Нарешті пролунав довгоочікуваний дзвінок – це передзвонив чоловік, поцікавився, як у дружини справи.
– Як у мене справи? Та дуже погано! Жах якийсь!
Вийшовши на балкон і закривши за собою двері, щоб її не почули, ледь не плачучи, розповідала вона чоловікові. – Твоя мати знову щось витворяє!
– Що сталося, Надя? Тільки не лякай мене, мені і так зараз не дуже добре. Я ще після наркоза відійти не можу, – трохи примхливо видав чоловік.
– Вона привела до мене якихось своїх далеких родичів! Людей, яких я ніколи в житті не бачила!
– У сенсі привела? Вони в гості, чи що, прийшли до тебе? І мама з ними? – уточнив у дружини Дмитро.
– Та в які гості!? Свекруха їх до нас жити притягла. Якусь свою двоюрідну сестру з чоловіком, які приїхали з невідомого і забутого куточка країни.
До неї приїхали, до твоєї матері! А вона їх мені звалила, щоб я за ними прислужувала тут, догоджала і пригощала.
Як тобі, га? Я намагалася їх не пустити, але твоя мати обізвала мене всяко-різно і нахабно вселила сюди своїх гостей. А сама додому пішла.
– Зачекай, Надь, я нічого не зрозумів. Ще погано розумію. Мати привела до тебе тітку Олену і дядьку Веню?
Вона мені нещодавно щось говорила про те, що збираються до нас у гості. Але чому мама привела їх до тебе?
– Ось і я хочу зрозуміти, чому! Але щось мені підказує, що відповідь очевидна. Сама не хоче морочитися з гостями.
Це ж треба готувати для них, приділяти їм увагу, прибирати, подавати, розважати. Нехай краще невістка цим займається!
– Я зараз подзвоню матері і скажу, щоб вона негайно забирала їх назад. Звичайно, вони там тобі ні до чого – чужі люди, по суті, – заспокоїв дружину Дмитро. – Тільки сьогодні, напевно, вже пізно.
Нехай у нас переночують, а завтра поїдуть до матері назад. Я її попереджу, щоб вона не скандалила.
– Та мені і на ніч їх залишати, якщо чесно, прямо ось ніяк. Але добре, піду назустріч, все-таки твоя рідня, – неохоче погодилася Надя.
Вирушаючи вранці на роботу, Надія сказала родичам чоловіка, що вхідні двері, йдучи, можна просто зачинити.
– Ось тобі й нора! А ти хіба не даси нам ключі? – здивувалося подружжя хором. – Як ми назад зайдемо? Чи нам біля під’їзду сидіти до вечора, чекати, коли ти з роботи прийдеш?
– Назад ви не повернетеся. Тому що тут ви жити не будете, тому і речі свої відразу заберіть, – коротко відповіла господиня і пішла, не ставши більше вислуховувати незадоволені вигуки дивних гостей.
– Ти що придумала? Чому не дала ключі Олені та Веніаміну? Сказано ж тобі – жити будуть у вас, а ти знову сперечаєшся? – одразу ж зателефонувала свекруха.
– Ні, ви помиляєтеся. І вам хіба син ще не дзвонив?
– Дзвонив! І що? Я йому вже все сказала. Популярно пояснила, що гостей приймати – це ваш прямий обов’язок. Особливо родичів.
І ти, моя дорога, не нервуй і не виводь його своїми примхами і вимогами. Нехай син спокійно лікується!
Нічого з тобою не трапиться. Не перетрудишся – і стіл накриєш для моїх рідних, і прибереш за ними.
Не сказавши ні слова, Надія відключилася, потай сподіваючись на те, що родичі свекрухи, вийшовши з квартири, назад вже повернутися не зможуть.
А вдруге вона двері точно кому попало відкривати не стане. Та коли Надія повернулася ввечері додому, то лише ахнула.
Гості сиділи за столом, на якому були нарізані ковбаса і сир, копчена рибка, а також інші продукти, які вони знайшли в холодильнику.
Але найобурливішим було те, що ці люди пили на її кухні спиртне. Причому, судячи з їхнього вигляду, далеко не першу годину.
– Ой, Надя прийшла! – хмільним веселим голоском вимовила Олена. – Ану звари нам щось швиденько, а то ми весь день сухим хлібом харчуємося.
Гаряченького вже хочеться. Я б і сама зварила, але як увімкнути твою новомодну плиту, ми з Венькою так і не розібралися. Тикали-тикали на всі кнопки, але все марно.
– Так, сидимо тут через тебе весь день, нікуди не пішли, місто не подивилися. Ключів ти нам не залишила! – з докором видав Веніамін, ледве вимовляючи слова.
Надія зробила кілька глибоких вдихів і видихів, щоб прийти до тями. А потім вийшла з кухні і набрала номер поліції.
Повідомила, що в її квартирі перебувають сторонні люди, які не хочуть її залишати.
