— Мамо, у мене до тебе є розмова.
— Який тривожний початок. — Ірина із занепокоєнням подивилася на сина…
… Симпатичний, розумний. Завжди був слухняним хлопчиком, не доставляв їй зайвого клопоту.
А в одинадцятому класі вперше закохався. Почав пропускати уроки, отримувати погані оцінки.
Вона намагалася з ним поговорити.
Виявилося, що дівчинка не відповідає взаємністю. Їй подобається інший хлопчик, у якого заможні батьки.
І скільки б Ірина не переконувала сина, що перше кохання – це найщиріше почуття, яке не залежить від грошових та інших розрахунків, що заможні батьки іншого хлопця тут ні до чого, що просто дівчинка закохана в нього, син не слухав її.
Він вбив собі в голову, що якби у них було багато грошей, крута машина, дівчинка полюбила б його.
Син так переживав цю несправедливість, що Ірина навіть боялася за його життя.
Вона знайшла психолога, який по-чоловічому зміг би поговорити з Володею.
Ці зустрічі допомогли. Син успішно склав екзамени, вступив до інституту.
І, звичайно, знову закохався.
В кінці першого курсу він заявив, що багато хто в інституті живе окремо від батьків, що він теж хоче зняти квартиру, стати незалежним.
— А чим ти будеш платити за неї? Оренда квартири дорога. Я не зможу тобі допомагати.
Ти ж знаєш, яка у мене зарплата. Тобі вісімнадцять, я більше не отримую аліменти від батька.
Або ти вирішив кинути інститут, перевестися на заочне відділення? — поцікавилася Ірина.
— Я поговорив з батьком, він обіцяв мені допомогти перші місяці, — відповів син.
— Ти розмовляв з ним? Бачився? Чому мені не сказав про це? — обурилася Ірина.
— Ти б стала відмовляти мене. Це ти розлучилася з ним, а не я, — запально відповів Володя.
— А ти знаєш, що коли ми розлучилися, він відразу “змінив” роботу.
Він домовився, що офіційно йому будуть платити значно менше, щоб знизити розмір аліментів.
Тож виходить, що він пішов не тільки від мене, але і від тебе теж.
Ти впевнений, що батько не обдурить тебе? Щось я сумніваюся в його безкорисливій допомозі.
Місяць-два дасть грошей на квартиру, а потім придумає що-небудь і відмовиться допомагати. Що тоді будеш робити?
Тим більше, у нього росте дочка. Або батьки твоєї Лізи будуть допомагати?
Своїм материнським серцем Ірина зрозуміла, що син багато чого не договорює.
Довго допитувала його, нарешті, Володимир здався.
— Я сказав Лізі, що це моя квартира, дісталася у спадок від бабусі, матері батька. Що за неї не потрібно буде платити, — зізнався він.
— Тобто, ти збрехав Лізі? Допомагати її батьки вам не будуть? А на що ви збираєтеся жити?
— Ліза не сказала батькам, що ми будемо жити разом. Вони у неї дуже суворі.
Вони надсилають їй щомісяця гроші. Нам повинно вистачити, — сказав Володя.
— Виходить, що Ліза теж обманює батьків. Вона боїться сказати їм правду, а жити за чужий рахунок не боїться?
Дай вгадаю. Ти сказав їй, що у тебе крутий батько, щоб вона не вибрала когось багатшого, так?
Але рано чи пізно обман обов’язково розкриється. Що тоді?
— Так, я сказав, що у мене крутий батько, що у мене є квартира. А що робити, мамо? На жаль, все вирішують гроші.
А у нас їх немає. Дівчата завжди обиратимуть не мене, а когось іншого. Коли у мене з’являться гроші, я вже постарію. — Володя злився, що мати не розуміє таких простих істин.
— Не добре починати життя з обману. Зізнайся їй, синку, скажи правду. Якщо кохає, вона тебе зрозуміє і пробачить…
– Досить, мамо. Я все вирішив. Все одно зніму квартиру. Краще б нічого не говорив тобі. Ми ж не одружуємося.
Не вийде, розбіжимося і все. Ти створюєш проблему на порожньому місці, мамо.
Ірина не спала всю ніч. Вранці знову спробувала відрадити сина, але він нагрубив і втік, навіть не поснідавши.
Коли вона повернулася з роботи, частина синових речей зникла. Ірина не могла отямитися.
Не очікувала, що її Вова, її такий улюблений і вразливий хлопчик піде ось так, потайки, навіть не попрощавшись з нею.
Пізно ввечері вона додзвонилася до нього. Але нормально поговорити не вдалося. Заважала гучна музика на задньому плані.
Напевно, вони відзначали початок нового життя.
Ірина лише зрозуміла, що Вова боявся її сліз і вмовлянь, попросив вибачення. На душі стало трохи легше.
Ірина розгублено ходила по квартирі. Потім зателефонувала подругам, щоб поділитися, отримати підтримку або пораду.
Одна сказала, що в Ірині говорить материнський егоїзм і ревнощі. Їй потрібно відпустити сина, нехай звикає до самостійності.
