– І правильно робиш! Навіть не сумнівайся, синку, – почула Оля голос свекрухи.
Вона щойно приїхала на дачу, але була впевнена, що мати чоловіка тут одна.
“Дивно, а що тут робить Єгор? Він же зараз має бути у відрядженні”, – здивувалася вона.
Але, прислухавшись до розмови, що долинала з глибини садової ділянки, на якій її свекруха Валентина Анатоліївна проводила все літо, Оля лише переконалася у своєму припущенні.
Безперечно, це говорив її чоловік. Його голос вона б не сплутала з іншим. Та тільки незрозуміло, чому він був зараз у матері на дачі, а не в сусідньому місті по роботі.
– Ні, мам, це якось неправильно. Оля має знати. Вона моя дружина. Скільки можна вже мовчати? Чи ти думаєш, що вона буде категорично проти? – продовжував Єгор.
– Ні в якому разі! – надмірно імпульсивно прокричала свекруха. – Навіть не думай їй нічого розповідати! Ти що? Тобі тоді доведеться все їй викласти. Абсолютно все! Ольга ж миттю допетрає, що це почалося не зараз, а з найпершого дня вашого сімейного життя.
– Та прямо! Що вона сяде і почне рахувати? Та й звідки їй знати про все? – безтурботно промовив Єгор.
Ольга навіть призупинилася від почутого.
– Оце так здрастуйте! Це що ж такого я не знаю про наше з Єгором життя? І що свекруха велить синові приховувати від мене? – проговорила тихо дівчина.
Вона сховалася за густими кущами жимолості. І подумала ось про що.
Їй випала унікальна можливість дізнатися всі таємниці, які від неї приховують чоловік і його мати. І тому зараз вона буде тихішою за воду і нижчою за трави.
Не потрібно показувати, що вона тут. Свекруха не знала про те, що Ольга сьогодні вирішила відвідати її. А чоловік узагалі має бути зараз в іншому місці.
Ось Ольга і спробує дізнатися, що тут відбувається. Адже для чогось же доля привела її сюди сьогодні.
Ольга та Єгор жили разом уже десять років. Одружилися по великому коханню. Купили в іпотеку квартиру і стали жити щасливим сімейним життям. Ось тільки дітей у них поки що не було. Але подружжя було впевнене – у них усе попереду.
Ольга працювала в школі вчителем, а Єгор – в агентстві з продажу об’єктів комерційної нежитлової нерухомості.
Зі свекрухою в неї одразу встановилися рівні, шанобливі стосунки. Так, Ольга знала, що Валентина Анатоліївна її недолюблює, може, вважає її винною у відсутності дітей, але в спілкуванні цього ніяк не проявляє.
Саме тому Ольга вільно приїжджала до свекрухи на дачу навіть у ті дні, коли чоловік був у від’їзді. Невістка охоче допомагала їй на ділянці, полола, поливала, збирала врожай. Потім вони пили чай з улюбленими тістечками Валентини Анатоліївни, які Ольга завжди привозила для неї туди.
Їхала Ольга завжди під зав’язку навантажена свіжою зеленню, хрусткими пухирчастими огірочками, величезним соковитим перцем та іншими овочами, які набагато смачніші за магазинні.
Сьогодні вона теж вирішила відвідати свекруху. Вдома справ особливих не було, та й нудно їй було без Єгора. А тут і спілкування, і з користю час можна провести. У таку спеку тільки на природі й рятуватися. У них не заведено було заздалегідь повідомляти про свій приїзд, сьогодні Ольга так і вчинила – приїхала без дзвінка.
Тим часом свекруха і чоловік продовжували.
– Ось, наприклад, твоя остання премія пішла на добру справу – я нарешті змогла доробити зуби. І завдяки тобі, синку, я лікувалася і протезувалася не в якійсь сумнівній дешевій клініці, а в найкращій у нашому місті! – гордо казала свекруха.
– Ти маєш рацію, мамо, здоров’я – це важливо. Добре, що нам з Ольгою поки що не треба по лікарях бігати. Але це все одно неправильно. Я повинен був їй про це сказати.
– Не повинен ти цього робити! Я тобі ще раз повторю, твоя дружина цього не зрозуміє і затаїть на мене образу. Та й тобі не минути лиха. Це однозначно. Ти, головне, не сумнівайся, що робиш добру справу, синку. Якщо ти пам’ятаєш, твою минулу премію теж було витрачено з користю. Я нарешті поміняла свій старий холодильник, який був уже, по-моєму, старший за тебе за віком, – продовжувала свекруха.
– Так, мамо, і холодильник – справа потрібна. Я ж не сперечаюся. У тебе невелика пенсія, і дорослі діти мають допомагати літнім батькам. Але я і тоді тобі говорив, і зараз повторюся – Ольга має знати, що ми тобі допомагаємо грошима. Я допомагаю… Адже це ж наш із нею сімейний бюджет.
– Та ти що? Навіщо? Їй що, не вистачає грошей? Невже ти мало приносиш додому? Достатньо з неї буде і твоєї чистої зарплати. А скажеш ти їй про свої премії – і все! І мені вже нічого не отримати від тебе, та й ти сам залишишся без вільних грошей. Ось ти згадай, як добре ти нам допоміг минулого вересня. Віддав свою премію, а ми з Катею та її дітьми змогли на море з’їздити. Твоя допомога нам тоді була дуже доречною – на морі-то все як дорого.
– Так, мамо, я згоден. Але нам би ці гроші теж не завадили, ми все ж таки іпотеку платимо з Ольгою.
