Життєві історії 0
— Ох, Коля… — голосила Марія Вікторівна, сидячи на кухні їхньої орендованої квартири з чашкою чаю в руках. — Що ж ти тоді зі Світкою розійшовся? Нормальна дівчина була, напевно б уже пару дітей тобі подарувала, я б уже онуків виховувала, було б куди себе подіти, а то сиджу вдома, нудьгую. Ну чого у вас не виходить? У тебе ж проблема, Марин? Може, зрив коли зробила?
— Ти в своєму розумі взагалі?! Що ти влаштувала? Ти адекватна чи як?! —
Життєві історії 0
Володимир перегортав аркуші, то вдивляючись, то просто перегортаючи. — Докторе, а що це тут? — і він вказав на аркуш десь посередині стопки. — Нездатність мати дітей, — відповів Аркадій Юхимович. — Пояснювати треба? — Ні, з цим зрозуміло! — посміхнувся Володимир. — Це добре, що я встиг обзавестись дітьми! — Вибачте, що? — Аркадій Юхимович глянув поверх окулярів.
— Олено, подивися мені в очі, — попросив Володя. — Що таке? Пилинка? Вія?
Життєві історії 0
— Третя вже за рахунком, — простягнула Ніна, недобро посміхаючись, — братику, цього разу точно справа дійде до весілля? Або, як завжди, розбіжишся і з цією нареченою? Ані стало неприємно. По-перше, вона не знала, що у Матвія до неї вже були спроби побудувати серйозні стосунки з двома жінками і справа доходила до весілля. Чомусь ця новина дівчину засмутила. По-друге, Ніна демонструвала відверту ворожість, і Аня не розуміла причину такої поведінки.
— Аню, ти де? — пролунав у слухавці незадоволений голос золовки, — ми приїхали!
Життєві історії 0
Зовсім не знаючи невістку, свекор почав чіплятися до неї з приводу і без: то зачіска не та, то спідниця коротка. То суп порожній, то перли дрібні – адже привід завжди можна знайти. Якби це робила свекруха, це було б хоча б зрозуміло: ревнує сина до невістки. Але мама чоловіка виявилася цілком адекватною і розсудливою тіткою, яка разом з усіма дивувалася поведінці Петра…
— Чому ти дівчину гнобиш? – по-селянськи запитала свого чоловіка Ольга Юхимівна після того,
Життєві історії 0
— А може вона так і мерзне на ганку спортивного комплексу? Матуся ж її кинула, бо донечка не посіла перше місце! — Я викличу поліцію! — пригрозила Катерина. — Викликай! — кивнув Геннадій. — А я їм розповім, як я рятував бідну, замерзлу, скривджену дитину, яку рідна мати покинула…
— Вероніка, не крутись! — смикнула дочку Катерина. — Мамо, я замерзаю, — скаржилася
Життєві історії 0
Олена підійшла до них, стала поруч з Василем, взяла його під руку. Продемонструвала, так би мовити, своє право власності на нього, а Анні від цього стало ніяково. Вона не збиралася більше претендувати на Василя, але колись вона божеволіла від нього, повзала перед ним на колінах.
Анна, прогулюючись торговим центром, раптом помітила, що хтось уважно на неї дивиться. Чоловік не
Життєві історії 0
З квартири Катю з синами Євгенія Борисівна вигнала: — Забирайся геть, і дорогу сюди забудь! Щоб я на порозі цієї квартири ні тебе, ні твоїх прихвостнів більше ніколи не бачила! Слава Богу, Коленька стосунки з тобою, горгоною, офіційно не оформив, так би довелося ділити все його майно з тобою! Скажи спасибі, що я дозволяю тобі одяг і деяку техніку забрати. Адже все було куплено моїм сином на його кровно зароблені! Ти ж у нас цариця, всі 12 років, що з ним жила, ні дня не працювала.
— Катько! Де ти швендяєшся?! Я не розумію, чому досі обід не приготований? Ми
Життєві історії 0
— Настуся, я не хотів! Я її взагалі не знаю! Це якесь непорозуміння! — Я сама знаю, що це, — і вона підсунула йому під ніс свій телефон, куди записала розмову його мами з подружкою, зняту через вікно.
— Гостей приймаєте? — крикнула Ольга Павлівна від хвіртки. — А чого, ні? —
Життєві історії 0
— Господи! — вигукнула Катя, притискаючи руки до грудей. — Яка послужлива і добра у мене виявляється свекруха! Та й золовка всім на заздрість! А ти, любий, казав, що вони погані! Які ж вони погані, якщо вони готові про своїх дітей і онуків забути, аби тільки нам догодити? Петро розсміявся, насолодившись сарказмом коханої дружини: — Бачиш, що з людьми відбувається, коли вони дізнаються, що тобі дісталася спадщина! Любові і ніжності повні кишені! А раніше-то й не згадували!
— Взагалі-то “Ліду” у нас звуть Катя, — сказав Петро, звертаючись до матері з
Життєві історії 0
— Дочці виповниться вісімнадцять, ти підеш. Почекай два роки, потім оформимо розлучення. — Маринка, ти повинна зрозуміти. Я ніколи такого не відчував, ніколи не був настільки щасливий. Ти хороша, але не давала мені того, що було потрібно. — Я просто подарувала тобі дітей, всі роки доглядала, прала для тебе, прибирала і ніколи не влаштовувала скандалів…
— Ти з глузду з’їхала! Скільки можна терпіти? — Не твоя справа. Не лізь.

You cannot copy content of this page