Почувши скрегіт замка, що відчинявся, Тетяна вийшла в передпокій і запитально подивилася на чоловіка.
— Перевели, — радісно кивнув той головою.
— Скільки?
— Двадцять тисяч.
— Ох, Федя, Федя! Нам ще п’ятнадцять років за іпотеку платити, — дружина важко зітхнула. — Це ми до п’ятдесяти будемо в злиднях жити? Антон п’ятий клас закінчує, через чотири роки, кудись вступати треба буде.
— Чому через чотири? Одинадцять закінчить і в інститут вступить.
— І буде, як ти, технологом на заводі працювати за двадцять тисяч?
— Чому двадцять? З авансом у мене двадцять п’ять.
— Федя, ну, навіщо я за тебе вийшла? Щоб до п’ятдесяти років у злиднях жити?
Я хочу манікюр, хорошу косметику. Хочу на море. Коли за тебе, ботаніка, виходила, думала ти великим начальником станеш.
— Мамо, досить лаятися! — з кімнати вийшов син.
— Іди, вчи уроки! — махнула рукою мати.
— Мені тато потрібен, проект з історії треба зробити.
— Нехай хоч поїсть, — і мотнула чоловікові головою. — Ходімо на кухню!
— Тату, давай швидше! Мені завтра треба здати.
Сіли за стіл. Дружина налила суп. Федір спробував змінити тему розмови:
— Ти знаєш, що Стас до нас в місто приїжджає?
— Навіщо?
— Вони тут завод купують.
— Наш, чи що?
— Ні, механічний.
— Ось за кого заміж треба було виходити. Таким же, як ти, ледарем і ботаніком був, а зараз олігарх столичний, — тут же завелася дружина.
— У нього і дід був секретарем обкому, і батько першим у нас в області в бізнес пішов.
— Ось у кого дружина, як сир у маслі катається.
— Так Стас мені дзвонив. Хоче однокласників зібрати. Підемо?
— Підемо, — на обличчі дружини з’явилася ностальгічна посмішка.
— Тату, ну ти скоро? — пролунав з кімнати голос сина.
— Іду!…
…Зібралося всього вісім осіб, рахуючи самого Стаса, але він зібрав своїх однокласників у крутому ресторані.
— Привіт, Федя! — простягнув той руку, коли зайшли Федір із дружиною, та Тетяна пішла до “дівчат”.
— Привіт!
Тут підійшов Анатолій, найкращий шкільний друг Федора, і вони почали жваво розмовляти
— Таня, яка ти красива, — підійшов Стас до однокласниці і обійняв її.
— Стас, це ти? — здивувалася Тетяна. — У школі десять років тільки головою кивав.
— Ви, дівчата, на мене, очкарика, уваги не звертали.
— Ще як звертали. Якби ти тоді таким сміливим, як зараз, був…
— Таня, ходімо за стіл!
У школі їхній клас дружним назвати було важко. Зовсім інша справа зараз, коли після школи вже сімнадцять років минуло.
П’ять «дівчат» і всього «троє» хлопців. Федір з Анатолієм опинилися в центрі уваги своїх однокласниць, плюс багато накритий стіл.
І Федір навіть не помічав, що Стас з його дружиною постійно кудись зникали.
Зустріч закінчилась вже запізно. Приїхали таксі і всіх розвезли по домівках.
— Таня, тобі зустріч сподобалася? — запитав Федір у дружини вже в квартирі, намагаючись розстебнути ґудзики на сорочці.
— Тобі, дивлюся, дуже сподобалася.
— А що? Стіл був накритий багато.
— Ось тільки накрив його не ти.
— Та годі, Танька, тобі! — чоловік, нарешті роздягнувся і побіг у туалет.
Тетяна з роздратуванням подивилася йому вслід, потім сіла на диван і задумливо дивилася на протилежну стіну:
«Адже є інше життя, де не треба рахувати копійки до получки, де від чоловіків пахне дорогим одеколоном і у них завжди є гроші».
– Мамо, чого ви так пізно? – з дитячої вийшов сонний син.
– Іди, спи! – махнула вона рукою.
– Зараз в туалет сходжу.
– Там тато.
Син вийшов з кімнати, пролунав стукіт:
– Тато, виходь!
Незабаром пролунав дзвін розбитого посуду на кухні. Тетяна кинулася туди.
Чоловік намагався руками зібрати залишки розбитого стакану. Побачивши дружину, почав виправдовуватися:
— Хотів попити, а стакан вислизнув…
— Іди! Я сама приберу.
Коли, нарешті, всі вляглися, чоловік відразу захрапів. А вона довго лежала, дивлячись на темну стелю і думала:
«Від Стаса дружина пішла. Вона теж дочка олігарха, і батько відвіз її на постійне місце проживання, кудись до Іспанії.
Там вона вийшла заміж за іноземця. Бувають же такі жінки, з дитинства, розпещені грошима і увагою чоловіків.
Подумати тільки, Стас зізнався, що був у школі закоханий у мене. Виходить, я сама прогавила своє щастя.
А навіщо він взяв мій номер телефону? Адже сам же говорив, що організовує роботу заводу і через місяць поїде назад до столиці. Але місяць-то тут пробуде»…
Життя Федора знову увійшло в звичну колію. Правда, не зовсім у звичну, дружина знайшла, як вона казала, якусь підробітку.
Допізна затримувалася на роботі. Додому приходила якась задумлива, на обличчі постійно була загадкова посмішка.
