повалятися під кондиціонером, а гостей спека влаштовувала, вони засмагали і слухали музику на вулиці.
– Тихіше ти, ми ж не самі, – відштовхувала від себе чоловіка Оля, коли він спробував її поцілувати.
– Чому тебе це бентежить? – відсунувся Антон.
– Та мене вже все бентежить… – сіла на ліжко Оля і сумно подивилася на нього. – Я не знаю, чим мені завтра зайняти Мішу і Оксану. Добре, діти, вони раді і просто в землі покопатися, але дорослих доводиться розважати…
Вони повинні були ще вчора поїхати, але навіть не збираються… Я втомилася…
– Так не розважай, якщо тобі не хочеться, – сказав Антон і зрозумів, що сказав дурницю.
Він же прекрасно знає свою дружину. Вона так вихована, що гості для неї – найголовніше, якщо вона господиня, адже вона не хоче здатися негостинною.
– До речі, так, ти права, їм вже час додому.
– Звичайно, час! Я дуже рада, що вони приїхали, але їхні діти такі галасливі! Та й ванна у нас лише одна.
А я не звикла до того, щоб постійно чекати черги… Поговори з ними, – Оля зітхнула і важко закрила очі.
Наступного дня Антон почав усіляко натякати другові на те, що його родині час їхати назад до міста
Однак Міша ніяк не хотів розуміти, що означає фраза:
– Ех, давно ми з Олею вдвох не залишалися, в місті ми ділимо квартиру з її молодшою сестрою, а тут все гості, та гості…
На це Міша лише відповів:
– Я б теж від її молодшої сестри сюди втік! Тут добре… тихо, приємно, все життя б у таких місцях провів!
Поступово маленькі незручності стали перетворюватися на великі і відчутні.
Заходячи вранці на кухню, Оля часто могла побачити на столі немитий посуд або не прибрані продукти, які залишилися з вечора.
Тепер вона йшла спати трохи раніше, а гості ще сиділи, спілкувалися і дивилися телевізор. Їсти вони теж любили пізно ввечері, коли спека спадала.
Антон почав помічати, що Міша постійно бере його речі, а на місце не повертає. Так було з біноклем, ластами і зарядним пристроєм.
Все, що потрапляло до рук друга, можна було знайти де завгодно, тільки не там, де воно лежало спочатку.
Діти розбили тарілку і дорогу глиняну кружку, і двічі примудрилися спіткнутися об дроти, що йшли до телевізора, ледь не скинувши його.
Вже більше тижня на дачі Антона і Олі не вщухав шум.
Господарі втомилися натягнуто посміхатися і розмовляти натяками, тому вирішили сказати все прямо і чітко.
– Ми хочемо побути удвох під час нашої відпустки, – невпевнено почала Оля.
– Розумію, – анітрохи не збентежившись, відповів Міша.
– Міша, ти казав, що погостюєте пару днів, минуло більше тижня, – сказала Ольга, дивлячись на друга чоловіка. – Коли ви поїдете?
– Не хотілося цього казати, але ви не залишили вибору! Натяків ти не розумієш або робиш вигляд, що не розумієш, – допоміг дружині Антон, звернувшись до Михайла.
– А… ну, буквально пару днів ще відпочинемо і поїдемо в місто… – сказав Міша і подивився на дружину. В очах Оксани з’явилося запитання.
– Нам так тут подобається, але якщо так… Так… пару днів і почнемо збиратися, ми вам не завадимо, – підтакнула Оксана.
Жінка в цей час пила квас з Олиного кухля, який господиня вже кілька разів просила Оксану не брати і не давати дітям. Тим більше, що один вони вже розбили.
– Слухайте, я так більше не можу! Ви заважаєте! У нас відпустка закінчується! – раптом розлютилася Оля, – Знаєте…
Менше за все я хотіла б проводити свою відпустку, обслуговуючи і оплачуючи ваше комфортне перебування на нашій дачі!
Я втомилася бути привітною господинею і прибирати після гостей, які мали виїхати ще 5 днів тому!
Я теж хочу відпочивати. Натяків ви не розумієте, тому я скажу прямо – я хочу, щоб ви виїхали. Зараз.
Гості з подивом і образою дивилися на Олю.
– Вона що, нас виганяє? – запитала Оксана у чоловіка таким тоном, ніби це був її власний будинок, а потім звернулася до Ольги вже на підвищених тонах – Ти нас виганяєш?
– Так, – відрізала Оля, – Я від вас втомилася. Я хочу, щоб ви поїхали!
