Цей день

Марина стояла біля вікна вітальні, спостерігаючи, як по її ідеально підстриженому газону бігають два хлопчики з футбольним м’ячем. Один з них, семирічний Данило, щойно влучив м’ячем у трояндовий кущ, який вона плекала три роки. Другий, дев’ятирічний Максим, голосно кричав щось про гол і перемогу. — Знову вони тут, — пробурмотіла вона, стискаючи в руках чашку кави. Будинок, який вони з Андрієм будували два роки, був її мрією. Просторий, світлий, з великими вікнами і терасою, що виходить в сад.

Марина стояла біля вікна вітальні, спостерігаючи, як по її ідеально підстриженому газону бігають два

Життєві історії 0

— Сьогодні куди? До Олі, до Раєчки чи взагалі додому? Якщо додому, тоді я на тебе почекаю. — Сергій застібнув куртку, закинув сумку на плече і запитально подивився на Олексія. — Сьогодні до Раєчки. Не чекай. — Як ти в них не плутаєшся, Льоха? Це ж скільки всього в голові тримати треба. Я, буває, іноді забуваю, що Маринці своїй говорив. А тут двоє! — Я організована людина, Сергію. У мене все за розкладом. А ти розслабився.

— Сьогодні куди? До Олі, до Раєчки чи взагалі додому? Якщо додому, тоді я

Життєві історії 0

Чоловік зупинився перед дверима квартири і незграбно спробував дістати ключі з внутрішньої кишені півпальто. – Зараз, зараз, – повторив він кілька разів. Дістати ключі не виходило, тому що на руках у нього сиділа кішка. Він не хотів опускати її на підлогу. Він раптом злякався, що вона втече. Хоча перед цим…

Чоловік зупинився перед дверима квартири і незграбно спробував дістати ключі з внутрішньої кишені півпальто.

Життєві історії 0

У суботу Ліля пішла на ставок — покататися на ковзанах. Жужа, як завжди, причепилася слідом. Дівчинка сміялася, кружляла на льоду, а собака сиділа на березі і спостерігала. — Дивись, як я вмію! — крикнула Ліля і помчала до середини ставка. Лід тонко задзвенів. Потім — тріск. І Ліля провалилася.

— Дідусю, дивись! — Ліля прилипла носом до вікна. — Собачка! За хвірткою металася

Життєві історії 0

Коли син Віталій повідомив Інзі Федорівні, що вирішив одружитися, вона навіть зраділа. Все-таки 36 років уже, чоловік поважний, матеріально забезпечений, як то кажуть, з хорошою посадою, квартирою, машиною. Але чим ближче підступала дата знайомства з майбутньою невісткою, тим більше Інга Федорівна починала нервувати і накручувати себе.

Коли син Віталій повідомив Інзі Федорівні, що вирішив одружитися, вона навіть зраділа. Все-таки 36

Життєві історії 0

— Алло, кохана! У мене для тебе великий сюрприз! Приготуй на вечерю свою фірмову страву! Голос Микити звучав ніби чужим — надто бадьорим, надто липко-радісним. — А що сталося? — насторожилася Світлана. — Все чудово! Ввечері розповім! Він обірвав розмову, і тиша зависла в кімнаті так важко, ніби хтось зачинив за нею двері. За вікном мрячив сирий жовтневий дощ, і похмуре небо відбивало в точності її настрій. За двадцять сім років шлюбу Микита не влаштовував сюрпризів. Ні великих, ні маленьких. Максимум — купував «по акції» морозиво і називав це романтикою. Тому слово «сюрприз» прозвучало як тривожний сигнал.

— Алло, кохана! У мене для тебе великий сюрприз! Приготуй на вечерю свою фірмову

Життєві історії 0

Несподівано на порозі з’явився Станіслав. На його обличчі читалася дивна рішучість, а в очах застигло щось тривожне. — Наталя, — чоловік присів навпроти, взяв у руки чайну ложку і почав безглуздо крутити її в пальцях. — Давай поговоримо. Дружина завмерла. У голові промайнула неприємна думка: коли чоловік починає розмову такими словами, добра не чекай. — Слухаю, — Наталя акуратно поставила чашку, намагаючись не видати тремтіння в руках. — Що сталося? Чоловік нервово потер лоб. Це було ще одним тривожним дзвіночком. Він робив так лише в складні моменти, коли не знав, як вчинити. — Розумієш… — чоловік відвернувся до вікна, ніби сподіваючись знайти там правильні слова. — Я багато думав про наше життя. Про те, як все складається… — І що надумав?

Наталя сиділа на кухні, насолоджуючись ранковою кавою. За вікном яскраво світило сонце, співали птахи,

Життєві історії 0

— Потерпи трохи, любий, — говорила вона, акуратно поправляючи ковдру на його плечах. — Це скоро закінчиться. Одужаєш — і підемо в «Рів’єру». Пам’ятаєш, де ми грали весілля? Я одягну ту саму червону сукню, яка тобі так подобається… І будемо тільки ти і я, як раніше. Без гостей, без суєти. Добре? Денис слабо посміхався, але вже майже не міг говорити. Дихання ставало важким, голос ледь чутний. Його тіло було виснажене хворобою, а навколо тихо пищали прилади, що стежили за кожним ударом серця — ніби підраховуючи останні хвилини життя.

Жанна не промовила ні слова, прощаючись з чоловіком. Лікарі говорили, що він відходить —

Життєві історії 0

— Ти точно зможеш мене дочекатися? — Боже мій, Вітя, ну що ти знову! Всього ж один рік тобі служити! Будемо листуватися, я за навчання міцніше візьмуся, а то з’їхала в минулому році, ледве здала історію медицини і загальну патологію. — Медсестричка моя, ух! Цілий рік не побачу тебе в халатику! — обійняв міцно її Вітя і знову похмурнів, — а якщо серйозно… Хлопців багато, а ти ось яка красива, кров з молоком, персик!

Тетяна завмерла у дворі з оберемком дров. Прислухалася. Віктор-сусід повернувся із заробітків. Серце спочатку

Життєві історії 0

— Ти бачила, на чому вона сьогодні приїхала? Кажуть, татко на день народження подарував. — А сумка? Сто вітсотків тисяч за сто! — Та годі вже про сумку. Ти на манікюр її глянь — там одні стрази, як моя місячна стипендія коштують! Марина поморщилася, слухаючи перешіптування однокурсниць. Віка, єдина дочка відомого забудовника, як завжди, сиділа в гордій самоті на останній парті, розсіяно гортаючи щось у телефоні із золотим корпусом.

— Ти бачила, на чому вона сьогодні приїхала? Кажуть, татко на день народження подарував.