Оля прокинулася раптово, ніби її вирвали з глибокого сну.
Бік болів, неприємно, але терпимо. Вона вирішила, що варто випити води, і попрямувала на кухню.
Проходячи повз сусідню кімнату, вона побачила Валеру, який сидів у навушниках за комп’ютером.
Він був занурений у чергову комп’ютерну гру. На годиннику було далеко за північ…
— Валеро, ти скоро? — гукнула вона.
Валера не відреагував, продовжував захоплено клацати мишкою і бурмотіти собі щось під ніс.
— Завтра на роботу, а він знову засів, — зітхнула Оля, відчуваючи, як бік все ще ниє.
На кухні вона налила склянку води. Цифри на плиті мерехтіли: була друга година ночі. Біль у боці не проходив і навіть здавалося, що наростав.
— Валеро! — гукнула вона голосніше.
Але Валера не відгукнувся.
Побоювання наростали, і Оля, стискаючи склянку, повернулася до кімнати, де сидів її хлопець.
На порозі вона раптом зупинилася, і біль пронизав весь живіт. Усе навколо потемніло, і вона впала на підлогу.
Усі звуки здавалися глухими й далекими, світ стиснувся до розмірів крапки, і Оля відчула, ніби вона лежить на дні глибокого колодязя.
— Валер, допоможи… — ледь чутно прошепотіла вона.
Останнє, що вона почула перед тим, як втратити свідомість, був переляканий голос Валери:
— Ой, Олька! Що з тобою?!
Оля прокинулася в палаті лікарні, слабка й знесилена після операції. Лікуючий доктор, підійшовши до неї, посміхнулася:
— Ну, дні чотири точно тобі тут треба полежати! А там як УЗД, як шви… Відпочивай, дівчинко!
Ользі зробили операцію по жіночі.., тож тепер їй доведеться кілька днів пролежати в лікарні.
Зрозумівши це, Оля дістала телефон і почала дзвонити Валері. На десятий дзвінок він, нарешті, взяв трубку. Його голос звучав сонно й роздратовано.
— Оль? Ну? Я спав, гра була допізна… Чого дзвониш? Ти в порядку?
— Я в порядку… Прооперували. Але я залишаюся в лікарні. Мені потрібні речі. Привези, будь ласка…
— Речі? Ок… Надішли список… Привезу…
Оля швидко набрала повідомлення зі списком необхідних речей і надіслала його Валері. Він прочитав повідомлення, але того дня так і не приїхав.
Увечері, після закінчення відвідувань, Оля знову зателефонувала йому.
— Валеро, чому ти не приїхав?!
— Так, слухай… Я поки зібрався… Поки знайшов усі твої баночки-скляночки… Загалом, вже й вечір закінчився… Я завтра привезу! Чесно!
Знаючи його звичку відкладати справи, Оля вже не вірила в його обіцянки.
З сумом вона подумала, що він знову віддасть перевагу сну. Вона вирішила зателефонувати своїй колезі та подрузі Каті.
— Я заберу речі у твого орла і привезу! Ти як? — з хвилюванням запитала Катя.
— Все нормально, дякую.
— Ну, одужуй! Завтра чекай!
Катя простягнула Олі пакет з речами, вдивляючись у неї з явним здивуванням.
Оля, помітивши погляд подруги, спробувала розрядити обстановку:
— Я що, так погано виглядаю? — жартома запитала вона.
— Ні… Ти чудово виглядаєш… Просто… — Катя запнулася, ніби не знаючи, як підібрати слова.
— Ну говори, Катька! — підштовхнула її Оля.
— Загалом, я не знаю, як почати…
— Як-небудь почни!
— Твій орел зовсім не орел… — Катя подивилася на неї зі співчуттям.
— Ти про Валеру? — Оля вже відчувала, що подруга зараз розповість щось дуже неприємне.
Катя кивнула і почала розповідати:
— Я вранці приїхала за твоїми речами до вас у квартиру… Те, що я там побачила… Жах. Я зайшла в коридор, а він взагалі не розумів, що відбувається.
Каже, яка Оля, яка Катя… Потім до нього дійшло. Весь цей час він ходив у одних домашніх трусах, хоча вдома точно був не один, думаю, там ціла компанія була.
Я чула хропіння і кректання. Запах був такий, ніби там пінним підлогу мили. А потім зі спальні вийшла дама… У рожевому пеньюарі! Вона подивилася повз мене і продефілювала у ванну.
Оля відчувала, як почало пульсувати в скронях. Вона здогадувалася, що Валера не найнадійніший і найлюблячіший хлопець, але щоб аж до такого ступеня…
Це було за межами навіть її найбуйніших припущень.
Дні в лікарні тягнулися одноманітно. Оля все не наважувалася запитати Валеру про те, що відбувалося у них вдома, боячись почути відповідь.
У цей час до палати підселили нову дівчину — худеньку, бліду, яка постійно плакала.