У другої не було таких проблем, тому що був чоловік, який просто не відпустив дочку у вільне плавання.
Мама сказала, що Іра сама винна. Балувала сина, намагалася дати йому все, щоб він не відчував себе обділеним, собі у всьому відмовляла.
Ось і отримала. Адже могла б ще й сама вийти заміж, якби не забувала про себе і одягалася модніше.
Всі були праві. Іра з себе провини не знімала. Але як же інакше?
Адже вона мати, готова життям пожертвувати заради сина. Що в цьому поганого?
Вона любить Вову, його спокій і щастя для неї важливіші і дорожчі за все інше. Він головний чоловік в її житті й інший їй не потрібен.
Вона немов стояла на роздоріжжі перед каменем з покажчиками.
Прямо підеш – голову складеш, наліво підеш – сина втратиш, направо підеш… Як не крути, яку дорогу не вибери – без втрат не обійтися.
Іра втомилася сумніватися і мучитися. Вова ж її син, вона його любить будь-яким. Їй залишалося тільки сподіватися, що у нього все буде добре.
Спочатку вона часто дзвонила йому, питала, як він живе. Вова дратувався, говорив, що у нього все чудово, що не потрібно контролювати його.
Поспішно прощався, посилаючись на зайнятість, і відключався.
Він приїжджав, коли мама була на роботі. Ірина помічала це по продуктах в холодильнику і речах в шафах.
Через два місяці він прийшов у вихідний. Іра зраділа. Але материнським серцем відразу зрозуміла, що все погано…
Володя схуд і змарніа. Сорочка на ньому була запрана і погано випрасувана.
Вона запропонувала йому поїсти. Син лише знизав плечима. Але з’їв все, що вона виставила на стіл.
Іра склала в пакет всі продукти, що залишилися в холодильнику, дала синові з собою. Боялася розпитувати, щоб не викликати роздратування.
І так все видно і зрозуміло.
Син почав розмову сам. Як вона і припускала, батько відмовився допомагати з оплатою квартири.
Хто б сумнівався?
— Мамо, ви з бабусею живете окремо. Вона вже літня, з тобою їй буде краще.
Може, є сенс вам з’їхатися, а нам віддати одну з ваших квартир? — запропонував раптом син.
— Тільки бабусі не кажи, що вона літня. Образиться. Їй всього шістдесят п’ять. Причина ж не тільки в грошах, правда?
— Так, мамо… У нас буде дитина.
— Ви що, не захищалися? — здивувалася Ірина.
— Ліза вважає, що протизаплідні таблетки пити шкідливо. Мамо, я поговорив з бабусею. Вона згодна.
— Ось як? Ти знову ставиш мене перед фактом. Чому ти спочатку розмовляєш з батьком, з бабусею, а тільки потім повідомляєш про ситуацію мені?
На мою думку, я ніколи тобі ні в чому не відмовляла. І яку квартиру ви з Лізою облюбували для себе?
Тривога і образа захлеснули серце. Саме цього Ірина і боялася, що всі проблеми сина ляжуть на її тендітні плечі.
— Чого ти починаєш?! Чому відразу облюбували? Ліза сказала, що у бабусі квартира занадто маленька і стара.
Для дитини там буде важкий мікроклімат. Мамо, ну правда, вам удвох з бабусею буде краще.
Тільки силою волі Іра уникла скандалу. Їй дуже хотілося висловити синові все, навіть вдарити його, щоб мізки стали на місце.
Ірина пообіцяла подумати. Син пішов, а вона ходила по квартирі, дивилася навколо. Все звичне, рідне.
І як від усього цього поїхати? Переїхати до матері, значить, не бути більше господинею свого життя.
А хіба зараз вона господиня? Ніколи не думала, що таке трапиться з нею.
Правильно, вона розпестила Вову. У всьому винна сама.
Її безмежна материнська любов до сина не принесла щастя ні йому, ні їй.
Зателефонувала мама, сказала, що не в захваті від пропозиції онука. Але нічого не поробиш, йому потрібно допомогти.
Що звільнила шафу для речей Ірини. Що вона звикла жити у великій кімнаті, де є телевізор. А Ірині, так і бути, поступається маленькою, де донька і жила до заміжжя.
Ірина вислухала, сперечатися з мамою не стала, собі дорожче. Все одно за неї все вирішили.
Поплакавши, вона постаралася взяти себе в руки і заспокоїтися. А що, власне, сталося?
Вона переїде не куди-небудь, а до рідної матері. Так, в якійсь мірі втрачає свободу.
Але не міг її хлопчик придумати таке. Чомусь Ірина була впевнена, що батько підказав йому цю ідею.
Вона переїхала до матері і раптом відчула полегшення. Віддала синові все, навіть квартиру, тепер з неї нічого взяти. Це її остання жертва.
Тепер син залишить її в спокої. Вона перестане для нього бути апаратом безперебійної видачі грошей і допомоги.
Тільки зараз вона зрозуміла сенс приказки, що нічна зозуля перекукує денну.
“Ліза вважає, Ліза сказала, Ліза хоче…”
А чому жертвувати собою, своїми силами, нервами і квартирою повинна вона? А батьки Лізи?