Найдивніше, що в будинку з’явилися гроші. Федору було трохи соромно, що в родині тепер більше заробляє дружина, а не чоловік.
Навіть сам почав шукати підробіток, але нічого підходящого не знаходилося.
Минув місяць.
Ця мелодія на телефоні Федора заграла в кінці його робочої зміни. Дзвонив Стас:
— Привіт, Федя!
— Привіт, Стас! Що це ти надумав подзвонити?
— Справа до тебе є. Давай зустрінемося в ресторані «Коло». Це якраз тобі по дорозі.
— Ну, добре!
— Чекаю тебе там о сімнадцятій тридцять.
Він був, звичайно, здивований і навіть заінтригований. Яка справа може бути у великого бізнесмена, хоч і однокласника, до нього, простого технолога.
Стас уже чекав на нього за накритим столиком. Кивнув на стілець навпроти:
— Сідай! Обідай! Ти після роботи.
Федір відчував, що той хоче сказати щось зовсім незвичайне, але не наважується, і, посміхнувшись, кивнув:
— Давай вже, говори!
— Федя, тільки ти вислухай до кінця і не кидайся на мене з кулаками, — він замовк, трохи подумавши, продовжив. — Я ще зі школи кохаю твою Тетяну.
— Ти про що, Стас?
— Федір, відпусти її зі мною до Києва.
— Ти що, зовсім…
— Вислухай! Вона ж нічого хорошого в житті не бачила, і ти — теж.
— Вона моя дружина.
— Тому я і покликав тебе, щоб все вирішити. Подумай про неї, про свого сина, про іпотеку.
— Причому тут це?
Стас підняв з підлоги сумку і поставив на стіл:
— Тут п’ятнадцять мільйонів гривень. Якщо Тетяна захоче повернутися до тебе, нехай повертається, я не буду її тримати.
Гроші в будь-якому випадку залишаться у тебе. Закриєш іпотеку, купиш собі машину. Твій син вступить до інституту.
— Але…
— Федір, відкрий сумку!
І він відкрив. Товсті пачки тисячних купюр лежали акуратними стопками. У голові немов спрацював калькулятор і промайнула думка:
«Щоб стільки заробити, мені треба сто років працювати, — все перемішалося в голові у Федора. — Виходить, дружина мене і не любить. Це завжди було помітно, а в останній місяць…»
І тут його, немов осяяло:
«Так після зустрічі з однокласниками, Таня мало не кожен день ходила до нього. Нормального життя у нас з нею вже не буде, до того ж, теща, звичайно, буде на боці дочки.
Що робити? — і тут його погляд знову впав на сумку. — Та, про що я думаю…»
Стас, немов вгадавши його думки, кивнув на сумку і сказав:
— Про це ніхто не буде знати, навіть Тетяна. Якщо хтось дізнається, ми обоє будемо виглядати не дуже правильно. А так ми всі троє будемо цілком задоволені.
— А син, — пробурмотів Федір.
— Син залишиться з тобою. Для тебе все буде виглядати дуже навіть пристойно.
— Я не знаю.
— Все, Федя, забирай сумку! Ми з Танею сьогодні летимо до столиці. Поясни це своєму синові, якось м’якше.
Якщо знадобиться розлучення, тобі тільки заяву треба буде написати.
Федір взяв сумку і, опустивши очі, попрямував до виходу. У нього найчастіше в кишені було гривень двадцять, на маршрутку. А зараз п’ятнадцять мільйонів.
Сунув руку в сумку і дістав одну пачку:
«У Антона навіть телефону нормального немає».
Зайшов у магазин і купив найкращий. Адже сьогодні має відбутися серйозна розмова з сином.
«А що я йому скажу? Скажу, що мама поїхала у відрядження. Думаю, син особливо сумувати не буде, вона і його щодня пиляла.
Місяць-другий мине, Тетяна повернеться. Може, Антону нічого особливо і пояснювати не доведеться».
Федір трохи заспокоївся і думки перейшли в ділове русло:
«Треба гараж купити в кооперативі поруч з будинком. Вони там добре охороняються. Не в квартирі ж гроші зберігати.
Правда, гаражі тут дорогі, але мене це вже не хвилює. Однієї пачки вистачить, щоб найкращий купити».
Зайшов у квартиру. Відразу кинувся у ванну кімнату, засунув сумку під ванну, закрив ганчіркою і загородив відром.
Заглянув у кімнату сина:
— Привіт!
— Тато, мама дзвонила. Сказала, що кудись їде.
— У відрядження. Ми з тобою і вдвох проживемо, — і відразу перевів розмову. — Ти як п’ятий клас закінчуєш?
— Без трійок.
— Я тобі тут за успішне закінчення, дещо купив. Подарую заздалегідь, — і дістав коробку з телефоном.
— Тату…, — погляд сина завмер на коробці. — Мені? Але ж він коштує шалені гроші…
— Бери! — посміхнувся Федір.
— Тату, дякую! Ти у мене найкращий.
І син забув про все на світі.
А незабаром на телефоні Федора заграла мелодія. Дзвонила дружина:
— Федя, вважай мене ким хочеш, але я йду від тебе до Стаса.
Він на хвилину розгубився, просто не був готовий до цієї розмови. Дружина ж сприйняла цю паузу за його шок.
— Федя, розумієш…
— Я все розумію, — перебив її чоловік. — Синові скажу, що ти поїхала у відрядження. Не повернешся, я йому якось все поясню.
— Дякую!
Минув місяць… другий… Вона не повернулася.
Кожен зробив свій вибір в той день. А чи правильним він був, покаже час…