Вона уникала спілкування, весь час лежала, повернувшись обличчям до стіни, і тихо схлипувала.
Через деякий час двері палати відчинилися, і на порозі з’явився високий, симпатичний чоловік.
Санітарка суворо застерегла його:
— П’ять хвилин! Заради винятку! Зрозуміло?!
Він кивнув і швидко підійшов до ліжка новенької. До часу, відведеного на відвідування, було ще далеко.
— Діма?! — вигукнула дівчина, побачивши його.
Чоловік ласкаво погладив її по руці, заспокоюючи:
— Все буде добре. Все буде чудово! Не бійся! — повторював він, немов мантру.
Коли його час скінчився, санітарка поквапила його йти.
Дівчина трохи підбадьорилася, вона почала говорити і для початку представилася:
— Вибачте… Мене звати Таня. Це був мій чоловік…
Оля та ще одна сусідка по палаті просто кивнули у відповідь.
— Я при надії… І ось вранці щось пішло не так… А ми так хочемо цю дитину. Дуже. У нас так довго не виходило… І я дуже боюся…
Друга сусідка Олі почала заспокоювати Таню, але Оля, слухаючи їхню розмову, занурилася в похмурі роздуми.
Заради Тані, Діма, ймовірно, підкупив санітарку, щоб підтримати дружину, побути поруч, виявити участь…
А її хлопець за три дні навіть сам і не подзвонив, він у цей час грає в комп’ютерні ігри, влаштовує вечірки і навіть, можливо, зраджує їй…
Олі стало не просто сумно від таких думок, їй стало бридко. Усвідомлення того, що її стосунки з Валерою настільки далекі від нормальних, викликало жах…
Наступного дня Олю виписали. Катя приїхала за подругою, щоб відвезти її додому.
Валера повідомив, що не зможе приїхати — у нього справи і робота.
Заходячи в квартиру, з якої її вивезли майже п’ять днів тому, Оля відчула, що все тут стало для неї чужим і огидним.
Катя стояла на порозі, вона просто чекала, коли Оля зробить усе, що хотіла.
У той час як дівчина збирала свої речі, додому повернувся Валера. Він здивовано запитав:
— Ти вдома? Так рано?
Катя, стоячи поруч із ним, відповіла йому досить грубо:
— Мене не було вдома кілька днів! Не скучив?!
— А ти хто? — запитав її Валера, явно не впізнаючи.
— Катя, подруга. Заїжджала у вівторок. Пам’ятаєш? — вона дивилася на нього з презирством.
Валера кивнув, але, ймовірно, він і не пам’ятав, коли був вівторок, і що він у вівторок робив.
У цей момент Оля викотила зі спальні валізу. Валізу та дорожні сумки
— Ти куди зібралася? — запитав Валера, втупившись у речі.
— Я йду, — твердо відповіла Оля, не зупиняючись.
— Від мене чи що? — у його голосі чулося здивування.
— Так, від тебе. Від усього цього цирку, що ти влаштував, — Оля зупинилася й повернулася до нього обличчям.
Валера дивився на неї, намагаючись зрозуміти, що ж сталося. Його погляд був сповнений нерозуміння.
— Послухай, що ти взагалі маєш на увазі? Я щойно прийшов з роботи, а ти звалюєш?
— Ти серйозно? — Оля не могла стримати гніву. — Ти думаєш, я нічого не знаю? Катя прийшла за моїми речами, а у тебе тут ранок після вечірки!
Я, між іншим, у лікарні була… Ти туди хоч раз приїхав… Або тобі дама в рожевому не давала можливості проїхатися туди-назад?!
— О, це… Це було непорозуміння… — Валера намагався виправдатися.
— Непорозуміння? Валеро, я більше не можу так. Ти завжди вдаєш дурня. Може, досить?
— Оля, я… Я не хотів тебе образити. Я просто… — Валера намагався знайти відповідні слова, але Оля вже не була в настрої слухати його виправдання.
— Ти не хотів? Але це сталося. Я втомилася бути для тебе другорядним персонажем. Ти завжди обираєш щось інше: ігри, друзів, розваги, та не мене.
Оля зітхнула, відчуваючи, як груди стискаються від образи та розчарування.
— Оля, будь ласка, давай поговоримо про це… — почав Валера, але Оля перебила його.
— Ні, Валера. Не хочу більше говорити. Я йду.
Катя, що стояла осторонь, забрала у Олі валізу. Дівчата вийшли з квартири.
І тут хлопець висунув голову на сходову клітку і ніби нічого не сталося запитав:
— Ти ж свою частку за цей місяць внесеш? А то в мене проблеми з фінансами…
Оля не озирнулася. Вона остаточно зрозуміла, що це дно, від якого потрібно відштовхнутися і рухатися вперед.
З Валерою вона більше не спілкувалася. А незабаром вона дізналася, що він програв досить велику суму і не зміг оплатити оренду житла.
Йому довелося повертатися додому до мами. А вона йому грати й сидіти на шиї точно не дозволить.