Ольга встала, показуючи, що обговорювати це питання вона не буде, бо й обговорювати нічого.
Антон розумів, що дружині зараз краще нічого не говорити, він рідко бачив Олю в такому стані. А ось друзі його здивували.
Міша навіть не ворухнувся, як сидів, розвалившись у кріслі, так і продовжив сидіти. Оксана ж застигла з легкою посмішкою на обличчі:
– Очманіти, ото сюрприз, – тільки й сказала вона, переводичи погляд з Антона на Михайла.
Антон подивився на гостей і додав:
– Я вам вже 4 дні натякаю, що пора і честь знати, а ви робите вигляд, що не розумієте. Самі винні.
Ні я, ні Ольга цього не хотіли, ми вас були дуже раді бачити, але ваша нахабність просто меж не знає.
Оксана почала повільно підводитися з крісла. Вона розвернулася в бік кухні, куди пішла Ольга.
– Ось це я розумію, друзі! Значить, спочатку запрошуєте, а тепер ось що? Їжі що, шкода?
Та ми б вам все компенсували, коли їхали, а може ще й зверху додали б. Діти вам наші завадили? Заздриш, що своїх немає, ось і лютуєш!
І чоловіка проти налаштовуєш – раптом не своїм голосом закричала Оксана Ользі – Ми поїдемо! Поїдемо зараз же!
Жінка різко попрямувала до своєї кімнати, щоб зібрати речі. Міша поплентався за дружиною. Антон і Ольга переглянулися.
Ще пів години гості вантажили речі, які збирали по всій ділянці. Діти вередували і не хотіли їхати.
Оксана тільки шипіла:
– У тітки Олі справи, тому ми не можемо тут залишитися. Так, обіцяли вам два тижні на озері побути, ну що ж, вийшло трохи менше…
Ольга слухала і тільки дивувалася такій безпардонності. Вони збиралися пробути у них два тижні, при цьому навіть не вважали за потрібне узгодити свої плани з господарями, не обговорили, що привезти з продуктів, напоїв.
За ті дні, які вони гостювали, Міша жодного разу не запропонував взяти участь у купівлі продуктів, у тому числі різних чіпсів, снеків, солодощів і фруктів для своїх дітей.
Оксана жодного разу не запропонувала допомогу в прибиранні, посилаючись на те, що дітям потрібно допомогти викупатися, розчесатися, а потім їй важливо поспілкуватися з ними перед сном.
«Цікаво, вони такий фокус часто робили з іншими знайомими? » – з цими думками Ольга сиділа на лавочці біля будинку і дивилася, як за машиною друзів чоловік закриває ворота.
У будинку запанувала тиша. Лише великий настінний годинник цокав своїми стрілками.
– Може, даремно я так? Не стрималася! Грубо якось вийшло. І тебе з Мішкою посварила, – задумливо звернулася до чоловіка Оля.
– Ти… Ми трималися, скільки могли… Я сам винен, потрібно було самому все вирішити, як тільки вихідні закінчилися. Підійти і відкрито запитати. А я все м’явся…
Довів ситуацію до критичного рівня, – відповів він. – А ти у мене молодець! Все правильно зробила! Таких треба вчити і ставити на місце.
– Антоне, давай залишок відпустки без гостей… Краще, якщо хочеш когось побачити, ми поїдемо на день-два, а до нас не треба.
І ще, наступного разу порадься, будь ласка, перш ніж погоджуватися на візити.
– Оля, наступного разу не буде. Без твоєї згоди точно! Мішаня надовго відбив у мене бажання запрошувати гостей, – жартома відповів Антон. – Кіно чи… не кіно? – запитав Антон у дружини.
Наступні три дні минули, як у казці, до кінця відпустки залишалося трохи більше тижня.
Молоді люди вимкнули телефони, щоб більше ніщо і ніхто не міг порушити їхній спокійний відпочинок.
– Мені здається, чи хтось стукає у ворота? – Оля відклала книгу і запитально подивилася на Антона.
Він відкрив очі і прислухався. Точно, біля воріт хтось смикав ручку. Дзвінок вони так і не провели, а двері завжди тримали зачиненими.
Антон вивалився з гамака, за ним встала і Ольга.
– Ти не знаєш, хто це міг бути? – запитав Антон.
– Ні, звичайно!
Голоси за воротами здалися Антону знайомими. Він відкрив хвіртку.
– Антоха! А ось і ми! Сюрприз! – закричали навперебій кілька людей.
«Тільки не це!» – подумав Антон і озирнувся на Ольгу. Вона закотила очі догори і натягнула кепку сильніше…
