Цей день

Він опустився на коліна перед нею прямо в коридорі. — Вибач… — Ідіть, Вікторе Сергійовичу. Мені нема про що з вами говорити. — Я був ідіотом. Вони підставили тебе… я бачив не все. Тільки те, що мені хотіли показати. Я не запитав, не вислухав. Просто… прогнав. Вибач.. Вона дивилася на нього без сліз. Як на чужого.

— Забирайся геть, пройдисвітко! — в кабінеті пролунав голос, який вдарив, ніби ніж по

Життєві історії 0

— Ну і де ми ходимо? Ти бачила, скільки часу? — Я вдома. — У сенсі вдома? Ти в хованки що, вирішила пограти? — з роздратуванням запитав чоловік. — Я у себе вдома. У квартирі, яку мені залишила бабуся. — Слухай, досить вже, це вже не смішно! — розсерджено крикнув у слухавку Олексій. — А я і не жартую, я пішла від вас. Від усіх вас. Тож вчіться жити без мене. — намагаючись зберігати спокій, відповіла Наталя і вимкнула телефон.

— Здається, я готова, — невпевнено проговорила Наталя в пустій квартирі. Вона пішла несподівано.

Життєві історії 0

– Я кажу, біжи до мене, і чим швидше, тим краще! – Що з тобою, Миколко? – розхвилювалась сестра, не розуміючи, що відбувається. – Тобі недобре, чи що? Викликай негайно швидку, а я зараз примчуся. – Навіщо мені швидка? Ти мені потрібна з іншого приводу! Марина застала брата у дивному стані.

Микола овдовів давно, десять років тому. Але, незважаючи на свої шістдесят років, вигляд він

Життєві історії 0

П’ять зайвих хвилин, не більше, але для свекрухи це був уже привід для скандалу. — Валентино Сергіївна, у мене голова розколюється, — тихо промовила Даша, намагаючись не дивитися на свекруху, чиє обличчя спотворилося у звичній гидливій-осуджувальній гримасі. Вона стояла у вузькому коридорі їхньої тісної «двушки», підібгавши руки, немов Цербер біля воріт пекла. — Я просто хотіла трохи прийти до тями.

— Знову пів години полоскалася? Лічильники крутяться, гроші капають! Або ти думаєш, вода з

Життєві історії 0

Вона стояла перед ним, стиснувши кулаки. Повітря в кімнаті наче наповнювалось пекельним невидимим димом. Гліб дивився на неї з подивом, немов вперше бачив її такою – злою, рішучою, не готовою поступатися. Його обличчя почало повільно червоніти. Він явно не очікував такої реакції через, як він вважав, дрібницю. Допомога сестрі була для нього аксіомою, що не потребує обговорення, навіть з дружиною.

— Гліб, а де мій ноутбук? Я його на столі залишала вранці, точно пам’ятаю.

Життєві історії 0

Він не задавав зайвих питань, не скаржився на життя, просто слухав. І Людмилі було вперше за довгий час… спокійно. А одного разу він прийшов до студії з термосом кави. — У тебе, напевно, руки мерзнуть. Я зайшов, щоб їх трохи зігріти. Він простягнув чашку. Людмила раптом спіймала себе на тому, що не боїться цього тепла.

Людмила нервово поправила скатертину, яка лежала зразково і так: без заломів, складок. На годиннику

Життєві історії 0

— Іра, вибач, я не зможу приїхати, — голос Віктора звучав напружено. — Що сталося? — запитала вона, намагаючись говорити спокійно. — Вдома проблеми. Я викликав тобі таксі, скоро під’їде машина. Завтра все поясню. Він відключився, перш ніж вона встигла щось сказати. Жінка подивилася на сина, зітхнула і почала збиратися. Що ж, не вперше вона справляється сама.

Ірина обережно поправила бантик на конверті для новонародженого і подивилася на годинник. Десята ранку,

Життєві історії 0

Одного “прекрасного” дня Вероніці на роботу зателефонувала схвильована сусідка, яка повідомила дуже неприємну новину. – Десять хвилин тому я бачила з вікна, як Поліна вибігла з під’їзду. З великою валізою та парою сумок. Я ще тоді здивувалась, як вона змогла все донести… але це не важливо! Важливо те, що вона з собою не взяла Андрійка! Я чую, як він плаче, але вдіяти нічого не можу! – Поліна точно не поверталася, – здивована жінка міцно вчепилася в телефон. – Точно! Я від вікна ні на мить не відлучалася!

– Поліно, ну подумай сама! Тобі всього вісімнадцять, ні чоловіка, ні роботи, ні освіти!

Життєві історії 0

Мама. Знову мама. Ідеальна, невтомна мама, яка, вочевидь, поклала своє життя на вівтар обслуговування своїх чоловіків і виховала сина в повній впевненості, що це єдино правильна модель поведінки. — По-перше, Вітя, я тобі не «мама», а ти мені поки що не чоловік, щоб вимагати від мене борщів і компотів як щось само собою зрозуміле, — її голос звучав напрочуд рівно, без тіні істерики, але з такою холодною виразністю, що кожне слово впивалося в слух, як голка.

Напруга, яка до цього моменту ретельно ховалася під маскою втоми і побутових дрібниць, вирвалася

Життєві історії 0

— Ліля ось була не привчена до порядку, коли ми познайомилися. Жила як студентка: сьогодні є гроші — витратила, завтра немає — ну і добре. Всі повернулися до Лілі. Вона відчула, як обличчя починає горіти. — Але нічого, — продовжував Паша, — привчив до господарства. Тепер копійку рахує, бюджет веде. Правда, Ліль? — Так, — тихо відповіла Ліля. — Добре, що ти за неї взявся, — кивнула Наталія Іванівна. — Жінка повинна бути господарською. А то зараз всі кар’єристки. Дім не дім, сім’я не сім’я.

Ліля востаннє поправила комір блузки і подивилася на Пашу. Чоловік стояв перед дзеркалом, натягуючи