Ольга поспішала, треба було терміново бігти додому, а перед цим купити хліб. Якийсь особливий. Єгор скинув їй назву і фото, а також пекарню.
Пекарню вона знайшла, а ось хліба не було. Вона купила трохи інший, але схожий.
Оля поспішала, а тому мало не впала. Прямо на сходинці пекарні сиділа літня жінка.
Її обличчя не було видно, а голову вона обхопила руками. Поруч лежав звичайний пакет з хлібом і молоком.
Там же лежало кілька дрібних купюр і дрібні гроші. Інша жінка зупинилася, порилася в своїй сумці і кинула дрібні гроші в пакет.
— Соромно, мабуть, така пристойна на вигляд, а туди ж.
— Мені нічого не треба, — сказала жінка, підсуваючи пакет до себе і намагаючись дістати з нього гроші, щоб віддати назад.
Голос здався Ользі дуже знайомим, але вона не могла згадати звідки.
— Вам погано?
— Дякую, вже краще, я зараз піду. Мені соромно тут сидіти, але до лавки я не дійшла, голова закрутилася. Ось і присіла.
Хто ж знав, що мене приймуть за жебрачку. Дякую. Я зараз встану і піду.
— Тетяна Іванівна? Ось це зустріч.
— Оля? Як ти, як твої успіхи? Як бабуся?
— Так, це я. Бабуся… бабусі вже немає.
— Вибач. Мені дуже шкода. Така жінка була.
— Мені її не вистачає. А ви як? Бабуся тоді вам дзвонила, але номер був недоступний.
— Номер у мене інший, я ж тоді загубила телефон, син мені купив новий, а номера я не пам’ятаю.
Я тут і живу у сина. Ти, напевно, поспішаєш, а я тебе забалакала. Допоможи мені до лавки дійти і біжи.
— А де ваш будинок? Я на машині, підвезу і проведу.
— Тут зовсім поруч.
Тетяна Іванівна раніше була сусідкою по дачі Оліної бабусі. Вони добре спілкувалися, ділилися новинами і розсадою, жили дружно.
А потім на місці їх дачних ділянок вирішили побудувати спортивний комплекс, місто розширювалося.
Ольга провела жінку до квартири.
— Може швидку викликати?
— Ні. Все вже минуло. Я ще трохи полежу, а потім і син прийде.
***
— Оля, де ти ходиш? Мама зараз вже приїде. Хліб купила? Оля, це не той! Мама такого не їсть! І взагалі, що ти поставиш на стіл.
— Я все приготувала ще вчора, а точніше сьогодні вночі. Тільки дістати і розігріти.
— Вчора. А якщо…
— А якби ти попередив раніше, то я могла б взяти вихідний на сьогодні. І взагалі, середина робочого тижня, мама могла і у вихідні приїхати.
— Мама їде без попередження.
— Тоді ніяких претензій. А хліб ти міг би купити сам.
— Вибач, я пізно про нього згадав. Я і так тобі підказав який і де. Вона дуже складна людина.
— Дякую, ти дуже люб’язний, що попередив мене. І за хліб дякую, чесно. Я там зустріла бабусину сусідку. Їй стало зле, довелося її проводити.
— З нею все добре?
— Так. Просто тиск.
— Значить, не дарма ти за хлібом ходила.
У двері постукали.
— Мамо, як доїхала?
— Добре. Таксист попався балакучий, а так все нормально. Ось вирішила подивитися, як влаштувався мій синочок…
***
Оля і Єгор оголосили рідні про своє рішення одружитися місяць тому.
Вони збиралися познайомити і батьків. Оля пропонувала зустрітися всім у кафе у вихідний. Через те, що вона, Єгор і її батьки працювали.
Мати ж Єгора була домогосподаркою і була вільна двадцять чотири на сім, як казав її син.
Оля, коли почула це, то посміхнулася. Що ще сказати? Вільна. Вона навіть слова бабусі згадала, коли та вийшла на пенсію.
— Я тепер вільна двадцять чотири на сім. Ні, на всі триста шістдесят п’ять, а іноді більше.
— Бабусю, це як? Це так багато? — десятирічна Оля не зрозуміла, а бабуся з сусідкою тільки сміялися.
Тепер Оля вже доросла. Майбутню свекруху вона в гості не чекала.
Вони ще з Єгором навіть заяви не подали, тільки збиралися, а вона вже на порозі.
А хто її кликав, сама з’явилася. Єгор вже місяць як переїхав до Олі, а про приїзд мами повідомив тільки вчора пізно ввечері.
— А не можна це перенести на вихідні? Я завтра працюю в офісі, дуже важливий день.
— Вона так вирішила, вам треба ближче познайомитися.
— І тобі з моїми теж, але вони завтра не зможуть. У них робота, і добиратися на інший кінець міста через затори не дуже зручно.
— А мама взагалі з іншого міста їде. Приїдуть твої у вихідні. Ось і познайомляться.
Олі це не подобалося, але довелося змиритися, як-не-як це мати майбутнього чоловіка.
Не виспалася, втомилася, але доведеться спілкуватися.
***
— Проходьте, Ніно Олександрівно, зараз будемо вечеряти.