– Ганно Михайлівно, негайно забирайте свою хмільну рідню, поки їх у поліцію не забрали! – сказала, коли набрала свекруху. – Якби ви тільки бачили, що вони мені тут влаштували.
У що перетворили мою нову кухню! Жах просто! Ви мені ще винні за те, що я після них тут все відмиватиму пів дня. А можливо – і щось ремонтувати потрібно буде.
– Ось нахаба! Ти що, поліцію насправді викликала? Рідних людей хочеш до камери відправити, так? – здивувалася Ганна Михайлівна.
– Від такої ж чую! – вирішила не давати їй спуску невістка. – На ваше щастя, мені для початку порадили зателефонувати дільничному.
Але якщо ви протягом тридцяти хвилин не заберете свою безсовісну рідню, то ночувати вони будуть, дійсно, у камері. Я вам це обіцяю!
Коли квартира була очищена від сторонніх, Надія вперше за два дні зітхнула з полегшенням.
І зараз їй хотілося лише одного – якнайшвидше забути ті погляди і слова, які сипалися на неї від матері чоловіка.
– Безсовісна, невдячна! Ми тебе в сім’ю прийняли, а ти поводишся як найгірша егоїстка! Бездушна і некультурна особа! – кричала Ганна Михайлівна.
Залишившись одна, Надя замислилася. Вона вирішила так цю справу не залишати.
Необхідно помститися свекрусі по повній. Так, щоб непорядна жінка надовго це запам’ятала!
Потім Надя зателефонувала своїй матері.
– Мамо, привіт! Як у вас з татом справи? Все добре? Ну, я рада. Слухай, дай мені номер телефону наших сільських родичів з Васюківки.
– Кого це? Кольки і Машки? А навіщо вони тобі? Вони, напевно, як завжди, не просихають і хлещуть відрами.
Вони інакше не вміють. І про що ти з ними розмовляти збираєшся? – здивувалася мати.
– Це дуже добре, що вони люблять пити відрами! Просто чудово, мамо! Хочу їх у гості запросити, – здивувала матір своєю заявою Надя.
А потім у яскравих фарбах розповіла про те, що сталося у неї зі свекрухою. І що вона сама в результаті придумала, щоб провчити матір чоловіка.
– Ой, донько, може, не треба? – спробувала відрадити її мати. – Адже вона затаїть на тебе злобу.
– Треба, мамо. Інакше це ніколи не закінчиться. Таких людей треба вчити.
Через тиждень у двері Ганни Михайлівни подзвонили. Відчинивши їх, вона побачила свою невістку в оточенні якихось дивних людей.
Ті незнайомці своїм виглядом і запахом більше нагадували тих бомжів, що іноді приходили до смітника в їхньому дворі. Або сильно пошарпаних партизанів з дрімучих лісів.
– Доброго дня, раді знайомству, – сказали вони ввічливо, при цьому поширюючи далеко навколо себе стійкий запах перегару.
Злегка відсунувши вбік збентежену від такої картини свекруху, Надя запросила свою рідню до неї в квартиру.
– Проходьте, не соромтеся. Ось це мої родичі. Приїхали з села. Можливо, трохи незграбні і малокультурні, зате які роботяги! Адже правда?
– Так, ми любимо працювати, – погодилися вони дружно. – Все життя працюємо, не шкодуючи себе.
– Вони поживуть у вас кілька днів.
– Що? Поживуть? Збожеволіла зовсім? Ти кого сюди привела? – гидливо скривилася Ганна Михайлівна.
– Як кого? Родичів. А що такого? Я у відрядження їду, Дмитро ще в лікарні. Висловлюючись вашими ж словами, скажу так.
Приймати гостей, особливо родичів, – це ваш прямий обов’язок. Так що – ніяких відмов!
Надія пішла, залишивши свою рідню на піклування свекрухи. Перші п’ятнадцять хвилин та дзвонила їй на мобільний, не перестаючи. Але потім затихла.
– Все, вмовили! Або чимось напоїли. Судячи з їх забитих сумок, “пального” привезли вони чимало, – із задоволенням вимовила вона.
Звичайно, Надя розповіла своїй сільській родині, в чому справа, і просто попросила їх їй допомогти, трохи підігравши.
– Якщо вже зовсім погано буде, не чекайте поліцію, самі забирайтеся звідти, – попередила вона тітку і дядька із села.
– Не хвилюйся, Надя, ми й не таких обламували. Проти нашого натурпродукту ще ніхто не встояв! Все буде, як треба, – посміхалися вони.
Наступного дня подзвонив чоловік і повідомив, що його мати дуже зла на Надю. І навіть розмовляти з нею не хоче.
Просила його передати, що і ноги її більше не буде в їхній квартирі.
– Ось і чудово! Цього я власне і домагалася. Може, це буде хорошим уроком їй на майбутнє.
«Я змушу її себе поважати», – посміхнулася жінка подумки.
А сільські родичі, до речі, в гостях у свекрухи протрималися цілу добу. Свою справу вони виконали на відмінно!
