Цей день

Таня приїхала до матері у відпустку без настрою. Приїхала і відразу ж побігла в город. – Таня, ти чого з дороги відразу сюди побігла? Ходімо чаю вип’ємо. Перці почекають, помідори я вчора поливала, – сказала Надія Вікторівна, дивлячись на дочку, яка схилилася над грядками. – Я не втомилася, мамо. Навпаки, після поїзда спину розімну, – збрехала їй Таня. – А я думала, що ти Микиту побачила і засмутилася через нього, – вгадала мати… Тетяна не могла не побачити, як живе її колишній. Жінка вийшла на автобусній зупинці і по доріжці попрямувала до будинку своєї матері.

Таня приїхала до матері у відпустку без настрою. Приїхала і відразу ж побігла в

Життєві історії 0

— Ну, якщо ти зібралася руйнувати своє життя — забирайся, Таня! Тільки дивись, квартири — це ніщо. Сьогодні є, завтра немає. А чоловік з дитиною — це хрест на все життя! — процідила Галина Петрівна, вчепившись своїми пальцями в стільницю, немов збиралася викорчувати стіл з кухонного лінолеуму.

— Ну, якщо ти зібралася руйнувати своє життя — забирайся, Таня! Тільки дивись, квартири

Життєві історії 0

— Тату, не ходи туди. Будь ласка. Сашко стояв у дверях кухні, тереблячи лямку наплічника. Йому дев’ять, але зараз він виглядав на п’ять: плечі опущені, в очах — та сама туга, від якої в мене всередині все переверталося. Я відставив чашку з кавою. На мені була робоча куртка — щільна, синя, з в’їдливими плямами штукатурки і логотипом на спині, який вже майже стерся. — Олександре, — я намагався говорити спокійно. — У тебе двійки з поведінки. Класна викликає. Я батько чи хто? — Ти… ти в брудному одязі, — випалив син і тут же прикусив губу. — Там у всіх татусі в костюмах. На машинах. А ти… Від тебе бетоном пахне. Він не договорив «і невдачею». Але це повисло в повітрі.

— Тату, не ходи туди. Будь ласка. Сашко стояв у дверях кухні, тереблячи лямку

Життєві історії 0

Алька завмерла в дверному отворі спальні, спостерігаючи, як Міша поспішно зав’язує шнурки на потертих кросівках. Його рухи були метушливими, нервовими — немов він намагався втекти від неминучої розмови. — То ти йдеш на співбесіду в спортивному костюмі? — у її голосі не було злості, тільки здивування. Міша не підняв голови, продовжуючи возитися із шнурками. — А що такого? Програмістам можна. — У кафе «Ластівка»? Там тепер IT-компанії офіси знімають? Його руки завмерли. Секундна пауза видала все. — Звідки ти… Не важливо. Мені там призначено…

Алька завмерла в дверному отворі спальні, спостерігаючи, як Міша поспішно зав’язує шнурки на потертих

Життєві історії 0

– Як це не приїдеш? Ти ж раніше завжди допомагав, синку! – голосила Ольга, притискаючи трубку до вуха. – Мамо, я вже казав. Цими вихідними ми з Катею йдемо в театр. У нас плани, – спокійно відповів Артем. – Які можуть бути плани? – Ольга підвищила голос. – У городі роботи непочатий край! Картоплю копати треба, капусту заготовляти. Без твоєї допомоги нам не впоратися! Ольга нервово перебирала пальцями край фартуха. За вікном хмурилося небо, обіцяючи дощ, а грядки так і стояли недоторканими.

– Як це не приїдеш? Ти ж раніше завжди допомагав, синку! – голосила Ольга,

Життєві історії 0

Віра пригальмувала, хоча в голові кричало — не зупиняйся, не треба. На узбіччі лежала людина. Не сиділа, не стояла — лежала грудкою біля самого асфальту. Заметіль била в лобове скло, двірники не справлялися. Вона вийшла, взяла ліхтарик. Чоловік був без шапки, куртка порвана, обличчя в бруді. Очі відкриті, але порожні. Віра присіла, тримаючись за бік — живіт заважав нахилятися. — Гей, чуєш мене?

Віра пригальмувала, хоча в голові кричало — не зупиняйся, не треба. На узбіччі лежала

Життєві історії 0

— Олена, ти що, зовсім дурна? — Віктор потирав забитий лікоть. — Навіщо ставиш банку на самий край полиці? — Вибач, Вітя, — Олена винувато підняла з підлоги банку з медом. — Ти як крикнув, я злякалася, і вона сама впала. — Сама впала? — Віктор похитав головою. — Цікаво, чому вона завжди падає саме на мене?

— Олена, ти що, зовсім дурна? — Віктор потирав забитий лікоть. — Навіщо ставиш

Життєві історії 0

— Ой, Юлька, якщо тобі гроші нікуди подіти — краще б братові допомогла. З глузду з’їхати можна! Дванадцять тисяч на корм! — заголосила мати. Юля поставила келих на стіл, нервово стиснувши губи. Родичі тиснули на неї так, що жінці вже нічого не хотілося. Ні святкувати день народження, ні спілкуватися з ними. — Оля, ну досить вже дівчину гризти, — спробував втрутитися батько, смикнувши дружину. — У нас сьогодні свято чи що? — Ага. Свято, — пирхнула мати. — А потім мої онуки знову поїдуть у клоповник у комуналці з вічно захмілілими сусідами, а я далі буду молитися, щоб з ними нічого не сталося. Якби ти, Юля, ці дванадцять тисяч віддавала братові, він зміг би зняти квартиру, а не кімнату! А твої котики могли б і простою їжею харчуватися.

— Ой, Юлька, якщо тобі гроші нікуди подіти — краще б братові допомогла. З

Життєві історії 0

– Ну що, діду, вирішив? Старий відклав газету і поправив окуляри. – Вирішив. Не збираюся поспішати з цим питанням. Онук зблід, різко опустився на стілець. – Діду, чому ти так говориш? Я ж про тебе дбаю! – Можна і без поспіху подбати. Вадим стиснув кулаки…

Коли Вадим нарешті прийшов, його обличчя було напруженим, брови хмуро зведені. Він навіть не

Життєві історії 0

— Ти серйозно збираєшся йти так на батьківські збори? — Саша стояв у дверному отворі, скрививши губи в презирливій посмішці. — А що не так? — Віка поправила хустку на голові, намагаючись зберігати спокій. — Нічого, просто інші батьки будуть коситися. Маша і так комплексує через твій… — він махнув рукою в бік її голови, — зовнішній вигляд. — Мій зовнішній вигляд? — голос Віки затремтів. — Ти маєш на увазі те, що я перемогла рак? — Я маю на увазі, що ти могла б постаратися виглядати нормально.

— Ти серйозно збираєшся йти так на батьківські збори? — Саша стояв у дверному