— Якось у вас не дуже святково. Це все? У вас же гості. Єгор, завтра ви покажете мені місто.
— Мамо, у мене робочий день.
— Значить Оля зі мною прогуляється. Ти ж казав, що вона працює вдома.
— Ні, вибачте, але у мене робота. Я вільна тільки у вихідні.
— Яка тобі різниця, коли працювати. Покажеш мені місто, а потім сиди скільки хочеш у своєму інтернеті.
— У мене такий самий робочий день, як і в усіх, хоча і вдома. Вихідні треба обговорювати заздалегідь.
— І що? Я до вас приїхала. Мені тепер два дні сидіти в чотирьох стінах?
— Сходіть самі.
Єгор і мати сиділи довго, розмовляли. Оля їх уже не чула, вона пішла спати.
Новий день розпочався дуже рано. Зазвичай Єгор пив каву або чай, а потім тихо йшов на роботу. Оля вставала через дві години.
Але тут вона прокинулася від криків Ніни Олександрівни.
— Єгор, чому ти голодний йдеш на роботу? — голосно запитала мати. — Потрібен повноцінний сніданок, а не кава з бутербродом.
Іди і розбуди свою принцесу, нехай займається господарством. Спить вона!
Робота? Яка у неї робота, вона без тебе вдома відпочиває, а ти вуха розвісив. Навіть гуляти зі мною не хоче.
Як це розуміти? Іди і скажи їй, ти ж майже чоловік. Утримувати її будеш?
— Мамо, перестань. Оля працює. Пий каву і не кричи.
— Не вірю!
— Мені ніколи з тобою розмовляти. Мені час іти.
— Я тут наведу у вас порядок!
Оля не могла більше заснути, бо гостя весь час після відходу сина чимось гриміла.
— Доброго ранку, Ніно Олександрівно. Що тут відбувається?
— Це означає, що ти зараз все будеш мити. Все має блищати.
— Я буду пити каву і працювати. Ви снідали? Холодильник у вашому розпорядженні. Зустрінемося в обід.
— В обід? А хто його буде готувати?
— Все вже в мультиварці. Якщо хочете щось особливе, то продукти в холодильнику. На першому поверсі ще є магазин. Велике прохання не гриміти.
— Ти мене не зрозуміла? Якщо ти сидиш вдома, то треба займатися домашніми справами, мити, прати, готувати, а не сидіти за комп’ютером.
— Я мию, перу, готую. У мене порядок і чистота. І не сиджу, а працюю. Я працюю не домогосподаркою. Зараз у мене робочий день. Прошу мене не відволікати.
— Так, ну і знайшов собі мій син… Напевно весілля не буде. Ти навіть розмовляти не вмієш, не те що слухати старших.
І чоловіка треба поважати, слухати, сніданки готувати, проводжати. Що я тобі кажу…
— Ніна Олександрівна, ми самі все вирішимо.
— Самі? Адже Єгор мене запросив, велів навчити тебе всьому. А головне ти повинна поважати його. І мене! Зрозуміло! Поважати і догоджати.
— Ви мене відволікаєте. Ідіть вже гуляти.
Оля зачинилася в кімнаті і взялася до роботи, але зосередитися так і не змогла.
За дверима було чутно, як гостя розмовляє з кимось по телефону.
День тягнувся повільно і важко. Обід пройшов у повчаннях.
Ольга ледве стрималася, щоб не вигнати гостю. Нарешті повернувся Єгор і мати переключилася на нього.
***
— Оля, чому ти мовчиш? — запитав Єгор, обіймаючи її в ліжку.
— Ти запросив маму і просив навчити мене всьому?
— Я? Що? Це вона сказала? Я від її правильного життя втомився давно. Навіть поїхав тільки через неї. Жити з нею поруч дуже складно.
Чисто, а треба ще чистіше, світло — треба світліше, темно — темніше, швидко — швидше, мокро — мокріше. Дивуюся, як ти її витримала сьогодні.
— Вона ж твоя мати. Мені незручно грубити їй.
— Тоді вона буде діставати нас, а може навіть і посварить. Вона ж мені наречену знайшла, коли я ще в школі навчався. Аллочка, Алла…
— Вона сьогодні по телефону говорила, саме так і називала.
— Зрозуміло. Пора їй додому, до Аллочки.
***
— Мамо, тобі потрібно поїхати. — сказав вранці Єгор.
— Що? Ми ще не знайомі з батьками Олі.
— Познайомитеся на весіллі. Дату повідомимо.
— Може, не варто одружуватися, синку. Що ти забув у цьому місті?
— Ніна Олександрівна, ви вже їдете? Єгор сказав, що у вас справи. Вам таксі коли викликати?
— Сама впораюся!
Через годину майбутньої свекрухи вже не було. Оля відкрила вікна, потрібно було перевірити квартиру від запаху дуже різких парфумів майбутньої родички.
***
Весілля відбулося. Свекруха більше не приїжджала в гості без попередження і майже не втручалася в життя сина.
Її надії не виправдалися, адже та Аллочка Єгора не любила і вийшла заміж раніше за Єгора.
Оля іноді відвідує давню знайому Тетяну Іванівну, згадують бабусю, дачу. Для літньої людини головне — увага та спілкування.