– Ну вистачає ж на платежі, а більше вам і не треба. Навіщо, для кого вам такі гроші? Дітей-то у вас немає і не буде. Добре, хоч Катерина мені онуків подарувала. А ось тобі, синку, варто подумати про те, щоб мати стратегічний запас. Про всяк випадок. Якщо ви розбіжитеся з Ольгою, чого я не заперечую, то в тебе буде свій капітал. Віддавай гроші мені, а я зберу для тебе, – переконувала сина Валентина Анатоліївна.
– Ось це так! Ось, значить, куди наші грошики витікають. Ось значить, милий, у чому причина нашого вічного безгрошів’я! – обурювалася потихеньку у своїй засідці Ольга. – А я викручуюся, думаю, на чому б іще заощадити!
Їй дуже хотілося вискочити зараз із-за кущів і висловити все, що вона про них думає. Але Ольга розуміла, що ще не час. Вона набралася терпіння і продовжила слухати.
– Ось і зараз ти змушений їй брехати, що у відрядженні, щоб поїхати сюди і віддати матері гроші, які мені знову необхідні як повітря. А це значить, що не впевнений у тому, що дружина схвалить твої благі справи.
– Так, не впевнений. Але сказати все одно треба, – продовжував упиратися Єгор.
– Та навіщо, ти можеш мені пояснити? – мати вже злилася не на жарт. – Що за впертість така?
– Та тому що скоро розкриється правда про мої заробітки. Нещодавно Ольга познайомилася з дружиною мого колеги Артура, який має приблизно такий самий дохід, що і я. Ну там плюс-мінус, залежно від кількості угод. А його дружина швидко моїй розбовтає, скільки ми отримуємо реально. І тоді вибухне скандал. А я не хочу з Олею сваритися.
– Так, ось це погано, синку. Як же ти допустив? Обережніше потрібно бути в таких питаннях. Так, до речі, а Ольга-то сюди часом не заявиться? Ти їй дзвонив, дізнавався, де вона зараз? – раптом сполошилася свекруха.
– Ні, а навіщо? – розгубився Єгор.
– Вона ж може до мене приїхати в будь-який момент, без дзвінка.
– І що? – чомусь тупив син.
– Тебе тут побачить – ось що?
– А я вже побачила, – вийшла з-за жимолості Ольга.
– Ой, Оленько! Ти приїхала? А ми ось тут із Єгорушкою спілкуємося, – швидко знайшла, що сказати свекруха. – Він раніше з відрядження приїхав… Вирішив ось матір відвідати. Так? Єгоре, ти що завмер? Так, я тебе питаю?
Єгор у цей час виглядав розгубленим і навіть злегка переляканим.
– Можеш навіть не напружуватися, любий. Брехня мені твоя не потрібна, а правду я вже почула, – дивлячись прямо в очі чоловікові, різко сказала Ольга.
– Оль, я хотів… Хотів усе тобі розповісти. Давно вже.
– Так, знатно ви покористувалися своїм сином. Хвалю за вигадку, Валентино Анатоліївно. А що – це ж геніально! Підучити сина не віддавати частину грошей дружині, взагалі про них їй не говорити. А забирати їх собі, звісно, заздалегідь обробивши Єгорушку на повну. Переконати його, що у вас така потреба, така життєва необхідність у цих грошах – просто неймовірно!
– Так, у мене була необхідність! Була! І він насамперед мій син, а вже потім твій чоловік! – дзвінко промовила свекруха, коли зрозуміла, що далі ламати комедію немає сенсу.
– А, ось навіть як? Тобто це не скінчиться ніколи? Я розумію, що для вас я не найкраща невістка. Але навіть за такої умови чинити так, як ви – це цинізм вищої марки!
– А ти мене не вчи, як спілкуватися з рідним сином. Не тобі мене вчити. У самої-то дітей немає, ти не знаєш, як це – народити і виховати, підняти на ноги дитину. А я його сама виростила, людиною зробила – він зобов’язаний мені допомагати!
– Ну все ясно. Ми з тобою, Єгоре, найімовірніше, розлучимося. Ти мене розчарував. Але нам потрібно буде виплатити борг за нашу квартиру, а потім поділити її. Я пропоную твоїй матері повернути нам усі ті гроші, що вона отримала від тебе за ці роки.
– Що? Як це – повернути? Та ти знаєш, скільки там грошей? – занесло свекруху.
– Мам! – крикнув Єгор застережливо.
– Тоді – тим більше вам доведеться їх нам повернути. Інакше я на вас нацькую людей, які зможуть із вас гроші вибити. У мене є парочка таких знайомих. Не вірите? – сміливо промовила Ольга.
– У тебе? Звідки? Не сміши мене! – свекруха явно над нею знущалася.
– А це мої колишні учні. Так, на жаль, вони пішли не тією дорогою, але для мене зроблять усе, про що я їх попрошу. Добре подумайте над моїми словами, Валентино Анатоліївно!
Ольга поїхала, залишивши сина і матір удвох.
Незабаром вони з Єгором розлучилися. Звичайно, свекрусі не давала спокою загроза невістки. Вона тепер весь час про це думала і скаржилася синові. А раптом і справді нацькує хуліганів? Хто її знає, розлютилася ж. Та й хто не розлютився б, якби дізнався таке?
Єгору довелося взяти кредит і віддати Ользі частину тієї суми, що вона платила за квартиру.
Свекруха почала підшукувати синові нову дружину. Але таку, щоб була не проти його спілкування з матір’ю. І найголовніше, щоб вона була не проти допомоги їй.
Але ж їй можна всього й не говорити.