Вони так і перебувають у невіданні, що дочка живе з хлопцем, що чекає дитину? Дивно це все.
Ірина подумала, що непогано б дізнатися більше про батьків Лізи. Чому вони не приїжджають до неї?
Треба спробувати знайти їх, поговорити, дізнатися, чому Ліза так їх боїться. Нехай теж беруть участь у житті молодих.
Вони мають право знати, що скоро у них з’явиться онука або онук.
Вона зателефонувала хлопцю своєї подруги, який працював у поліції, і попросила допомогти. Той швидко збагнув, як дізнатися адресу дівчини.
Під виглядом дільничного відвідав молодих. Мовляв, сусіди написали на них скаргу, що шумлять, вмикають вечорами гучну музику.
Заодно перевірив документи і запам’ятав адресу прописки Лізи.
Сам поїхав до її батьків в інше місто, бо Ірина жінка емоційна, наговорить зайвого.
Він повернувся і доповів, що батьки Лізи давно в розлученні. Мати вийшла заміж і живе у чоловіка.
Поговорити вдалося тільки з батьком, який живе в їхній квартирі разом з жінкою. Він ловживає, як виявилось.
Кожен живе своїм життям. Батько сказав, що Ліза дівчина розумна, себе в образу не дасть. Він за неї не переживає.
Отже, ось як йдуть справи насправді.
І що робити? Нічим її розслідування не допомогло.
Син закоханий, Ліза при надії. Почни вона війну, стане ворогом синові, можливо навіть втратить його. Цього вона допустити не могла.
Залишилося тільки чекати.
Все поступово налагодилося. Через пів року у сина з Лізою з’явилася дівчинка, назвали Дашею. Перед самими пологами вони розписалися.
Ірина з матір’ю поїхали в пологовий будинок зустрічати Лізу з донькою.
Вперше вона гостем увійшла в свою квартиру. Здивувалася безладу, що панував у ній. Син сказав, що не встиг прибрати.
Здивувала Ірину і реакція Лізи. Вона навіть не помітила брудної кухні і безладу.
Раніше Ірина схопила б ганчірку і кинулася прибирати квартиру. Але зараз вона поспішила піти і забрати маму.
Свою допомогу вона не пропонувала. Нехай живуть, як хочуть.
Мати звинувачувала її в черствості. Вова все частіше став приходити до них, залишався навіть ночувати.
Ще більше схуд, з жадібністю накидався на їжу.
Дитина була неспокійна, він не висипався. Ось-ось кине інститут…
Зізнався, що після появи дочки між ними з Лізою все змінилося.
Вона вимагала більше грошей, допомоги. Лаялися постійно.
— Я більше так не можу…, — скаржився Вова.
Ірині стало шкода його. А чим вона могла йому допомогти? У неї нічого не залишилося.
В один зі своїх приходів Вова оголосив, що вони з Лізою розлучаються.
— Мамо, Ліза сказала, що закон на її боці. Вона не дасть мені розлучення, якщо я не погоджуся розміняти квартиру.
В іншому випадку, я ніколи не побачу дитину. Мамо, будь ласка, допоможи.
“Ось як? Знову Ліза…”
— Вибач, але я не дозволю обміняти мою квартиру або продати її. З чим ти залишишся? У занедбаній комуналці на околиці міста?
Ти прийдеш до нас з бабусею. Три покоління в одній маленькій квартирі. Ми посваримося. Або ти виженеш нас на вулицю?
— Значить, не допоможеш? — Володимир насупився, поглянув на матір з-під лоба.
— Ти правильно зрозумів. Хотів самостійності? Ось і вирішуй свої проблеми сам.
Я попереджала, що заплутаєшся в обмані, як у павутині. І Ліза твоя не краща. Нехай хоч раз її батьки допоможуть вам.
І раджу не намагатися мухлювати з квартирою. Ти ж знаєш, у мене в поліції є знайомий.
Залишишся ні з чим, ще будеш вісімнадцять років виплачувати аліменти. Ось як ти розпорядився своїм життям.
— Не очікував від тебе…
— Давно треба було так. А то звик отримувати все на першу вимогу, — відповіла Ірина.
Син пішов незадоволений, ображений, наговоривши матері гидоти, звинувативши її в усіх своїх невдачах.
Ірина не відчувала себе винною, вперше відмовивши синові. Більше вона не дозволить йому маніпулювати собою.
Безкорислива материнська любов часто приносить біль. Вона дає в руки дитині безмежну владу над матір’ю.
Намагаючись бути хорошою, мати віддає всю себе синові чи дочці, дозволяє маніпулювати собою, добровільно затягуючи петлю на своїй шиї.
Важко дозувати любов, віддавати синові чи доньці рівно стільки, щоб зробити їх щасливими, але не втратити себе.
Так вже влаштовано у людей,
Хочете ви цього, не хочете,
Але тільки батьки люблять дітей
Трохи більше, ніж діти своїх батьків.
Чи стали б люди заводити дітей, якби заздалегідь знали, що це означає?
